Оптимізувати — значить перепрофілювати

— Мушу визнати: вона перебуває в критичному стані. Так склалося, що недостатнє фінансування галузі, відсутність системного підходу спричинили зміщення пріоритетів. Більше уваги приділялося медицині вищого гатунку, вузькоспеціалізованій допомозі. А ще двадцять років тому головними завданнями були профілактика та раннє виявлення захворювань. На сільську медицину покладались, зокрема, ці функції. Тепер їх виконувати стало практично неможливо, тому пріоритети треба змінювати, орієнтуватись, хай як дивно звучить, на вчорашній день.

Піднімаючи соціальний статус медпрацівника загалом, укріплюватимемо первинну ланку, наближаючи тим самим медицину до пацієнта. Але робитимемо це в комплексі, розвиваючи всю галузь.

— З підготовки законодавчої бази. На погодженні сьогодні низка нормативних актів, підготовлених міністерством. Зокрема, проекти законів про лікувальний заклад, про екстрену медицину, про страхову медицину тощо. Якщо парламент ухвалить їх наступної сесії, а ми оперативно підготуємо відповідні підзаконні норми, закони працюватимуть через рік-два. Тоді, гадаю, зміниться принцип фінансування галузі й гроші виділятимуться не на ліжко-день, а на конкретного пацієнта.

— Передусім ідеться про їхню перепрофілізацію, що зовсім не передбачає закриття ФАПів, дільничних лікарень тощо. А реорганізацію конче треба робити, бо держава неспроможна фінансувати галузь, яка зростає кількісно, а не якісно. До того ж кошти, що виділяються за залишковим принципом, часто використовуються неефективно, не по-хазяйськи.

Цікавий факт я нещодавно оприлюднив: виявляється, за статистикою, медицина України, в тому числі і відомча, обслуговує 58 мільйонів пацієнтів при населенні 46 мільйонів.

Створюватимемо оптимальну мережу з урахуванням географії, місцевих традицій, максимально задіюючи ті матеріальні та кадрові ресурси, що маємо.

— До речі, тоді оптимізація лікувальних закладів у рамках регіону дала мільйон доларів у рік економічного ефекту. На прикладі покажу, що ми робили. Уявіть два сусідні райони, в одному — 50 тисяч населення і пологовий будинок (500 породіль в рік), в іншому — 15 тисяч і відділення (70 пологів у рік). Там чудова матеріально-технічна база і висококласні практики, а там усе дихає на ладан і спеціалісти втрачають кваліфікацію. Треба перепрофілювати малий заклад? Безумовно. На його базі можна відкрити терапевтичне відділення, хоспіс тощо. Вирішувати — місцевій владі. А породіль возити до великої лікарні, де надається кваліфікована допомога. Так індивідуально, в жодному разі не під одну гребінку, слід «стригти» в кожному райцентрі та селі. Ось вам відповідь на запитання, чи слід тримати заклад з допотопним обладнанням, повним штатом медпрацівників, якщо він не функціонує належним чином.

Оптимізація активно проводиться на Полтавщині. Діють пілотні проекти під егідою Світового банку в Дніпропетровській та Вінницькій областях. Тобто ми не винаходимо велосипед, черпаємо міжнародний досвід.

— Стимул для професійних кадрів, звісно, має бути: хороші умови праці, житло, гідна зарплата. Багато залежить від місцевої влади. Держава достойно оплачує труд, керівництво села гарантує все інше. І це, запевняю вас, цілком реально. У Макарівському районі на Київщині в одному із сіл у лікарській амбулаторії працює киянка Світлана Яценко. Половина будівлі — лікувальний заклад, інша — житло спеціаліста. Город, пільги всілякі, допомога різнобічна — усе це за сільрадою, місцевим господарством. А чому ні? Адже сімейний Айболить забезпечує профілактику, вчасно виявляє захворювання, рятує, нарешті, односельців і повертає їм здоров’я. То чому не сприяти достойному життю лікаря, чи того ж вчителя, коли вже говорити про носіїв духовного? Так було в царській Росії, більшовицькій, так у всьому світі.

— Справді, невдалий жарт. Є пенсіонери в лікувальних і в освітніх закладах, які втруть носа тридцятирічним. То що, звільняти таких? Досвідчені, сумлінні, поважні спеціалісти працюватимуть стільки, скільки бажатимуть.

— А що робитимемо з тими, кого випускають існуючі ВНЗ? У кількості проблем нема, інша справа — не всі працюють за спеціальністю. Тому повертаємося до сказаного: треба створити умови, щоб випускники пішли на вакантні місця. Ситуація складна: медзаклади «штампують» кадри, а вони, наче в прірві зникають. Бо зарплата нікчемна, житла нема. Добре, відкриємо філіал у Миколаєві. Влада готова працевлаштувати тих, хто захоче залишитися в місті? Надасть житло?

— Цілком погоджуюсь з тим, що звітів забагато. Тому є потреба переходити на електронні носії документообігу.

Ми вже потроху почали впроваджувати новітні технології. Скажімо, проект «Мобільна медицина», так звана телемедицина. За допомогою високошвидкісних каналів передачі даних лікарі проводять консультування важких хворих у режимі реального часу. Лікарі з усіх куточків земної кулі можуть оглянути важкохворого пацієнта, який перебуватиме в Україні, і навіть консультувати лікарів під час складних операцій.

— Критично. Хоча у всьому світі всі ВНЗ під освітянським крилом, нам поспішати не слід. Маємо враховувати специфіку нашої роботи. Студенти без практики ніщо. Давно сформована система підготовки медпрацівника, який з першого-другого курсів проходить стажування. Як, де, на яких умовах він це зробить, якщо керуватиме МОН? Вочевидь, ми не готові до переходу.

— Бідність закладів, хронічний брак коштів. А звідси всі інші біди — побори, непрофесіоналізм окремих лікарів, відсутність умов для кваліфікованої допомоги. Якщо навіть у рази підняти зарплату — ситуація одразу не зміниться. Потрібен комплекс заходів і час, щоб підготуватись психологічно до змін. І медпрацівникам, і пацієнтам, які адаптувались до неналежних умов. Не обійдеться, гадаю, без жорстких заходів. Але з часом високооплачувані фахівці самі покінчать з дефіцитом кадрів, а відтак з поборами та іншими ганебними явищами.

— І це образливо, повірте. Коли школяр Вовочка рятує однокласницю — він заслужено герой. А коли хірург повертає до життя десятки людей, але якось оступився... У нас не тільки пріоритети змінились, свідомість превалює міщанська. Щоб поставити все з голови на ноги, треба, повторюсь, підняти статус медпрацівника. Як і вчителя, до речі. Без цього суспільство буде хворим і неосвіченим.