Україна пройшла достатньо довгий шлях до створення окремої ланки спеціалізованих адміністративних судів, предметом розгляду яких є спори між громадянами та органами влади. Однак зараз кількості справ, що перебувають на розгляді у різних інстанціях, судам вистачить надовго. Крім того, немає жодних гарантій, що прийняте судом рішення буде своєчасно виконано. За таких обставин необхідно шукати альтернативу.

Громадяни України, подаючи позов безпосередньо до суду, забувають про використання інших, позасудових, способів вирішення публічно-правових спорів. Зокрема, законодавство передбачає можливість звернутися з вимогою про захист прав, свобод і законних інтересів до вищого органу публічної адміністрації або ж до органів прокуратури.

Окрім названих вище позасудових способів, існують інші, які називають альтернативними. Ці способи до цього часу не передбачені чинним законодавством України, на відміну від практики інших держав, де вони використовуються часто та ефективно. Найпоширенішими серед них є медіація, «човникова» дипломатія та переговори. Альтернативні способи вирішення публічно-правових спорів мають цілий ряд переваг поряд з іншими способами. Серед них: економність, ефективність та приватність.

Незважаючи на численні спроби поширення альтернативних способів в Україні, останні ще не використовуються достатньо як громадянами, так і органами влади. На це є кілька причин. По-перше, вже згадувана відсутність належного законодавства. По-друге, недостатній рівень знань про альтернативні способи вирішення публічно-правових спорів як серед громадян, так і серед публічних службовців. По-третє, побоювання публічних службовців щодо застосування до них антикорупційного законодавства у разі використання альтернативних способів вирішення спорів також свідчать про неготовність органу влади йти на компроміс із фізичною чи юридичною особою. Такі причини у своїй сукупності стають перешкодою на шляху до використання альтернативних способів вирішення публічно-правових спорів, а це, у свою чергу, породжує відсутність прецедентів їх вирішення шляхом використання альтернативних способів. Лише в поодиноких випадках із матеріалів судової практики можна простежити ситуацію, коли орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування все ж зважується на часткові поступки, однак на такі кроки публічні службовці йдуть, як правило, коли порушення відбулося з вини органу влади, а судове рішення буде прийнято явно не на їхню користь.

Як правило, фізична чи юридична особа — сторона конфлікту швидше погодиться на його мирне врегулювання, аніж публічний службовець. Тому особливе значення тут має особиста позиція посадових осіб органу влади. Наприклад, у листопаді 2009 року виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення, яким уповноважив своє юридичне управління спільно з громадською організацією «Центр досліджень місцевого самоврядування» застосовувати примирення у публічно-правових спорах, де стороною є виконавчий комітет або інші виконавчі органи міської ради. Як результат, було закрито провадження в одній із справ, яка розглядалася в суді впродовж останнього року, а також проводяться переговори та медіація в декількох інших справах, відповідачем у яких виступає міська рада в особі своїх окремих органів та які перебувають на стадії розгляду в судах.

Підсумовуючи, зазначимо, що таких практик позасудового та альтернативного вирішення публічно-правових спорів у місті Львові, як і по всій Україні, могло б бути більше, якби цьому сприяло чинне законодавство нашої держави. Передусім необхідним є прийняття закону «Про медіацію», проект якого вже розроблено фахівцями з питань альтернативного вирішення спорів, однак на даний час він ще потребує грунтовного доопрацювання. Також доцільно переглянути окремі норми Кодексу адміністративного судочинства з метою доповнення його окремих положень у цьому напрямку. Поза тим, доцільним є проведення інформаційно-просвітницьких заходів з метою інформування громадян, а також публічних службовців про альтернативні способи вирішення публічно-правових спорів та переваги їх використання.

Віталій ЗАГАЙНИЙ, керівник проекту Центру досліджень міського самоврядування.

Львів.