Береги річок Південний Буг, Інгул і Дніпро-Бузького лиману поблизу Миколаєва щедро засіяні мертвою рибою, переважно бичками. Такого не пам’ятають навіть старожили. Від риби, що розкладається на березі й у воді, немислимий сморід. 6 і 7 серпня «снулу» рибу, яка підійшла майже до берега, ще можна було зібрати, щоб пом’якшити екологічний удар по водоймах. Але цього не зробили, і набрякла тухлятина опустилася на дно.
Постраждала не тільки екосистема згаданих річок: у Тилигульському лимані теж загинули бички й кефаль. Фахівці стверджують: причина мору риби — аномальна спека й велика кількість опадів, які спровокували потрапляння до водойм критичної маси мінеральних і органічних речовин, що дало поштовх розмноженню водоростей. А ще — наше дбайливе «господарювання».
У зв’язку із цим спитати б чиновників від охорони природи й прокурорів з усією строгістю: на якій підставі довгі роки потурають забудовникам берегових ліній, дозволяють зводити в санітарній зоні приватні причали, бази відпочинку, приватні хатинки, розбивати городи й сади, викопувати пісок на узбережжі, захаращувати його всілякими смітниками?
Спека — не тітка. У розпеченому до сорокаградусної температури обласному центрі, де офіційно закрито всі пляжі, деякі відчайдухи рятуються від спеки навіть у такій смердючій рідоті. При цьому кількість потопельників у жару тільки зростає: рахунок пішов уже на восьмий десяток, семеро загиблих — діти. Минулі вихідні забрали життя одразу трьох осіб.
Африканська сорокаградусна спека спровокувала не тільки замор риби, а й атаки величезних медуз на Кінбурнській косі, незліченні полчища комарів, сарани й бліх. Через небувалу спеку дерева переплутали пори року — в регіоні спостерігається аномальне цвітіння акації. Жити й дихати важко й людям: почастішали приступи в астматиків і гіпертоніків, ситуацію «підігрівають» пожежі в лісових масивах (у Миколаївській області вже оголошено п’ятий, найвищий, клас пожежної небезпеки). Підвищений попит у населення мають автомобільні кондиціонери, пиво, морозиво й газировка...
Дуже хотілося б, щоб рідкісна спека розбудила у нас почуття відповідальність перед своїми дітьми й онуками за день завтрашній. Що ми їм залишаємо після себе?
Фото Сергія ПОРФИР’ЄВА.
