Поки що — у прогнозах
Одна з німецьких фірм, яка продає насіння цукрового буряку господарствам України, Росії, Білорусі, багатьох інших європейських країн, визначила, що найкращі (за словами її фахівців — фантастичні) умови для вирощування цієї культури мають дві області України: Тернопільська і Хмельницька. На жаль, останніми роками ми нехтували цими можливостями. Цукрового «піку» Тернопільщина досягла в радянські часи, коли площі під цією культурою сягали 120 тисяч гектарів, а виробництво цукру — п’яти мільйонів тонн. І це за того, що досягалися вони здебільшого ручним обробітком. Нині науковці кажуть: 120 тисяч гектарів під корені забагато, але скорочувати площі майже втричі, як це було минулого року, також не по-господарськи.\
Мінімум гербіцидів, максимум знань
Нині в області під цією культурою понад 60 тисяч гектарів. Це третє місце в Україні після Вінницької та Полтавської областей. Порівняно з минулим роком сільгосппідприємства збільшили посіви на 23 тисячі гектарів, населення — на 4 тисячі. «За середньої врожайності 300 центнерів з гектара маємо шанси отримати 1,8 мільйона тонн сировини, — обережно прогнозує начальник головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Андрій Хома. — Але на сьогодні вага кореня переважає минулорічні показники, тож можна сподіватися на кращі результати».
Після не зовсім вдалих жнив, коли непогода вихолостила хлібний колос, цукрові буряки можуть істотно поліпшити становище і сільгосппідприємств, і економіки області загалом.
На часі була й обласна нарада за участю сільгоспвиробників, переробників і, що особливо важливо, науковців. Символічно, що вона відбувалася на базі Подільської дослідної станції, що у місті Хоросткові Гусятинського району. Про науковців останнім часом влада майже не згадувала, проте потенціал станції досить потужний. Варто було подивитися на їхні дослідні поля, в тому числі з цукровими буряками. Корені іноземної і вітчизняної селекції один в один, любо глянути. Науковці ніби здобули друге дихання від елементарної уваги до себе: показували, розказували, радили, застерігали. Зокрема, від надмірного захоплення гербіцидами. На думку завідувача лабораторії цукрового буряку Тернопільського інституту агропромислового виробництва НААНУ Мирослава Кушицького, не треба сліпо переносити інтенсивні технології, запроваджені на Заході. У них переважно піщані грунти, тож і здобрюють посіви відповідно. Наші ж чорноземи самі по собі багатство, їх треба лише підкоректувати сівозмінами, подумати про попередники, провапнувати поля. Підтвердження цьому — бурякові поля дослідної станції: мінімум гербіцидів, максимум знань — і корені нівроку. А старший науковий співробітник цього ж інституту, кандидат сільськогосподарських наук Любомир Маланчук вважає, що на базі Подільської дослідної станції варто організувати зимову школу для тих, хто захоче осягнути сучасні технології вирощування солодких коренів, більше дізнатися про сорти. Лекції у ній могли б читати науковці і практики.
Такі, наприклад, як керівник ТОВ «Агрополіс» Володимир Грищук, про якого кажуть: «Агроном від Бога». Сільгосппідприємство створене як сировинна база ВАТ «Чортківський цукровий завод». Щоб зберегти сівозміну, воно вирощує всі основні сільськогосподарські культури, але найкраще вдаються цукрові буряки. Врожайність — 500 і більше центнерів з гектара. Для удобрення тут використовують відходи цукровиробництва, так звані дефекати. «Буряк завжди рентабельний», — переконаний Володимир Тимофійович. А ось керівник господарства «Аркадія» з Гусятинського району, депутат обласної ради Микола Пилипів зізнався, що не сіяв би солодких коренів, якби не взяв у лізинг бурякозбирального комбайна. Все-таки має їх 700 гектарів. Урожай обіцяє бути добрим.
Без заводів діла не буде
Але виростити сировину — половина справи. Торік Тернопільщина також була на третьому місці в державі за кількістю засіяних площ і виробленого цукру, а ось за якісними показниками — на останньому. Його вихід ледь перевищив 11 відсотків. Тому основний акцент нині робиться на підготовку цукроварень до сезону. Наразі в області їх вісім. Шість з них — у власності групи компаній «Мрія». Розповідає голова спостережної ради «Мрії» Іван Гута:
— Коли три роки тому ми здали буряки на Волочиський цукровий завод і там нас добряче надурили (здали їх на 14 мільйонів гривень, а заплатили 2 мільйони), то зрозуміли: потрібно мати своє переробне підприємство. Приглянули два заводи і звернулися до власника з проханням продати їх. Той погодився, але за умови, що заберемо всі шість заводів. Виходу не було, придбали всі. Жодного з них не закрили. Підтримували на «плаву» не з виробничих мотивів, а швидше з соціальних, щоб зберегти колективи і дочекатися кращих часів. Цього року посіяли буряк на 35 тисячах гектарів, тож усі заводи працюватимуть інтенсивно. Прийматимемо також буряк від господарств і населення. Причому у вересні і листопаді прийматимемо сировину у сільгосппідприємств, а в жовтні матимуть перевагу одноосібники, адже вони хочуть, щоб корені максимально набрали вагу, та й найнятий транспорт не повинен стояти у чергах. Жом також віддаватимемо людям безоплатно.
Що це не голослівно, можна переконатися на прикладі Хоростківського цукрового заводу. Якщо торік він переробив 200 тисяч тонн сировини, то цього року запланована цифра у 600 тисяч. Для цього на підприємстві провели модернізацію. Вже все готове до сезону. Наприкінці серпня його запустять. За потужністю Хоростківський цукровий наступає на п’яти Чортківському заводу — одному з лідерів цукроваріння України. Передбачається, що цього року Чортківський завод переробить 630—680 тисяч тонн сировини, в тому числі 200 тисяч — власної. Причому щороку тут істотно модернізують виробництво, що дає змогу випускати продукцію за міжнародними стандартами якості.
Незрозуміла поки що ситуація з Кременецьким цукровим заводом. Торік він не працював, а вирощений на Тернопільщині буряк возили на переробку в Дубно. На жаль, генеральний директор підприємства Віталій Собчук досі не може дати чіткої відповіді, чи відкриють тут у вересні сезон. Мовляв, власники ще не визначилися.
В очікуванні пуску цукрових заводів і спиртовики. Хоростківський спиртовий завод, який спеціалізується на виробництві спирту з меляси, готовий переробити її 50 тисяч тонн. Всього область цього року матиме 70 тисяч тонн меляси, решту можуть переробити інші спиртові заводи області. Торік з Тернопільщини ділки вивозили мелясу і втридорога перепродували її спиртовим заводам інших областей. Цього року влада пообіцяла посприяти тому, щоб меляса залишилася на місцевих спиртових заводах. Звичайно, для цього треба їх прокредитувати.
Поки корені набирають ваги (у серпні—вересні — найінтенсивніший приріст), сільгосппідприємства вже готують площі для посіву цукрових буряків наступного року. Судячи з усього, попит на цукор у світі буде. Та й закупівельні ціни на цукросировину — 350 гривень за тонну і 5 тисяч — за тонну цукру поки що влаштовують селян і переробників. Здається, і в перетягування канату вони награлися досхочу. Хочеться вірити, що чесному партнерству нічого не заважатиме. А ось з торговельниками, вважає перший заступник голови облдержадміністрації Василь Коломийчук, такі зв’язки слід налагоджувати. Не можна допускати, щоб повторилася ситуація минулого року. Виробивши цукру в п’ять разів більше, ніж потрібно для споживання, область змушена була купувати його втридорога у донецьких і дніпропетровських фірм. Вони закупили цукор за задекларованими цінами, а потім перепродували значно дорожче, навіть не вивозячи за межі області.
Звичайно, проблем у «солодкій» галузі області чимало, наскоком їх не вирішити, але головне — є бажання це зробити. Що там казали німці про наші фантастичні можливості?
Тернопільська область.
