Купив хату для... страусів

Четверо страусів, один самець і три самки, поважно походжають на подвір’ї сільської хати, потім направляються далі на город. Вся територія огороджена металевою сіткою. Граційні птахи, зріст кожного з яких більш як два метри, нагадують фермеру Володимиру Ковалю з села Глибочок Тростянецького району про невдалий бізнес. «Птахи не винні, що в мене не вдався бізнес, — усміхається чоловік. — Не можу на них ображатися. Прикипів до них, як кажуть, душею. Тому й не знищив. Залишив для екзотики. Хоча клопоту все одно додають. Але менше, ніж, наприклад, ті самі свині. Справляюся. Щоправда, не сам. Сестра Галина багато допомагає по господарству. Дружині ніколи, у неї на руках мала дитина. Зараз ще чекаємо поповнення...»

Шість років тому в Гайсинському районі з’явилася страусова ферма. Організував її один з підприємців. Він живе і працює у Санкт-Петербурзі. Звідти й завіз у рідне село незвичних птахів. Володимир Коваль у той час шукав для себе справу, яка б дала можливість заробляти на хліб. Йому, сільському хлопцю, з дипломом пасічника, припала до душі ідея вирощувати страуси. Поїхав на ферму, це недалеко, у сусідньому районі. Купив там десять, як він каже, малих пташенят. «Заплатив за кожне по двісті євро, — уточнює Володимир. — І тоді, і тепер це чималі гроші. Сподівався, що страуси їх, як кажуть, відпрацюють. Здавалося, такий вид бізнесу мав перспективу. Був попит на м’ясо, навіть на пір’я. Обіцяли купувати шкіру і кігті...» Фермер домовився з власниками нової ферми, що працюватиме з ними разом, реалізуватиме через них продукцію. Нема вже ні ферми, і у Володимира справи не пішли.

— Які ж вони делікатні, ці страуси! — каже Володимир. — У малих страусенят до півроку від народження кістки тоненькі й ламкі, як тріски. Зате після шести місяців стають такі тверді, що молотком не переб’єш. Поки ж воно молоде, як тільки спіткнеться, так і переламає ніжку. Пригадую, якось після дощику двоє малих страусенят бігали по подвір’ю. Спочатку одне впало, потім — друге. А встати вже не можуть. Переламали кістки. Ось так з десяти штук, які купив, залишилося тільки п’ятеро.

На наступний рік фермер придбав ще 14 страусенят. Такої ж породи. Замовив їх в Угорщині. Сподівався, що будуть витриваліші. Та де там! Майже всі пропали.

— Двох страусів продав у зоопарк, — продовжує Володимир Коваль. — Приїхали представники з Криму, з Сімферопольського зоопарку. Якимось чином дізналися про те, що у мене страуси з Угорщини. Продав їм. Ще трохи грошей виторгував від продажу страусових яєць. Найдешевше віддав за 50 гривень, найдорожче — за 150 гривень. Оце весь мій заробіток. Ну, ще м’ясо нам дісталося із страусенят, які покалічили ноги. М’ясо смачне, але тільки з молодого птаха.

Крім чотирьох дорослих страусів, тих, що залишилися ще з першого придбання, є троє маленьких пташенят. «Знайомий має власний інкубатор, — каже пан Володимир. — Попросив його, щоб поклав страусові яйця. І надалі так робитиму, щоб мати для сім’ї м’ясо. Бо ж кажу, що із страусами клопотів менше, ніж із свинями. Хоча свиноферму теж маю. У ній сорок поросят. Треба ж за щось жити.

Спершу фермер утримував страусів у себе на подвір’ї. А потім купив для них... хату. Будинок недалеко від обійстя Володимира Коваля.

— Наших морозів страуси не бояться, — каже фермер. — Я в цьому переконався на своїх птахах. Все одно для них краще зимувати у теплі. Щоб мали на зиму де сховатися, купив хату. Там вони тепер і живуть. Як вміщаються з таким зростом? Коли сердяться, то витягують шию ще на півметра. В іншому стані згинають голови і заходять до хати, як люди, у яких високий зріст. На долівці настелена підлога. Тому навіть соломи не варто стелити. Так на підлозі й сплять. Щоправда, у незвичній позі — сидячи. Опускаються навколішки і починають дрімати.

З харчами теж нема проблем. Їдять моркву, буряк, кукурудзу, конюшину і навіть сіно. Буряк та моркву подрібнюємо. У страусів нема зубів. Тому корм не жують, а відразу ковтають.

— Чи не перестрибують через огорожу? Ні. Але були випадки, коли ламали її. Тікати не тікали. Один птах виходив з обійстя. Та від гурту не відбивався. Вони природою створені, щоб триматися разом.

З приводу охорони, то фермер каже, що страуси самі себе охороняють. «Я б нікому не радив заходити до них, — застерігає Володимир. — Калікою можуть зробити на все життя. Це вам не індик, який тільки сичить. Страуси б’ють з такою силою, що кого хоч відправлять у нокдаун. А тоді ще й ногами затопчуть.

Коли у Глибочку вперше з’явилися ці екзотичні птахи, Володимир Коваль не переставав зустрічати гостей. «Тільки те й робив, що розказував та показував», — згадує він ті дні. — Тепер бажаючих полюбуватися найбільшими у світі птахами менше. Але все одно екзотика цікавить. За словами співрозмовника, найчастіше запитують, чому страуси не літають? Мовляв, що ж вони за птахи, які не піднімаються у повітря. «Не літають тільки тому, що мають велику вагу, — пояснює фермер. — Як може піднятися у повітря птах, який важить 120 кілограмів?» Володимир Коваль довго й цікаво може розповідати про своїх улюбленців. «Перед тим, як зайнятися створенням ферми, я переглянув гори літератури, де йдеться про цих птахів, — каже він. — Вони справді незвичайні. За це так полюбив їх...»

 

Вінницька область.