Не встигли ще завершитися жнива на Івано-Франківщині, а зокрема в Городенківському районі, як інформація про зменшення кількості намолоченого порівняно з минулим роком уже істотно вплинула на ціни. Споживачі відчули підвищення вартості зерна одразу: в суботу, 7 серпня, на місцевому ринку за п’ятдесятикілограмовий мішок вівса правили сімдесят гривень, пшениці — вісімдесят, а ячменю — до дев’яноста. Попит явно перевищував пропозицію, бо на десяту годину ранку заїжджі підприємці, аж із Вінниччини, вже все спродали. За такий само мішок борошна вищого гатунку треба було викласти 140 гривень — і люди купували! У той день на ринку чомусь не було продавців із місцевих товаровиробників.
Хоча цьогоріч, повідомив заступник начальника управління агропромислового комплексу Городенківської райдержадміністрації Іван Пронич, в районі було засіяно майже третину зернового клину області — 19,2 тисячі гектарів. Усього намолочено понад 50 тисяч тонн ранніх зернових та зернобобових. Тож із хлібом будемо! Інша річ, за якою ціною. Як розповіла власниця однієї з городенківських пекарень Світлана Нємєянова, оптова ціна за мішок борошна першого ґатунку вже перевалила за сто гривень, і то ще не кінець, ураховуючи останні тенденції. Це «потягне» підвищення вартості хліба: нині на підприємстві відпускна ціна вісімсотграмового буханця житньо-пшеничного — 2,5 гривні. Та деякі хлібозаводи потихеньку, щоразу лише на п’ять копійок, піднімають її. А частка завізних хлібобулочних виробів у районі — значна!
Тож чи варто дивуватися, що в нашому сільськогосподарському краї зернові сіють мало не на кожному городі? Мають і на хліб, і для худоби, та й лишки завжди можна продати. А загалом населення виявилося гірше підготовленим до жнивної кампанії, хоч виростили колосові на 8,5 тисячі гектарів. Нерідко ґаздам доводилося годинами виглядати комбайн. А якщо врахувати, що зернові посіяно латками в різних масивах, комбайни долали іноді від наділу до наділу чималу відстань. Це, звичайно, впливало на вартість обмолоту, яка сягала десяти гривень за сотку. Іван Пронич принагідно зауважив, що обґрунтована ціна — на рівні шести-семи гривень і є достатньою для рентабельної роботи комбайнів. А практично вплинути на вартість обмолоту ні районна влада, ні податкова інспекція не може. Податківці мотивують невтручання в цінову політику тим, що їх власники зареєстровані як підприємці, на єдиному податку. Самі комбайнери бідкаються, що доводиться жнивувати на полеглиці, та ще й затрати пального збільшуються, коли їздиш від ґазди до ґазди. Й справді, довелося спостерігати, як великогабаритна техніка буквально снувала то тут, то там, бо комусь треба було обмолотити півгектара, а то й переганяти комбайн заради п’ятнадцяти соток. Воно нібито й так, але поки я ганялася полем, щоб «вполювати» фотоапаратом лелеку, котрий занадився на щойно скошений лан, комбайнер за кілька хвилин роботи встиг обмолотити ці п’ятнадцять соток й заробити 150 гривень. Звичайно, негоже заглядати до чужої кишені й лічити чиїсь прибутки, але хіба скажеш опісля: «бідне село» чи «бідні селяни»? Навіть якщо порахувати вартість старенького комбайна, окупиться він доволі швидко.
Звісно, не всі можуть похвалитися гарними прибутками, бо чимало залежить від хисту людини. Утім, багатьом праця дає на хліб і до хліба. Приміром, городенківець Петро Лукашов має ділянку в садово-городньому кооперативі. Тримає на дачі курей, тож зерна треба. Розповідає, що виростити ячмінь, ураховуючи навіть затрати на обробіток грунту, насіння та невисоку врожайність, виходить дешевше, ніж купувати. На місцевому сільськогосподарському ринку ціни на зерно ростуть як на дріжджах, а він із п’ятнадцяти соток зібрав п’ять центнерів збіжжя. До того ж і сівозміни треба дотримуватись: не садити ж картоплю щороку на одній і тій само площі. Має торішній запас пшениці, хліб є з чого пекти. А пенсіонерам своє зерно — додатковий дохід, нехай і незначний.
Івано-Франківська область.
