Колись у Сапалаївці ловили щупаків і линків, а сьогодні — зношені черевики і пластикові пляшки. Річка, яка мала б стати окрасою Луцька, поступово стає стічною канавою. На жаль, така сумна доля багатьох міських річок України.

Територія Луцька рівнинна. Яр, що перетинає місто зі сходу на захід, сприймається тут майже як аномалія. Його дном тече річечка, яка в давнину називалася Яровицею. Там, де вона впадала в Стир, було колись село Яровиця. Сьогодні цей старовинний топонім зберігає лише одна з вулиць обласного центру. Свою назву річечка отримала від ставу, який у її пониззі кілька століть тому загатив багатий чоловік Сапалай. Ставок назвали Сапалаївським. Згодом і річечка стала Сапалаївкою. Хоч біля гирла вона ще довго залишалася Яровицею.

Мене цікавили спогади старожилів про минуле Сапалаївки. Спогади доводять, наскільки змінилася річечка за життя всього кількох поколінь лучан.

Оздоровчий табір без виїзду з дому

Дитинство першого заступника голови федерації профспілок Волині Петра Якименка минуло на березі Сапалаївки в районі теперішнього облдержархіву. На початку 1950-х це була околиця Луцька, землі колишніх Теремнівських хуторів, де будинок від будинку відділяло кілька сотень метрів. Зараз це один із найгустозаселеніших районів міста.

— До 1965 року річечка була повноводою, — пригадує Петро Мефодійович. — Весною, коли повінь, через неї можна було переправитись лише човном, бо всі невеличкі місточки заливало. Вода в Сапалаївці була така чиста, що видно піщане дно і рибу. Щук, линків, карасів водилося стільки, що наловити кілька відер могли навіть підлітки. Особливо багато було в’юнів. Їх батько смажив, лише посоливши. Така смакота! Уздовж всієї річки від теперішнього проспекту Відродження до вулиці Карпенка-Карого зроблені «саджалки» для вирощування риби. Природа тут була недоторканою, й нам, дітворі, не треба було жодних оздоровчих таборів. Весною, коли на річці льодохід, я з хлопчаками залюбки катався на крижинах.

Ще більше пам’ятає колишній педагог Галина Борбенчук. Її батьки до війни купили п’ять десятин землі в районі теперішніх вулиць Володарського, Олега Кошового, Мазепи. Хутір звався Сапалаївським.

— Там, де зараз величезний житловий масив, його в Луцьку називають Балкою, колись було лише кілька хутірських садиб, — розповідає Галина Володимирівна. — Батьки навіть корчували тут сосни, мабуть, залишки колишнього лісу. Працювати їм доводилося важко. Але як приємно було ввечері піти на річечку і скупатися в її прозорій теплій воді. Довкола на берегах було море квітів, безліч пташок. Риба з Сапалаївки не переводилася на нашому столі. Струмочок, який вбігав у річку, поблизу теперішньої вулиці Олега Кошового, був межею нашого поля з півдня. Випасаючи корів, ми знали, що його не можна переходити. Згодом по той бік Сапалаївки з’явився аеродром. Льотчики теж приходили освіжитися на річку.

Журналістка Ліда Лагановська ще й досі бачить Сапалаївку, прикрашену білими ліліями. Дівчинкою вона з подругами бігала за ними з району вулиці Клима Савура до теперішньої міської лікарні. А це кілька кілометрів угору за течією. Директор Теремнівського — колись сільського, а з 1957 року міського будинку культури Олена Музичук пригадує, що на свято Водохрещення освячену воду брали просто з облаштованого на Сапалаївці ставка і без остраху пили її.

Мали бути санаторій і парк

На вулиці Січовій (мікрорайон Теремно) понад сорок літ живе Марія Павлосюк. В її пам’яті цей куточок міста зберігся як чудова природна оаза. Свого часу тут на базі вже діючого ендокринологічного диспансеру навіть хотіли організувати санаторій. Місцина дійсно райська. З одного боку її омивала Сапалаївка, з другого — її притока. Всюди росли верби, водилася риба. Лучани пам’ятають красиві ставки, які облаштував у диспансері його головний лікар Володимир Іванович Чоп’як. Там плавали декоративних порід качки, плескалися ондатри...

Здавалось, сама природа подарувала Луцьку прекрасну річечку, заховавши її в захищену від вітрів долину. Недарма у міжвоєнний час Сапалаївку та її береги польська адміністрація хотіла зробити головною відпочинковою зоною воєводського центру. В облдержархіві є складений 1934 року «План міського парку в районі «колонії уженднічей (урядової)». Його частково вдалося реалізувати. Лучани й досі пам’ятають розташований поблизу вулиці Шопена парк ім. Ворошилова. По війні тут збудували станцію дитячої залізниці, проклали вздовж річечки вузькоколійку.

Забивали джерела камінням

При розбудові Луцька міська влада ніби все робила на користь річечки. А тим часом зник став у її нижній течії, долиною Сапалаївки проклали каналізаційний колектор, між вулицями Винниченка і Потапова річечку взяли у бетонні береги. В центрі Луцька з окраси міста вона поволі перетворюється на стічну канаву, від якої літньої пори недобре пахне.

Найпотужніший наступ на Сапалаївку розпочався в 1970-х. Тоді в районі вулиці Січової спорудили хлібозавод і комбінат молокопродуктів. Для будівництва обрали русло однієї з приток річечки поблизу згаданого ендокринологічного диспансеру. Зникли стави, риба, дикі качки. Аби місцевість не затоплювалась, під землею проклали трубу. Проте місце, куди в рів витікає вода, забите сміттям. І кожна злива перетворює цей район вулиці Січової на брудне озеро.

З ностальгією лучани згадують джерело, яке било з-під землі в долині між міською лікарнею і вулицею Ветеранів. З десяток менших потічків текли з-під пагорба поблизу теперішнього архіву. Колишній працівник Луцького управління механізації Богдан Козак пригадує, як важко було загатити камінням і землею потужне джерело в кінці вулиці Островського, поблизу якого почали зводити будинок. Жодного з цих сріблястих озерець зараз немає. Як і струмка, що збігав балкою в районі теперішніх вулиць Вороніхіна, Мазепи, Олега Кошового. Згубив його побудований на початку 1970-х колектор для скиду дощових вод з електроапаратного заводу та заводу виробів із пластмас.

Актами справі не зарадиш

Я не раз пройшов удовж усієї річечки в межах міста. Картина неприваблива. Починаючи від держархіву і вниз за течією русло заболочене, заросле лепехою, очеретом. Повсюди купи побутового сміття. Сморід, який іде від води, свідчить, що окремі мешканці прибережних садиб скидають сюди побутові стоки. Дехто примудрився використовувати для цього навіть дощову каналізацію. Саме це виявила рейдова бригада, яка 2 липня перевіряла санітарний стан Сапалаївки. Із зливових колекторів поблизу вулиць Задворецької, Карпенка-Карого, проспекту Відродження чомусь навіть за довгої відсутності дощів у річку текла брудна вода.

Здатність річки до самоочищення стримують штучні загати із повалених дерев і гілляк, низько встановлені над водою пішохідні мости поблизу вулиць Чехова, Чорновола, Хомської...

Найбільшим злом, як вважає головний інженер проекту ЗАТ «Волиньводпроект» Микола Залізнюк, є забудова прибережної водоохоронної зони. Подекуди приватні будинки-палаци впритул підступили до Сапалаївки. Останній часом цей наступ набрав загрозливих темпів. Інтенсивно засипається луг навпроти меморіального комплексу на вулиці Теремнівській, завозиться земля на заплаву річечки поблизу мосту на проспекті Відродження, проведено підготовчі роботи для зведення приватного будинку за двадцять метрів від річки на вул. Ясній.

Начальник відділу екології Луцької міської ради Борис Сорока стурбований:

— На жаль, сьогодні Сапалаївка перестає бути річкою, бо при забудові прибережні водоохоронні смуги у багатьох місцях були засипані. Свого часу ми розробили проекти прибережних водоохоронних смуг річок Стиру, Сапалаївки, Омельянівки, Жидувки. Однак окремі установи та власники приватних садиб і далі забруднюють їх побутовим сміттям, намагаються відхопити кілька метрів річкової території. Вже цього року ми провели рейди-перевірки, виявили чимало порушень природоохоронного законодавства. Склали акти, надіслали у відповідні органи. Цієї весни провели декілька загальноміських толок для наведення порядку на берегах річок.

На жаль, ефективність цих заходів невисока. Аби переконатися, що річка не має в місті господаря і поступово перетворюється на стічну канаву, варто хоч раз пройтися її берегами, особливо в районі обласної санепідемстанції (!), дитячої залізниці, вулиць Чехова, Задворецької, Островського, Чорновола.

Візьмімо за приклад Ольштин

Концертмейстер облмуздрамтеатру Ярослав Зеленов пригадує, якою чистою і мальовничою була річечка в центральній частині міста від вулиці Винниченка до Задворецької (район Київського майдану):

— У 1950-х роках Сапалаївка славилася прозорою водою. З містка ми дивились, як там плавають карасі, в’юни. Взимку каталися на ковзанах. Особливо красивим був район парку ім. Ворошилова. Тепер річечка в центрі Луцька через несанкціонований скид туди із приватних садиб побутових стоків практично не замерзає. Колись піщане дно замулилося. Через це Сапалаївка постійно заливає колію дитячої залізниці, рух поїзда припиняється. Про колишній парк ім. Ворошилова влада зовсім забула. Його територія нагадує сміттєзвалище. Так само, як і розташований поруч Ботанічний сад Волинського національного університету. Мені часто доводиться бувати в польському місті Ольштин, це побратим Луцька. В самому його центрі — така само річечка, як наша Сапалаївка. Її береги перетворені на прекрасну зону відпочинку. Чому б Луцьку не взяти приклад з Ольштина і не створити в центрі міста ще один парк.

* * *

Цього року Луцьк відзначатиме 925-річчя першої писемної згадки про місто. І хоч Верховна Рада ухвалила відповідний закон, до ювілею в обласному центрі майже нічого не робиться. Ще коли Луцьк готувався до 900-ліття, на берегах Сапалаївки, в середній її течії, було закладено парк. Саму річечку почистили і розширили. Тепер тут прекрасна зона відпочинку. Почистили у 1985-му також Теремнівський став. Однак минуло чверть століття, і Сапалаївка знову потребує допомоги людей. Будемо сподіватися, що лучани не дадуть загинути річечці і повернуть їй колишню красу. Поки що це можна зробити.

 

Волинська область.

На знімку: такий вигляд має річка Сапалаївка в районі парку культури та відпочинку ім. 900-річчя Луцька після розчищення.

Фото автора.