Батько Віки приїхав до Миколаївського центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів з Кіровоградської області. Миколаїв йому порадили, і тут він уже вдруге. В їдальні, де в більшість відвідувачів — мами з дітками, чоловік трохи ніяковів. А шестирічна Віка почувалася як риба у воді: дівчинці, яка хвора на ДЦП, все цікаво у великому й гарному будинку, до всього хочеться доторкнутися. Віка — героїчна дитина. Маленькими кроками через сльози та біль вона наполегливо йде до своєї заповітної мрії — звільнити тіло від тісних прутів хвороби.
Сподіваючись на диво та допомогу
Частина вікон дитячого комплексу виходить на старовинну церкву, що на вулиці Фалеївській: на службі та після неї тут часто можна побачити матерів, що моляться. Неважко здогадатися, про що вони просять Бога... Їм не треба ані грошей, ані кар’єри, ані шикарних автомобілів — лише здоров’я для своєї дитини. Ці матері, як ніхто, знають справжню йому ціну. І те, що здоровий жебрак щасливіший за хворого короля, — саме їхній випадок.
Життя із синдромом Дауна або дитячим церебральним паралічем, на жаль, не цукор. Турбота про дитину-інваліда — важкий батьківський обов’язок і велика відповідальність. Таким батькам не можна впадати у відчай, навіть хворіти, адже в їхніх руках — життя дитини. За статистикою більше 80 відсотків батьків не витримують щоденної напруги й тиску — залишають родину або починають пити. А от матері... Вони смиренно несуть свій тяжкий хрест, щиро сподіваючись на диво й вітчизняну медицину.
...Розбитий хворобою хлопчик, який зустрівся нам у коридорі, спочатку злякався фотокамери, а потім, відсторонившись від мами, попросив: «Дядю, мене не треба фотографувати. Я — негарний. Сфотографуйте краще мою маму. Вона в мене така гарна!»
Наука долати
Директор державного комплексу соціальної реабілітації дітей-інвалідів, доктор філософії в сфері освіти Галина Тазарачева захопленно розповідає про досягнення маленьких пацієнтів центру та не без гордості показує тутешню красу — блискучі сучасні тренажери залу інтенсивної фізичної реабілітації, реабілітаційний басейн, фізіотерапевтичні кабінети (до послуг дітей — грязелікування, корекційний масаж, ЛФК), кабінети фіто- і аромотерапії, комп’ютерний клас...
Щорічно тут проходять курс реабілітації більше 250 дітей-інвалідів (працює 15 реабілітаційних груп та дві групи матері й дитини). У цій маленькій державі, відкритій для дітей-інвалідів цілодобово, передбачено й продумано все до найменших дрібниць. На базі комплексу працює центр ортопедії й реабілітації. Щодня допомагають приблизно сотні хворих дітей з обмеженими можливостями. У пансіонаті центру, розрахованому на 15 ліжок, розташовуються ті пацієнти, що приїхали з віддалених районів області та інших регіонів України. Допомога дітям-інвалідам і їхнім родинам — безкоштовна.
Центр надає послуги з ранньої дитячої соціальної реабілітації (від народження й до 6 років), соціальної реабілітації (від 6 до 14 років), професійної орієнтації (до 18 років). З дітьми працюють кваліфіковані реабілітологи, соціальні педагоги, психологи, логопеди, фахівці з фізичної реабілітації, музичні працівники, вчителі комп’ютерних класів, педіатри, неврологи, стоматологи й інші фахівці. Тут розроблені цікаві сучасні методики з організації й забезпечення професійного прогнозування та орієнтації дітей-інвалідів старшого шкільного віку.
— Дитина має навчитися долати перешкоди, — каже Галина Михайлівна. — Дивіться, зараз ідемо по килиму, потім — по каменях, траві, піску, землі, далі — по лінолеуму. Це теж подолання. Для багатьох дітей — велика перемога в пізнанні світу. Звиклі до самотності в чотирьох стінах, вони вчаться тут спілкуватися з однолітками, відчувати колектив...
Головна оцінка роботи центру — не в балах і приязних словах — в реальних результатах. А вони досить вагомі. Не випадково черга в реабілітаційний центр розписана вже на травень наступного року.
Миколаїв.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
