Скільки можна глумитися над державним прапором?

Звертаюся до Вас, шановний Вікторе Федоровичу, оскільки вважаю, що треба покласти край бездушному, безвідповідальному і байдужому (а ще виразніше — наплювацькому) ставленню до нашої національної святині — Державного прапора України.

Національний прапор держави! Він майорить над усіма спорудами державної влади. Його підіймають на щогли й вивішують на будинках до свят і урочистих подій. Його використовують уболівальники на стадіонах поза межами держави, а також підіймають на міжнародних змаганнях під звуки гімну на честь переможців. З ним ідуть у бій, біля нього несуть почесну варту. Він підносить і підтримує національно-патріотичний дух народу.

Державний прапор — один з головних невід’ємних атрибутів кожної країни, що символізує її суверенітет і уособлює самобутність та спадкоємність державотворчих традицій.

Постанова «Про Державний прапор України» прийнята Верховною Радою ще 28 січня 1992 року.

Загальновідомо, що прапори різних держав відрізняються відображенням різних символів і за кольорами, які є однозначно визначеними і сталими. Це — закон.

Але якщо пройдетеся хоча б по Києву й придивитеся уважно до адміністративних споруд та лотків з сувенірами, то побачите державні прапори та прапорці з кольорами від блакитного до темно-синього (майже фіолетового) і від жовтуватого до оранжевого.

І коїться таке не тільки в Києві, а по всій Україні. Виходить, нікого це не турбує.

Поміркуємо виважено — чи не знущання це над нашою державною святинею, не плюндрування нами ж наших національних цінностей?

Відбувається все це через те, що в нашій державі й досі не спромоглися відпрацювати необхідні законодавчі та нормативні документи. І все робиться, як Бог на душу покладе. Тільки в Києві виготовляють за власною технологією та реалізують прапори майже 20 фірм різних статусів і підпорядкувань.

У цій ситуації не дивно, що навіть прапори, виготовлені різними фірмами для Верховної Ради, адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, суттєво відрізняються кольорами. І стоять інші «виробники прапорів», чухаючи потилицю: на «чий» же прапор їм рівнятися?

Тому й узгоджують щоразу із замовниками кольори полотнищ або враховують їхні побажання на кшталт: «взяти кольори найяскравіші, приємні для сприйняття». Або навіть: «Робіть на свій смак!»

В усіх цивілізованих державах заведено керуватися єдиною міжнародною системою пантонів — чітко визначених зразків сумішей різних фарб. Так треба робити і нам. Але...

Я вже писав (шість років тому! — «Голос України» від 27.07.2004) у статті «Коли ж то руки дійдуть?» — ще до запровадження Дня Державного прапора України: «Тож виходить, свято призначили, а іменинника — в шухляду...»). На превеликий жаль, необхідні законопроекти довгі роки «розглядаються», «установлюються» та «узгоджуються» у лабіринтах влади ще й досі.

Дуже хочу сподіватися, що у вигляді найдорожчого подарунка всім істинним українцям до чергового серпневого святкування Дня Державного прапора України це питання терміново і ретельно буде розглянуте і доведене до логічного завершення.

І прикінцево: треба обов’язково враховувати, що на початку червня 2009 року Верховною Радою були внесені зміни до статті 338 Кримінального кодексу України — про те, що публічна наруга над державними символами України передбачає позбавлення волі на строк до трьох років.

То, може, годі вже панькатися і «тягнути гуму»?