Якось автору цих рядків удалося потрапити на установчу конференцію обласного осередку однієї з партій. І перше, що здивувало тоді біля «партійного штабу», — велика кількість таксі, які буквально «обліпили» приміщення. Виявляється, обласний партійний ватажок є власником однієї з таксофірм і кількох автостоянок, якими теж користуються таксисти. Отож, їх і залучили для демонстрації «масовості» київському вождеві в особі одного відомого депутата... Звісно, партійка та протрималася до виборів і більше на Полтавщині про неї ніхто не чув.
На жаль, саме за таким принципом і формувалися більшість обласних осередків на Полтавщині. Були навіть випадки, коли не лише директори заводів, а й керівники державних структур «заганяли» людей у «свої» партії. Принаймні формували їх осередки на обласному і районному рівнях «під себе». Ні для кого не секрет, що Партія регіонів, наприклад, стала на Полтавщині впливовою силою лише після того, як почала формувати свої структури довкола... ВАТ «Полтавагаз», голова правління якого й очолював обласну організацію.
Продай осередок — купи авто!
Пригадується зустріч з одним партійним ватажком з табору аутсайдерів невдовзі після минулих парламентських виборів. Інші «переможені» тоді дивним чином «поховалися» (ще й тому, аби не розраховуватися з активістами), а цього вдалося, як то кажуть, «узяти живим»: чоловік сидів у партійному офісі й перебував у доволі доброму гуморі. Виявляється, «вождь» продав напередодні... обласну організацію місцевому бізнесмену. Грошовитого чоловіка і справді невдовзі обрали головою обласного осередку, а у його попередника з’явилося новеньке авто.
А ці ж люди ще зовсім недавно з екранними посмішками переконували електорат, що лише їхній кандидат здатен повести країну до світлого майбутнього. Та люди чомусь віддали перевагу політичним конкурентам. Ось і напрошується ще один висновок: формальний підхід до формування власних лав обернувся недобрим жартом над такими партіями.
На загал складається враження, що чимало партійних активістів на місцях радше дбають про власний, а не партійний інтерес. Тому й керівні органи партій — і на районному, і на обласному рівнях — формують за принципом «кум—брат—сват». На Полтавщині в одній з районних рад склалася доволі кумедна ситуація: дві найбільші фракції очолюють ... брати-депутати. Причому одна ніби як провладна, а друга — опозиційна...
Донедавна всі керівники області мали «свої» партійні осередки. За винятком хіба що тодішнього голови ОДА Валерія Асадчева, який хоч і був членом Української народної партії, але обласну організацію очолював його заступник Сергій Соловей. Мали власні партійні «вотчини» і ще два заступники голови ОДА: Іван Близнюк опікувався «Нашою Україною», а Андрій Баранов — «Єдиним центром». Голова обласної ради Олександр Удовиченко очолював обласну організацію Партії регіонів. Чиновники нижчого рангу теж мали доволі розмаїті політуподобання. Так, начальник Головного управління внутрішньої політики ОДА Олег Пустовгар представляв на Полтавщині Народний рух, а після його розколу взявся за розбудову в області структури партії «За Україну!». До речі, і його попередник Сергій Зайченко теж був людиною партійною — керував обласним осередком партії «Собор».
Нині з партійною вольницею у владних структурах, здається, покінчено, оскільки до керівництва області прийшли виключно симпатики Партії регіонів. Хоча цього разу їм довелося піти на певні поступки у обласній раді: колишній її голова і керівник обласної організації ПР Олександр Удовиченко, ставши головою ОДА, рекомендував на цю посаду бютівця Володимира Марченка, якого більшість депутатів і обрала.
Утім, якщо згадати всі попередні кадрово-партійні перипетії в облраді, то історія ця виглядає дуже кумедно. Коли після президентських виборів 2005-го той само Олександр Удовиченко позбувся посади голови облдержадміністрації, а головою облради обрали Володимира Марченка, регіонали декілька разів опротестовували результати цих виборів щодо тих чи інших процедурних порушень і, зрештою, домоглися-таки перевиборів. І відбулося диво: найбільша фракція в облраді — БЮТ — та її сателіти — «Наша Україна» і СПУ — «здалися», віддавши посаду голови регіоналам. Щоправда, аби нікого не образити, депутати тоді ввели до штату «додаткову» посаду заступника голови, на яку і був благополучно обраний Володимир Марченко.
У тіні влади
Дещо в тіні владних структур весь цей час перебували і перебувають соціалісти і комуністи. У перших, щоправда, своя «хвилина слави» таки була — після президентських виборів 2005 року, коли перший секретар обкому СПУ Степан Бульба очолив обласну державну адміністрацію. Однак, як то кажуть, недовго музика грала: розвал тодішньої коаліції потяг за собою не лише відставку Бульби, а й сплутав карти в обласній раді, про що ми вже згадували вище.
До речі, СПУ традиційно мала високу підтримку в області, однак київське «ходіння по коаліціях» партійних вождів дезорієнтувало і розчарувало й полтавського виборця. Варто зазначити й те, що з-поміж інших партій обласна організація соціалістів вирізнялася й тим, що мала власну газету — «Трудова Полтавщина», яка виходила регулярно, мала стале коло читачів. Останнім же часом про соціалістів — принаймні в обласному центрі — згадують чомусь здебільшого лише з приводу подій довкола... партійного офісу: його то пробували підпалити, то пограбувати...
Комуністи ж донедавна підтримували увагу до себе за рахунок тих чи інших політичних акцій. Благо, колишня влада давала їм для цього чималий простір. Так, у Полтаві активісти КПУ впродовж кількох років протестували проти спроб увічнити у місті пам’ять земляка Симона Петлюри та гетьмана України Івана Мазепи. А у перервах між баталіями на «історичну тематику» комуністи, звісно ж, протестували проти НАТО і усіляких спроб підвищити на місцевому рівні комунальні тарифи.
Є привід задуматися, куди прихилити голову
А от на тлі самого обласного центру, міських парторганізацій та їх «представництв» у міськраді, то тут донедавна панували «тиша і спокій». І якби в Україні хтось узявся складати рейтинг ефективності того чи того представницького органу, то Полтавська міська рада опинилася б у перших рядах. Секрет простий: ефективно працювати дозволяє відсутність політичного протистояння у міськраді, що полюбляє зараховувати до заслуг місцевої влади і міський голова Полтави Андрій Матковський.
Політичні симпатії самих полтавців чітко віддзеркалює склад депутатів у міській раді. Найбільшу фракцію має БЮТ, а його серцевина — партія «Батьківщина» — користується сталою популярністю в місті ще з часів помаранчевої революції. Після виборів 2006 року коаліція у міськраді формувалася «за образом і подобієм» Верховної Ради — БЮТ, «Наша Україна», соціалісти... Однак у Полтаві до коаліції приєдналися тоді й ... комуністи.
Утім, коаліція в міськраді активно заявляла про себе лише до часу розподілу керівних посад у міськраді та міськвиконкомі. Вибори міського голови взагалі сплутали всі карти на політичному небосхилі міста. Обласні організації КПУ та СПУ підтримували одного кандидата, а їхні міські осередки — іншого! А далі — ще цікавіше... БЮТ, соціалісти та комуністи агітували в місті за Андрія Матковського, а от іншого серйозного претендента — Віктора Животенка — підтримували Партія регіонів та ... «Наша Україна». Саме таку «розстановку сил» зафіксувала перемога на виборах міського голови Андрія Матковського.
Здається, відтоді про коаліцію в міській раді вже ніхто волів вголос не згадувати. Час від часу проблеми все-таки виникали, коли ухвалюються рішення з політичним підтекстом — перейменування вулиць, встановлення пам’ятників чи меморіальних дощок історичним постатям. А вирішення господарських питань (у тому числі й земельних) жодних протистоянь не викликає. Депутати знаходять компроміси ще на стадії підготовки питань, у міськраді досить ефективно працюють постійні депутатські комісії.
Однак нині ситуація змінюється. Адже на часі — вибори до місцевих рад, а передусім — вибори міського голови. Як відомо, Андрій Матковський минулого разу переміг як член «Батьківщини», однак після виборів задекларував «безпартійний статус» і призупинив своє членство в партії. А оскільки тепер, за новим законом, без партії «ні туди ні сюди», то є привід задуматися і Матковському, куди прихилити керівну голову. З його недавніх — доволі туманних заяв — усе ж можна зрозуміти, що повертатися в опозиційну «Батьківщину» міському голові не дуже хочеться, а владна ПР поки що не горить бажанням розкрити свої обійми. Одне слово, він поки що на партійному роздоріжжі.
Як поведуть себе «полтавські партійки» напередодні виборів, наразі сказати важко. Навіть на інформаційному полі поки що панує певне затишшя. Хоча й тут не обійшлося без курйозів.
Один відомий місцевий політик — колишній народний депутат, а нині власник великого підприємства — свого часу сподівався, певне, на швидкі позачергові вибори до Верховної Ради та місцевих рад і розгорнув гучну пропагандистську кампанію на Полтавщині. Та таку, що навіть діти запам’ятали: «Майбутнє країни малюємо разом». Однак виборчі прогнози не справдилися, а на тому підприємстві пропорційно «зростанню популярності» у масах його власника зростають... борги із зарплатні.
...Утішає те, що принаймні тепер організатори партій і блоків, зрештою, зрозуміють: виборча кампанія — це не сезонна реклама капелюхів чи засобів боротьби з колорадським жуком. Адже, як казав незабутній Микита Хрущов, партія — не приватна крамничка, де торгують протухлими оселедцями. Тож якщо думаєш про день завтрашній, то мусиш пам’ятати, що вибори — це не підсумок роботи, а лише її початок.
 
Полтавська область.