Темі мовного питання у вітчизняному судочинстві було присвячено пресконференцію народних депутатів Володимира Зубанова (Партія регіонів) та Сергія Власенка (БЮТ), що відбулась учора. Великий інтерес до цієї проблеми виник на тлі прийнятого нещодавно Закону «Про судоустрій та статус суддів».
В. Зубанов зазначив, що в законі гарантується використання української мови у судочинстві на території усієї країни. При цьому, якщо людина, в силу певних обставин, не володіє українською, їй надаються додаткові можливості щодо використання своєї рідної мови. Зокрема, закон встановлює, що такій людині повинен бути наданий перекладач за рахунок державних коштів. І це, безумовно, є прогресивною нормою, що наближає нас до європейських стандартів.
С. Власенко був дещо іншої думки та заявив, що не розділяє захоплення колеги щодо «прогресивності» нововведень. «У законі майже нічого нового не з’явилося, — заявив він. — Цей закон чітко розділяє категорії «судочинство», «діловодство», які, як і раніше, повинні здійснюватися виключно державною мовою. А можливості реалізації мовних прав у суді національними меншинами було передбачено і попереднім Законом «Про судоустрій». Єдиною відмінністю є те, що тепер держава бере на себе витрати із забезпечення учасників судового процесу перекладачами. А чи впорається український бюджет з додатковим навантаженням — залишається запитанням».
Також С. Власенко вказав на приховану небезпеку, що міститься в новому Законі «Про судоустрій та статус суддів». Адже закон прямо посилається на Європейську хартію регіональних мов, ратифіковану Верховною Радою 15 травня 2003 року з великою кількістю застережень. Однак, якщо хартію буде ратифіковано повністю, ми можемо зіштовхнутися з ситуацією, при якій одна із сторін судового процесу зможе вимагати, щоб судочинство здійснювалося її рідною мовою, що має статус регіональної (наприклад, болгарською або грецькою). І тоді перекладачі потрібні будуть усім іншим учасникам процесу.
