До ювілею — півмільйона тонн зернових

А розпочати свою справу саме тут для Стадника було справою честі. Коли він прийшов з ідеєю створити потужний агрохолдинг, одразу поповзли чутки, мовляв, все це примхи якогось заїжджого багатія. Тоді навіть господарства, котрі володіли цією землею десятиліттями, не знали, як відкараскатись від неї, бо почала приносити лише збитки. В області облогувало понад триста тисяч гектарів — ледь не третина орних земель. І тут раптом якийсь дивак задумав брати їх в оренду, платити за це гроші...

Тоді мало хто знав, що свого часу бідовий хлопчина, який виріс без батька, поїхав із невеличких Карачієвець у Віньковецькому районі у світи шукати щастя. Вже за пару років повернувся, закінчивши педучилище, і влаштувався вчителем у Віньковецькій школі. Хтозна, можливо, й досі навчав би там дітей, якби не пішов до армії, не пройшов афганську школу, не ризикнув потім зайнятись ще зовсім новою і незвіданою справою підприємництва, а потім не спробував себе у нафтогазовому бізнесі.

Тож вдруге на рідну Хмельниччину повернувся вже досвідченою людиною. Але для успіху цього, напевно, було б малувато. Хто із заздрістю, хто з посмішкою каже, що Стадник має добрий бізнесовий нюх. А інакше просто не скочив би, як у воду з головою, в ризикований аграрний бізнес.

Щоправда, своєрідною передумовою для цього став Хмельницький хлібокомбінат. Придбавши його, компанія одразу відчула проблеми із забезпеченням сировиною. Дуже швидко стало зрозумілим, що на низькопробному борошні, та ще й купленому втридорога у посередників, смачного, а найголовніше — дешевого хліба не спекти. Ось тоді й почали освоювати хліборобську науку.

Громади перших чотирьох сіл зголосились здати в оренду свої дві з половиною тисячі гектарів. Однак розраховувати на швидкі гроші на цих полях не доводилось. Пригадується, як підраховуючи витрати, економісти тільки за голову брались: в кожен гектар компанія вкладала не менш як 2,5 тисячі гривень — чималі гроші на той час. А хто міг гарантувати, що земля справді віддячить щедрим врожаєм?

Загалом бізнес просто неба виявився не тільки важкою, а й надто ризикованою справою. Так от, щоб скоротити ці ризики, Стадник обрав головну стратегію: ніколи не відступати від технології, хай би як це дорого коштувало. А ще — зібрати та виростити свою команду професіоналів.

Останнє виявилось чи не найважчим. Аж ніяк не всі, хто починав у компанії десять років тому, залишився у ній досі. Хтось не витримав шалених темпів роботи, комусь виявився не до вподоби різкуватий характер Стадника, дехто швидко зрозумів, що тут не знайдеш «лівої» копійчини — словом, через кадрове сито пройшла не одна сотня людей. Але за тими, хто пішов, не шкодували, навпаки, виставляли ще жорсткіші вимоги до новобранців. Та це й зрозуміло: з року в рік зростала кількість орендованої землі, з’являлась дедалі нова і нова техніка, котра потребувала серйозної професійної підготовки, та головне — із кількох сотень до кількох тисяч зріс сам колектив, і справлятись із таким міг не кожен.

Важко вчити когось, коли сам не маєш досвіду. Тому представники команди вирушили в далекі мандри до Аргентини, Китаю, об’їхали чимало європейських країн, запросили до себе фахівців найкращих світових аграрних і машинобудівних компаній, щоб не просто зрозуміти, чим живе хліборобський світ нині, а й засвоїти найкращі уроки, перейняти досвід вирощування таких врожаїв, яких ще не знали українські поля.

Усі старання не виявились марними. Ось уже протягом кількох останніх років валовий збір зерна в компанії в середньому становить до триста тисяч тонн зерна на рік, а це майже чверть обласного врожаю. Урожайність пшениці у сімдесят центнерів з гектара, а на окремих ділянках — і всі дев’яносто — це вже звичний результат. Усі рекорди побила і кукурудза, котра дає до ста десяти центнерів з гектара.

Але в СТІОМІ-Холдінг завжди вважали, що не менш важливим, ніж виростити врожай, є вміння розпорядитись ним, а тому компанія намагається працювати без посередників. Саме для цього свого часу збудували власний борошномельний комплекс із потужністю двісті тонн борошна на добу. Потім взялись за зведення одного з найпотужніших в краї елеваторів. Уже другий сезон працюватиме його перша черга, розрахована на 150 тисяч тонн одночасного зберігання зерна. А після завершення будівництва обсяги зростуть удвічі.

Всього за час своєї роботи компанія інвестувала в розвиток аграрного комплексу Хмельниччини понад мільярд гривень. Можливо, результати таких капіталовкладень не так помітні, як, скажімо, зведення нових підприємств чи розбудова виробництва. Але вони істотно проявились в іншому: хліб, який із власного борошна випікає Хмельницький хлібокомбінат, а це дві третини від загальнообласних обсягів, є одним з найдешевших не тільки в області, а й в країні. Скажімо, для пайовиків, що здали свої землі в оренду компанії, доставлений до села буханець житнього чи пшеничного коштує відповідно 1,56 — 1,7 гривні.

Але це лише вершина інвестиційного айсберга. Загалом сьогодні компанія орендує і обробляє близько ста тисяч гектарів землі. А це означає, що певними зобов’язаннями вона зв’язала себе з більш як ста тисячами селян, із яких п’ятдесят тисяч — пайовики, з півтори сотні населених пунктів області. В одинадцяти районах п’ятдесят тисяч пайовиків довірили свої землі СТІОМІ-Холдінгу, і компанія намагається віддячити за таку довіру. В розрахунках за пай вона завжди йде на крок вперед від багатьох інших орендарів. Не чекаючи жодних норм закону, вже в перший рік заплатила своїм орендодавцям по півтора відсотка від вартості паю. Тепер сума дійшла до чотирьох відсотків, якщо пай оплачується грошима, та до шести, коли власник землі отримує плату зерном, борошном, висівками, хлібобулочними чи кондитерськими виробами. Лише торік на розрахунки за оренду паїв, розвиток соціальної сфери села та благодійну допомогу товариство виділило близько сорока мільйонів гривень. Чого тільки вартий був відпочинок на морі майже сотні сільських дітей із Волочиського району, організований компанією.

Зрозуміло, що завдання вгодити всім і скрізь, особливо в таких великих масштабах, практично нездійсненне. Але в товаристві завжди дотримуються головних принципів: з одного боку, кожна зароблена копійка повинна сприяти дальшому успішному розвитку колективу. З другого — всі, хто так чи інакше став членом більш як стотисячного колективу, включаючи не тільки виробничників, орендодавців, а й всіх мешканців тих сіл, де працює СТІОМІ-Холдінг, не повинен бути ображеним, забутим, залишеним поза увагою.

— Я добре розумію, що не тільки за час роботи у компанії, а й за своє життя завинив цим людям значно більше, — не раз повторює Михайло Стадник. — Вони гідні набагато достойнішого і заможнішого життя. Але дати його лише стараннями компанії ми поки що просто не в силі. Тому і на депутатській, і на громадській ниві мені хочеться зробити ще більше, ніж на хлібному полі — створити умови для вільного, перспективного і успішного розвитку економіки взагалі та аграрного бізнесу зокрема. А тут ще стільки незораної цілини.

Справді, компанія не живе в якихось ідеальних, спеціально створених для неї умовах. Часто їй доводиться рахувати не тільки здобутки, а й просто колосальні збитки. Причому одні завдає природа, інші — недолугі чиновники, а найважчі — непродумані рішення в галузі сільського господарства. Але мудрість керівника, неймовірна працездатність всієї компанії і довіра десятків тисяч людей переконують: і цей найважчий шлях буде подолано. Якщо за десяток літ кількість орендованих земель вдалось збільшити у тридцять (!), а вал зерна — у п’ятдесят разів, якщо технічний парк, котрий розпочинався практично з нуля, сьогодні налічує сотні одиниць найпотужнішої техніки, якщо збільшились і виросли нові виробничі потужності — і все це було лише початком, то що ж тоді попереду?

Михайло Стадник сьогодні відзначає свій п’ятдесятирічний ювілей. Це добрий час не тільки для золотих ужинків, а ще й для великих майбутніх посівів. Тож нехай на цих полях родять щедрі врожаї.

 

Хмельницький.