Низка положень Закону «Про вибори депутатів Верховної Ради АР Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» буде оскаржена у Конституційному Суді. Про намір зробити це уже заявили представники деяких політичних сил. Нагадаємо, що цей закон, зокрема, запроваджує змішану, пропорційно-мажоритарну, систему виборів, коли 50 відсотків депутатів Верховної Ради АРК, обласних, районних, міських, районних у містах рад обираються за списками політичних партій, а ще 50 відсотків — за мажоритарною системою відносної більшості, тобто у цьому разі обраним вважається кандидат, який порівняно з іншими претендентами набрав найбільшу кількість голосів виборців. При цьому закон передбачає, що висувати кандидатів на посаду міського голови та кандидатів у депутати по одномандатних округах можуть лише місцеві організації політичних партій. Утім, не всі місцеві організації партій, а лише ті з них, які було зареєстровано не пізніше, як за рік до виборів. Виняток зроблено тільки для кандидатів на посади сільських та селищних голів, котрі можуть бути й самовисуванцями. Крім того, закон передбачає, що територіальні виборчі комісії формуються за поданням представлених у парламенті політичних сил, що автоматично забезпечує «партії влади» більшість у цих комісіях.
«Страшні схеми» місцевих виборів
Перший про намір звернутися до Конституційного Суду заявив БЮТ. Зокрема, під час прес-конференції в «Главкомі» Сергій Соболєв зазначив, що під час ухвалення закону про місцеві вибори парламент вперше за п’ять років порушив ключовий принцип, який передбачав рівне представництво у виборчих комісіях як більшості, так і опозиції. Причому це стосувалося і закону про вибори до Верховної Ради, і закону про вибори Президента. Такий підхід, коли жодна зі сторін не мала вирішальної кількісної переваги у складі комісій, сприяв пошуку компромісних рішень. Однак законодавець встановив, що під час майбутніх місцевих виборів до складу територіальних виборчих комісій входитиме по 9 представників від коаліції та лише 6 від опозиції. Чи справедливий такий підхід? С. Соболєв вважає, що ні, хоча б з огляду на те, що під час останніх, 2007 року, парламентських виборів волевиявлення людей було абсолютно іншим і це співвідношення — 228 на 222 мандати не на користь нинішньої влади — ніхто не відміняв. Проте «ще страшнішою» є система формування дільничних виборчих комісій. «Якщо у чинному законі принаймні є принцип, за яким дільничні виборчі комісії обираються шляхом жеребкування, то зараз ДВК будуть формуватися виходячи з принципу професійності територіальними виборчими комісіями, де цілковиту перевагу матимуть представники коаліції», — зазначає С. Соболєв. Але що означає цей «принцип професійності»? Оскільки у законі критерії цього принципу чітко не регламентовані, то народний депутат припускає, що членами ДВК можуть стати особи й з «досвідом фальсифікацій виборів».
Не менш небезпечним С. Соболєв вважає й те, що нинішня система місцевих виборів «фактично дозволяє чітко контролювати мажоритарних кандидатів та навіть пропорційну частину списку». На його думку, досягнути цього можна завдяки положенню виборчого закону про можливість зняття з реєстрації кандидатів та виборчих списків. Тим паче, що закон не містить вичерпного переліку порушень, які можуть стати причиною для зняття з реєстрації. Як наслідок, навіть не маючи підтримки більшості населення у тому чи іншому регіоні, але маючи перевагу у виборчих комісіях та вплив на суди, можна контролювати перебіг виборів. Щоб отримати «потрібні результати», достатньо буде лише знімати з перегонів найбільш рейтингових кандидатів.
Або візьмемо положення закону, яке передбачає висування кандидатів (крім кандидатів на посади сільських та селищних голів) лише політичними партіями. Голова Комітету виборців України Олександр Черненко вважає, що ця норма суперечить Конституції та підписаним Україною міжнародним угодам, оскільки обмежує право громадян бути обраними незалежно від членства в партії. Тим паче, якщо врахувати, що цілковита більшість виборців та тих, хто відповідно до норм Конституції має незаперечне право бути обраним до органів місцевої влади, є безпартійними. У зв’язку з цим виникає логічне запитання: 31 жовтня ми обиратимемо місцеві парткомітети чи таки органи місцевого самоврядування? Бо тим часом негативні наслідки, пов’язані із цим положенням закону, проявили себе задовго до виборів. Приміром, у червні цього року навіть «коаліційна» Народна партія оприлюднила заяву, в якій зазначалося, що «останнім часом набуває масового характеру тиск на членів Народної партії з боку представників партії влади на місцях. Мета цього тиску є очевидною і фактично не приховується: примусити наших однопартійців залишити лави своєї партії і перейти до Партії регіонів». Наразі місцевих висуванців Народної партії начебто залишили в спокої, чого не скажеш про представників опозиційних сил. Зокрема, з повідомлення інформагентств про те, що днями голова Самотоївської сільради (Краснопільський район Сумської області), член Української Народної партії Іван Перерва, котрий переміг на дострокових виборах наприкінці червня, написав заяву на вступ до Партії регіонів, можна дійти висновку, що цей тиск докотився вже й до сіл. При цьому сам І. Перерва у коментарях журналістам не приховував, що «вирішив вступити в Партії регіонів тому, що не хотів підставляти під удар громаду села». Залишається лише здогадуватися, якого удару могло зазнати село, якби сільський голова відмовився вступати до лав ПР?
Ще одна норма закону — про допуск до виборів лише місцевих осередків партій, які було зареєстровано щонайменше за рік до виборів — значно урізає можливості популярних, проте молодих партій. Приміром, прес-служба «Фронту змін» Арсенія Яценюка повідомила, що станом на середину липня має зареєстрованих 27 територіальних та 680 місцевих організацій партії, проте лише 18 територіальних організацій було зареєстровано до 31 жовтня 2009 року. Тобто 662 місцеві осередки «Фронту змін» не зможуть взяти участі у виборах як самостійні суб’єкти. У схожу ситуацію потрапили й партія «За Україну» В’ячеслава Кириленка, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, «Сильна Україна» Сергія Тігіпка. Хоча, з другого боку, виборче законодавство уже передбачає, що участь у парламентських виборах можуть брати лише партії, зареєстровані не менш як за рік до дати виборів, тож було логічно застосувати це положення й до місцевих організацій партій, які братимуть участь у місцевих виборах.
Так само по-різному можна ставитися до участі чи неучасті у виборах виборчих блоків політичних партій. Можливо, й справді виборчі блоки вичерпали себе, оскільки події останніх років у деяких випадках, наприклад, коли йдеться про «Нашу Україну — Народну самооборону», засвідчили їх політичну неефективність. До того ж ця заборона справді може стимулювати процес об’єднання програмово близьких партій в одну політичну силу. Але, з другого боку, про виборчі блоки політичних партій декілька разів згадується у чинній Конституції, то чи відповідає заборона політичним партіям об’єднуватися у виборчі блоки Основному Закону?
Територіальна виборча комісія нагадує райком партії
У тому, що закон про місцеві вибори стане предметом вивчення Конституційного Суду, не сумнівається й екс-голова Центрвиборчкому Ярослав Давидович. Він наголошує, що загальною бідою вітчизняного виборчого законотворення є те, що правила перегонів завжди ухвалюються незадовго до їх проведення. «Я працював у ЦВК у 1997 році. Розпочався виборчий процес 1 листопада 1997 року, а в кінці жовтня тільки-но було ухвалено закон про вибори. В 1999-му завершувалась сесія і прийняли закон про вибори. В 2002 році те саме: закон ухвалили літом, а у вересні розпочиналась виборча кампанія. Та й в 2009-му, напередодні президентської кампанії, теж цинічно приймався закон про вибори. Цього варто було очікувати й у 2010 році. Неспроста закон прийняли саме зараз, бо до 9 вересня — початку виборчої кампанії — лишився серпень відпустки», — сказав він під час прес-конференції в «Главкомі» та додав, що якби цей закон було ухвалено рік тому, то «політичні сили були б до них готові, адже норма про 365 днів справді є дискримінаційною».
Дуже критично Я. Давидович оцінив також передбачувану законом процедуру формування територіальних та дільничних виборчих комісій. «Стільки років ми воювали за самоврядування та ратували за те, що кожна територіальна громада є незалежною, що сільська рада лише делегує певні повноваження районній раді, а та — обласній і що їм ніхто не може диктувати», — ставить він риторичне запитання та наголошує, що «зараз зроблено відступ від цього принципу». Він зазначає, що 18 років в Україні не було такого, щоб ТВК вищого рівня керувала виборчою комісією нижчого рівня. «Тут вперше у виборчому законодавстві у нас з’явилася вертикаль, бо територіальна виборча комісія мені вже нагадує райком партії», — наголошує Я. Давидович. Бо раніше, щоб нікому не кортіло створити «правильну комісію», навіть ТВК формувалися шляхом жеребкування, тоді як «зараз будуть створюватись правильні комісії, бо ТВК включить до складу ДВК того, кого вважатиме за потрібне». У зв’язку з цим екс-голова ЦВК радить не забувати, що чесність і прозорість виборів насамперед залежить від роботи дільничних комісій, де рахуватимуть голоси виборців. Але поки що його висновок однозначний: «Йде відновлення вертикалі, тож закон про місцеве самоврядування буде потихеньку згортатися». Тільки як це узгоджується із передвиборними програмами Партії регіонів та Президента Віктора Януковича, котрі обіцяли всіляко сприяти зміцненню незалежності органів місцевого самоврядування? Бо якщо події розвиватимуться за київським лекалом, коли столицею фактично править чиновник, якого ніхто з киян не обирав, то на місцевому самоврядуванні справді можна буде поставити жирну крапку.
Недарма директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Ігор Попов, котрий добре обізнаний із виборчим законодавством, зазначає, що норми закону про вибори депутатів місцевих органів влади суперечать Конституції та копенгагенським документам ОБСЄ, які ратифікувала Україна. На його думку, документ не відповідає й очікуванням громадян, які «прагнуть оновлення політичних еліт, але аналіз закону показує, що влада взяла курс на консервацію самої себе». Адже в ситуації, коли закон забороняє самовисування та встановлює обмеження для молодих партій, перспективним місцевим політикам не залишається іншого шляху, як стукати у двері до старих політсил.
Далі буде?
У контексті майбутніх місцевих виборів не можна оминути увагою внесений урядом законопроект про внесення змін до Закону «Про Державний реєстр виборців» (реєстр. №6669). Стаття 20 цього законопроекту, зокрема, передбачає, що виборець, який постійно не здатний пересуватися самостійно, може уповноважити іншу особу на подання заяви про зміну його персональних даних. Але при цьому не вказується, у якій формі повинно відбуватися таке уповноваження. Крім того, органи ведення Державного реєстру виборців отримають право тимчасово змінювати виборцеві місце голосування. При цьому, як наголошує «Наша Україна», «щоб чиновникам органів ведення Держреєстру виборців було не так страшно, з цього закону прибирається посилання на кримінальну та адміністративну відповідальність за порушення, пов’язані з веденням реєстру, а натомість залишається лише аморфна «юридична відповідальність». Чи не означає це, що нас знову чекають виборчі «каруселі», коли одна особа примудрялася проголосувати декілька разів?
