Політична палітра Тернопільщини, яка завжди була чи не найактивнішою у політиці, тепер розмита. Акції протесту якщо і відбуваються, то малочисленні й мляві. Ті, хто сподівався, що прихід до влади Віктора Януковича і його команди область не сприйме, помилилися. Принаймні явної незгоди з політикою нового Президента ніхто особливо не демонструє. Винятком були хіба що протести стосовно харківських угод і призначення міністром освіти Дмитра Табачника. І то більше у столиці, ніж в області. Опозиційні лідери, які час від часу навідуються, як вони сподіваються, на «свої» терени, великих аудиторій і вічей, як це було ще зовсім недавно, не збирають.
Спочатку кричали «Геть!», потім аплодували
Звичайно, важко повірити, що регіон впав у політичну сплячку. Швидше за все, це затишшя перед бурею, тобто виборами до місцевих рад, запланованих на осінь. Але правда й те, що багато хто, розчарувавшись у помаранчевій команді, на прихід якої було покладено стільки сил та сподівань, нині навряд чи рватиме на собі сорочку, відстоюючи інтереси розрізнених опозиційних до нинішньої влади сил. Люди хочуть елементарного порядку в державі, впевненості у завтрашньому дні, роботи і гідної оплати. І якщо вони побачать якийсь поступ у цьому, нинішню владу підтримають.
Яскравий приклад — перебування на Тернопільщині Ярослава Сухого. Його призначення на початку квітня головою облдержадміністрації опозиційні сили зустріли в «штики». Чого тільки не писали у листівках і на парканах: «Геть!», «Комуняка», «Окупант»... І це при тому, що Ярослав Михайлович — уродженець цієї області. За довгі роки депутатства він відвик від таких «теплих» обіймів, але не розгубився і почав наводити мости із супротивниками. Діяв за принципом перетворити їх якщо не на друзів, то принаймні не на ворогів. Йому багато що вдалося. Принаймні депутати обласної ради, де найбільше мандатів має «Свобода», і які тричі намагалися висловити йому недовіру, проводжали Ярослава Сухого після його прощального слова на сесії оплесками. Мабуть, для нього це також було несподіванкою.
Добре знаючи особливості краю, Сухий не намагався, як кажуть, перегнути його через коліно. Кого з учорашніх опонентів похвалив, з ким пожартував... Не робив різких рухів у кадровій політиці. На своїх посадах залишились більшість його заступників і голів райдержадміністрацій, призначених Віктором Ющенком. Залишилось замінити керівників двох районів. Щоправда, кажуть, не усе робилося з його волі, у декого знайшлися покровителі у Києві.
Швидка відставка Ярослава Сухого (через два з «хвостиком» місяці після призначення) досі викликає чимало запитань. Дехто звинувачує його мало не у дезертирстві, мовляв, поміняв депресивну область на спокійне депутатство. Думаю, Ярослав Михайлович йшов на цю посаду не з великим бажанням. Йому було відомо, що економіка краю у занепаді, але що настільки — не уявляв. І все ж він людина амбітна, віриться, що справді хотів залишити добрий слід у рідній області, тож навряд чи сам подав заяву на звільнення, як значиться у президентському указі. У розмові з журналістами зізнався, що для нього це також було несподівано, але на все воля Президента. Ходять чутки, що екс-керівник області зачепив корупційні схеми, якими пронизана економіка області як по вертикалі, так і по горизонталі. Та не будемо гадати на кавовій гущі. Сухому гірше не зробили: у парламенті він, мов риба у воді. Ярослав Михайлович також сказав, що якби його воля, він кожного народного депутата послав би в «низи», щоб знав, чим насправді живуть люди, і як спрацьовують прийняті закони.
Наприкінці червня Тернопільщина отримала нового керівника. Михайло Цимбалюк в області не новачок. Тут навчався, зростав професійно, робив міліцейську кар’єру. Десь із півроку очолював обласну держадміністрацію, розпочав реформи, зокрема, у медицині, але після помаранчевої революції змушений був знову повернутися на службу в міліцію. Стиль роботи генерал-лейтенанта, без сумніву, буде жорсткішим, ніж у його попередника, але і йому доведеться враховувати специфіку регіону, балансувати між політичними силами, шукати компроміси.
Дедалі більше вникають у господарку
Вибори до обласної ради, які відбулися у березні минулого року (Тернопільщина і тут була оригінальною: це були єдині дострокові вибори в Україні), вивели з кризи представницьку владу області, яка до того більше року фактично не працювала. Нині депутати б’ють рекорди працездатності: сесії тривають три і більше днів з перервами і трансляцією по місцевому телебаченню. Лунає чимало політичних заяв (тон задають депутати від всеукраїнського об’єднання «Свобода», які мають найбільше мандатів). У питаннях політики вони знаходять підтримку у фракцій «Нашої України» та УНП, частково — у «Єдиного центру». Щодо економічних і соціальних питань, то тут розклади дещо інші. Частіше блокуються фракції Партії регіонів, Блоку Литвина, «Єдиного центру». Загалом при прийнятті життєво важливих для області питань протистоянь виникає дедалі менше.
Заради справедливості слід сказати, що фракція «Свободи», хоч і не покидає політичної риторики, але все більше вникає у господарку. Саме з ініціативи голови обласної ради, представника цієї політичної сили Олексія Кайди, депутати не дали остаточно загинути місцевому аеропорту, виділили кошти на покриття боргів із зарплати його працівникам, ремонт приміщень, а Ярослав Сухий посприяв приходу до Тернополя авіакомпанії «Мотор Січ». Нині аеропорт працює, виконуються регулярні рейси, є перспективи розвитку. Виступ голови Тернопільської облради Олексія Кайди на засіданні Ради регіонів похвалив Президент України, ще одного активного «свободівця», депутата обласної ради Сергія Надала призначено керівником податківців одного з районів Хмельниччини. Так чи інакше, але такі кроки нинішньої влади вибивають козирі з рук опозиції. Ось звідки млявість протестних акцій. Їх проводять в основному молодіжні підрозділи партій, «дорослі» лідери поки що вичікують. Можливо й тому, що чи не кожен з них має бізнес і не хоче ним ризикувати.
Претенденти ховаються під партійні парасольки
Зробити політичну палітру області яскравішою, контрастнішою можуть вибори до місцевих рад, вважає доцент Тернопільського національного економічного університету, голова Тернопільського відділення соціологічної асоціації України Анатолій Литвин. Він багато років проводить соціологічні дослідження, добре знається на політичних уподобаннях мешканців області, тому якихось несподіванок на виборах, за його словами, очікувати не слід. БЮТ хоч і розгубив свої сили (його представників немає в обласній раді: самі відмовилися від мандатів, залишають фракції депутати у районних, міських радах), але на місцевих виборах представники блоку мають шанси набрати чверть відсотків голосів. Тернопільщина, яка поголовно голосувала за Юлію Тимошенко на президентських виборах, все ще симпатизує її політичній силі. На друге місце, зважаючи на популярність в краї національно-патріотичних ідей, вийде «Свобода». Хто посяде третє місце, Анатолій Литвин не береться прогнозувати. Це можуть бути представники політичних сил, які очолюють В’ячеслав Кириленко, Анатолій Гриценко, Арсеній Яценюк чи Сергій Тігіпко. Щодо Партії регіонів, то вона також має шанси, хоч і менші: усе залежить від того, як просуватимуться реформи нинішньої влади. Зазвичай на кожних виборах 7—10 відсотків правляча політична сила «знімає» завдяки адміністративному ресурсу, вмілій розстановці кадрів.
На місцевих виборах більшу вагу має особистість кандидата, ніж приналежність до тієї чи іншої сили, однак претенденти звично намагаються залучитися партійною підтримкою. Нещодавно міський голова Тернополя Роман Заставний, котрий на попередніх виборах представляв «Нашу Україну», перейшов під партійну парасольку В’ячеслава Кириленка і очолив обласну організацію партії «За Україну». Взагалі, боротьба за крісло очільника міста розпочалася давно. Ймовірні кандидати усміхаються з білбордів, беруть участь у благодійних акціях, влаштовують розважальні заходи. Таких вже назбирується з десяток, а коли підійдемо впритул до виборів, то може бути 20 і більше. Реальні шанси мають двоє-троє. Перемогу міг би здобути і екс-голова облдержадміністрації, депутат обласної ради Юрій Чижмарь, але він вирішив не висувати своєї кандидатури. Хоча допускає, що може допомагати комусь з кандидатів, якщо знайдеться людина, котра по-справжньому вболіватиме за інтереси міста. Наразі такі у дефіциті. На старт виходять переважно ті, хто більше дбає про свою кишеню.
Проте роль виборів до місцевих рад зростає. Якщо після них влада візьметься за проведення адміністративно-територіальної реформи, яка вже перезріла, то громада усвідомить, чого вартує її вибір. Залишається сподіватися, що ми чогось навчилися і не купимося на солодкі обіцянки і пачку гречки.
Певну роль у «провітрюванні» мізків могли б відіграти засоби масової інформації, однак сподіватися на це не доводиться. Вони здебільшого відпрацьовують кошти за замовні статті, розлогі інтерв’ю з партійними босами, звіти із зустрічей, скандали. Не важко простежити, хто стоїть за публікаціями. Незалежність преси лише декларується. Мало кому вдається зберегти хоч якусь об’єктивність.
...«Так хочеться додому, — зізналася знайома, котра вже декілька років живе у Штатах. — Це тільки здається, що там, де нас немає, — рай». Вона щороку навідується до сина, родичів у надії, що в Україні настануть кращі часи і тоді зможе повернутися. Розповідала, що українська діаспора недолюблює четверту хвилю мігрантів. Мовляв, замість того, щоб розбудовувати рідну державу, ринули на заробітки в чужі краї. Таких, як вона, багато. І від нас та нашого вибору залежить, повернуться вони в Україну чи покинуть її назавжди.
Тернопільська область.
