У Самчиках в Хмельницькому інституті агропромислового виробництва НААН України завжди чимало гостей. Сюди на науково-технологічний полігон з’їжджаються і науковці-селекціонери, і практики — оглянути значну колекцію вітчизняних селекційних новинок практично всіх культур, придбати елітне насіння.
Цього разу полігон оглядали начальники та головні агрономи районних управлінь агропромислового розвитку, представники насіннєвих інспекцій, станцій захисту рослин. А особливо уважними були керівники та спеціалісти агроформувань краю. Хоча в господарствах ще тільки збирають теперішній врожай, а дбайливі господарі дивляться вперед — чим завтра сіяти, якому насінню надати перевагу.
Один сорт на папері — інший в полі
Севастян Бойко, керівник одного із найпотужніших господарств у Теофіпольському районі, на своєму віку чимало бачив, бо вже сьомий десяток літ переступив. А все одно намагався не пропустити жодного слова науковців:
— Хай там що кажуть про кризу, а добрий господар не повинен сидіти без грошей. Тільки лінивий буде бідним. А у нас немає жодної культури, яка б не приносила прибутки. Якщо такі й є, то ними просто не треба займатись — ось і весь секрет успішного господарювання.
Це правило доповнюється ще однією аксіомою: без доброго насіння не буде врожаю. Тому керівники господарств, вже не раз обпікшись на насінні низької якості, уважно розглядали ділянки, порівнювали сорти, а також обіцяні в анотаціях характеристики з тим, що виросло в полі.
У Самчиках працюють із кращими сортами українських селекційних центрів, а тому і можуть запропонувати широкий вибір зернових і овочевих культур. Деякі з них уже знайомі агрономам-практикам. Сьогодні вже нікого не дивують сорти гороху, що не вилягають, дружно достигають і дають понад 60 центнерів з гектара. Чи озимі пшениці, що невибагливі до погодних умов, витримують і несприятливу осінь, і посушливу весну, а дають до 80 центнерів з гектара. Подібні вимоги ставляться й до ячменю, вівса, жита...
Здавалося б, із такими сортами ми повинні отримувати й небувало щедрі врожаї. І справді, в окремих господарствах та на окремих ділянках урожайність сягає 80—90 центнерів з гектара. Але торішня середня врожайність зернових в краї становила не більше 35 центнерів. Чому такий розрив між тим, що пропонує наука, і тим, що дає практика? Відповідь — у кожного своя.
Хороша еліта завжди дорога
За переваги елітного насіння нікого агітувати не треба. Хоч воно дороге, але вміє віддячити. Купивши таке, господарство наступних три-чотири роки може забезпечувати себе високоякісним посівним матеріалом. До того ж йому гарантована майже двадцятивідсоткова добавка до стандартної врожайності. Але розщедритись на еліту можуть аж ніяк не всі. Нестача коштів змушує небагаті господарства шукати дешевше насіння. Чи програють при цьому? Звісно. Але економічні обставини сильніші.
— Рік тому ми всерйоз задумались, як далі бути, — розповідає керівник із села Манівці Красилівського району Василь Фурман. — У колишньому бригадному селі у нас землі — трохи більше тисячі гектарів. Виживати вдавалось тільки завдяки тому, що вели комплексне хазяйство, утримували ферми — молочну і з відгодівлі худоби. Справлялись — доки торік не пустили під ніж м’ясну худобу. Бо за собівартості кілограма яловичини у 17—18 гривень доводилось здавати її по 9 — 11. Хіба за таких обставин господарство може думати про закупівлю дорогого насіння? Хоча в Манівцях про це дбають, мають своє насіннєве господарство. Але самотужки утримувати все це неможливо.
Вихід знайшли, коли співвласниками господарства стала потужна цукрово-аграрна компанія. В Манівцях переконані, із партнерами їм пощастило. Бо на відміну від інших, котрим не потрібні ні місцеві ферми, ні техніка, ні робочі руки, ці запропонували справді спільну роботу. Зберігаючи свою структуру посівів, господарство ще й отримало інвестиції на спорудження нової молочної ферми, у планах — свинокомплекс. Зрозуміло, прибутки розподілятимуться відповідно до того, хто скільки вклав у розвиток господарства. Але хазяйство не ображене. У невеличкому селі на двісті дворів майже для сотні душ знаходиться робота і зарплата. Сьогодні воно успішно справляється з усіма платежами і працює хоч з невеликим, але прибутком. Господарство сподівається на подальшу співпрацю з партнерами. От і може дозволити собі розкіш — нові сорти.
Втім, не завжди можна вірити продавцям. Та й деякі сорти, що їх пропонує наша наука, буває, серйозно підводять. Агрономи не раз, захопившись зразками на дослідних полях, купували насіння нових начебто високопродуктивних сортів. У перший рік — дивовижні врожаї, зате вже на другий-третій рік — різке падіння врожайності. От і стали обережніші.
Чи кращі закордонні?
Хоча б як хотілось підтримати нашу аграрну науку, але в області інші тенденції: великі компанії зазвичай надають перевагу закордонним сортам. Бо якщо української пшениці висівається на гектар 5—6 мільйонів насінин, то імпортної — удвічі менше. При цьому наше зернятко дає три стеблини, а привізне — сім—вісім. Ось тобі й нехитра арифметика високої врожайності.
Хоча з високою врожайністю теж не все так просто. Для неї мало лише насіння. Якщо чужі сорти стійкіші до хвороб і природних випробувань, то практично всі вони надзвичайно вибагливі до дотримання технологічних умов. І добрив вони «з’їдають» у три-чотири рази більше, і без обов’язкових обробок від хвороб та шкідників не обійтись... Одне слово, високий врожай не буває дешевим. А тому практикам нерідко доводиться робити вибір не серед кращих пропозицій, а саме серед дешевших.
Втім, не варто думати, що українське насіння не може конкурувати з імпортним. Дехто із практиків переконує, що наші сорти гороху не гірші, а ячмені ще й кращі від закордонних. Але визнають, що імпортна соя має кращий потенціал...
Добре, що є вибір, господарники мають з чим порівнювати, а під час таких зустрічей, як у Самчиках, можуть ще й послухати думку фахівців, скористатись їхніми порадами.
Хмельницький.
