Стан довкілля — дзеркало, що відтворює нашу дійсність. Покоління людей охороняли неповторну красу наддніпрянських схилів, зелень дібров, барви наддеснянських луків та синь Дніпра-Славутича. Люди жили з природою, не відділяли себе від неї. Вони брали від природи її дари і, здавалось, розуміли, що краще і розумніше вони ставитимуться до неї, то краще буде і їм. Людина — часточка природи. Не володар і не перетворювач! А часточка. Це предковічне. То чому ж проблема охорони природи поступово стає для людства однією з найважливіших? Чому дедалі частіше ми є свідками необдуманого втручання людини у внутрішній світ природи? Мабуть, тому, що насамперед дбаємо про результати роботи, а не про наслідки нашого втручання в природне середовище.
Екологічні проблеми стають загально-національними
Зовсім не випадково хочу привернути сьогодні увагу до проблеми довкілля. Щоразу, по приїзді на свою рідну Дніпропетровщину, впевнююсь: екологічні проблеми області останніми роками так загострилися, що їх з повним правом можна зарахувати до загальнонаціональних екологічних проблем, і не можу вгамувати потік звернень від людей, яким небайдуже — яку воду ми п’ємо? Яким повітрям дихаємо? В якому довкіллі живемо? Що залишимо у спадок?
Справді, згідно з оцінкою установ НАН України за ступенем забруднення майже вся територія області належить до категорії дуже забруднених, а понад третини — до надзвичайно забруднених. За рівнем техногенного навантаження Дніпропетровська область посідає друге місце в Україні. Обсяги валових викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря становлять понад 18 відсотків від загальнодержавних, обсяги скиду зворотних вод становлять 14,6 відсотка відповідно. Також проблемою є великі обсяги накопичення промислових і побутових відходів, недостатній рівень їх утилізації та низький відсоток заповідності регіону.
На жаль, доводиться констатувати, що подібна екологічна ситуація загалом склалась в регіоні Сходу України. Саме на Сході України розташовані області (Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Луганська) із високим рівнем розвитку промислового виробництва та найбільшою щільністю населення. Господарський комплекс цих областей базується на різноманітних природних ресурсах, він — основний чинник техногенного навантаження різних галузей господарства на довкілля регіону. За комплексним узагальненим показником скиду, найбільшої шкоди атмосфері та природі регіону завдають підприємства металургійної, енергетичної, вугільної, нафтохімічної та видобувної промисловості, а також комунальні господарства, розташовані переважно у центральній та південній частинах регіону. Лідерами за обсягами шкідливих викидів в атмосферне повітря є великі міста Сходу України, насамперед Кривий Ріг та Маріуполь.
Такий стан довкілля створює реальну загрозу життєдіяльності населення і зводить нанівець будь-які успіхи в сфері поліпшення соціального і економічного розвитку. Недостатня увага до проблем екологічного розвитку може призвести до того, що в Україні не залишиться чистих та малозабруднених територій, а перелік регіонів екологічного лиха значно розшириться. Отож екологічна проблема стала не так природоохоронною, як соціально-економічною, адже йдеться про нормальні умови життя та здоров’я людини.
Надексплуатація природних ресурсів та їх нераціональне використання виступає однією з першопричин низької конкурентоспроможності національної економіки, економічної та екологічної кризи та зниження рівня соціальних гарантій. Економічна модель, що склалася в Україні за останні 20 років, призводить до виснаження природного довкілля, утворення величезних обсягів викидів, скидів та відходів, зростання загроз здоров’ю та добробуту людей, накопиченню значних екологічних наслідків довготривалого характеру.
Наразі в Україні окреслився комплекс проблем, пов’язаних з охороною довкілля та безпекою людини: 1) висока динаміка забруднення атмосферного повітря; 2) забруднення водного басейну держави, погіршення якості води; 3) забруднення земель; 4) проблема відходів; 5) екокатастрофи, техногенні аварії тощо.
Тому, щоб уникнути незворотних процесів, необхідно вживати рішучих і невідкладних заходів на всіх рівнях управління — загальнодержавному, регіональному та місцевому. Тобто необхідна якнайшвидша реалізація ідеї сталого розвитку суспільства, яка ґрунтується на використанні ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій, на дбайливому ставленні до людини та навколишнього середовища.
Концепція сталого розвитку економіки визнана світовою спільнотою народів домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації у XXІ столітті, стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства. Необхідність переходу на модель сталого розвитку всіх країн світу об’єктивно зумовлена демографічним «вибухом», сучасною науково-технічною революцією, а також нинішнім кризовим станом земної біосфери, істотним зниженням її відновлювальних, відтворювальних і асиміляційних можливостей внаслідок надмірних навантажень на природу.
Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає таке функціонування її економіки, коли одночасно забезпечуються: задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення; раціональне та екологобезпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів; підтримання сприятливих для здоров’я людини природно-екологічних умов життєдіяльності, збереження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва. Інакше кажучи, сталий розвиток — це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв’язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля.
Нова стратегія
До найважливіших передумов переходу України на модель сталого розвитку на національному та регіональному рівнях належать:
— ефективне та екологобезпечне функціонування економіки, що дасть можливість досягти вищих показників життєвого рівня населення, цілеспрямовано розв’язувати соціальні та ресурсоекологічні проблеми розвитку суспільства;
— раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів, всебічна охорона навколишнього природного середовища — як найголовніших передумов забезпечення ресурсоекологічної безпеки нинішнього та майбутніх поколінь, підтримання у біосфері екологічної рівноваги, а отже, чистого і здорового довкілля;
— стабілізація демографічної ситуації та чисельності населення і встановлення у суспільстві принципів соціальної справедливості, тобто створення системи правових гарантій та ефективної демографічної політики для досягнення економічного, соціального та екологічного благополуччя кожної сім’ї;
— розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного розв’язання ресурсоекологічних проблем і завдань сталого розвитку, підвищення його результативності та ефективності, застосування в національній економіці найновіших світових досягнень науково-технологічного і соціально-екологічного прогресу.
Україні вкрай потрібні широкомасштабна реконструкція та модернізація всієї застарілої і відсталої матеріально-технічної бази суспільного виробництва з урахуванням ресурсоекологічних вимог, чинників, критеріїв, стандартів та обмежень. Усе це має здійснюватися на основі застосування екологобезпечних технологій, безвідходних або маловідходних замкнутих виробничих циклів, які дають можливість комплексно використовувати мінерально-сировинні ресурси та звести до мінімуму викиди забруднюючих речовин у довкілля або й повністю утилізовувати їх.
Природоохоронні, екологобезпечні й ресурсозберігаючі напрями науково-технічного прогресу повинні бути пріоритетними в усіх галузях і сферах економіки. Їх розвитку слід підпорядковувати інвестиційну та інноваційну політику держави. Водночас має бути проведена фундаментальна перебудова природокористування та механізмів реалізації природоохоронних заходів на регульованих ринкових засадах. Усе це слід розглядати як першочергові завдання на шляху переходу на модель сталого розвитку і подолання ресурсоекологічної кризи та оздоровлення навколишнього природного середовища.
Можливості держави щодо їх успішної реалізації як на національному, так і на регіональному рівнях визначаються в основному трьома групами чинників:
— перша пов’язана з рівнями розвитку економічного і науково-технічного потенціалів. Сьогодні більшість підприємств (та й регіонів) навіть якщо вони бажають розв’язати екологічні проблеми, здебільшого відчувають гостру нестачу фінансових ресурсів не лише для впровадження принципово нових екологобезпечних засобів виробництва, а й для будівництва та реконструкції очисних споруд, застосування прогресивних способів і методів очищення відходів виробництва;
— друга включає показники виробництва та якості вітчизняного екологічного обладнання, екологобезпечних технічних засобів і технологій. Саме тому деякі підприємства і галузі не можуть використати навіть ті незначні кошти, що виділяються на охорону природи і вдосконалення природокористування, на поліпшення відтворення природних ресурсів, запровадження екологобезпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій.
— третя характеризує обсяги затрат на екологію, оздоровлення природи і переведення економіки на модель сталого розвитку — це застосування принципово нового макроекономічного механізму регулювання соціально-економічних процесів у державі для розв’язання ресурсоекологічних проблем, а також нових підходів і методів оцінки економічної ефективності витрат на ці заходи. Жодні економічні вигоди не можна визнати доцільними, якщо зростають показники захворюваності, інвалідності та смертності населення, погіршується його фізичне і психічне здоров’я.
Нарешті, ще одна надзвичайно важлива проблема — розробка принципово нової ресурсоекологічної стратегії соціально-економічного розвитку держави загалом, конкретного регіону та області, визначення національних, регіональних і місцевих пріоритетів під час переведення економіки на модель сталого функціонування. Розробка стратегії довготривалих програм соціально-економічного розвитку в умовах переходу України до сталого розвитку для забезпечення високої якості життя нинішнього й майбутніх поколінь має базуватися на таких основних принципах:
— незалежно від форми власності природні ресурси мають використовуватися з урахуванням нинішнього та майбутніх поколінь; подальше екстенсивне використання природних ресурсів і погіршення стану довкілля неприпустимі;
— економічне регулювання ринкових відносин має відбуватися з урахуванням раціонального природокористування; будь-яка господарська діяльність повинна оцінюватися з точки зору завданої шкоди природному середовищу і природним ресурсам; природні ресурси України належать всьому українському народові;
— розвиток наукоємних природозберігаючих високотехнологічних виробництв;
— створення правових умов, що дало б змогу громадянам брати участь у прийнятті та реалізації екологічно значущих рішень, у тому числі шляхом проведення опитувань, громадських слухань та експертиз і референдумів; реабілітація територій і акваторій, що раніше зазнали значного техногенного навантаження;
— удосконалення освіти з питань безпеки діяльності людини на виробництві, в транспорті та побуті; обов’язкове залучення до експертиз проектів на об’єктах підвищеної небезпеки.
Отже, головним завданням реформ в Україні є заміна існуючої моделі економічного зростання «за будь-яку ціну» соціально-орієнтованою економічною моделлю сталого розвитку, в якій пріоритетними є добробут, тобто якість життя людини та благополуччя природи.
Головними напрямами переходу до сталої економіки повинні бути:
— зміна структури національної економіки відповідно до природно-ресурсного потенціалу і особливостей його регіонального розподілу;
— дотримання науково-обґрунтованих граничних параметрів розвитку соціально-економічної сфери, перевищення яких може призвести до незворотних змін в умовах нестабільного навколишнього середовища;
— запровадження наукомістких і високих ресурсозберігаючих технологій.
Саме тому реалізація принципів сталого розвитку має здійснюватися на основі таких етапів:
— розв’язання гострих екологічних та соціально-економічних проблем на основі призупинення деградаційних процесів і тенденцій у сучасному суспільстві та природі, системного оздоровлення природного середовища та природних ресурсів, подолання бідності, забезпечення умов для внутрішнього ринку;
— здійснення системних перетворень в економіці, екологізація суспільно-економічних відносин, технологічне оновлення виробництва з якістю життя людей на рівні розвинених європейських країн.
Реформа екологізації економіки має відбутися шляхом впровадження принципів «Забруднювач платить повну ціну» і «Користувач природних ресурсів платить повну ціну» так, щоб забруднення чи хижацьке ставлення до природних ресурсів стало невигідним. Для реалізації такої потужної реформи, яка зачіпає інтереси багатьох сторін, Україні життєво необхідно перейти до стадії екологічної політики, коли екологічні цілі стануть спільними для всього суспільства. Наголос має бути перенесено з ліквідації наслідків шкідливого впливу на запобігання цьому впливу.
Сталий розвиток передбачає створення сприятливих екологічних умов життєдіяльності людини, мінімізацію використання невідновлюваних природних ресурсів, максимальне їх збереження для майбутніх поколінь. Сталий розвиток визначено ООН як основний напрямок розвитку цивілізації на XXІ століття, за відсутності альтернативи, так як будь-який інший шлях приведе до всесвітньої екологічної катастрофи. Офіційне приєднання України до рамкової конвенції ООН, підписання низки міжнародних угод зобов’язують проводити політику сталого розвитку.
До того ж для України дуже важливо не допустити принципових помилок, адже легше віддати перевагу успішному економічному розвитку без врахування в єдиній цілісній моделі екологічної і соціальної сфер.
Україна має шанс використати краще із світових надбань. А це досвід гармонізованого, сталого розвитку суспільства, у якому добробут людей, навколишнє середовище, природні ресурси, людський капітал, втілений у досягненнях науки, освіти, передових технологіях і високих моральних цінностях, є категоріями нероздільними, що взаємно доповнюють і збагачують одна одну.
Микола ДЕРКАЧ, голова Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, член депутатської фракції «Блок Литвина».
