Наречена вибрала чоловіка й університет

...Задовго до дев’ятої в суботу вчорашні школярі з папками чинно заходили в широко відчинені двері семи корпусів Київського нацуніверситету імені Тараса Шевченка. Тут, у студентському містечку, розташовано приймальні комісії інститутів і факультетів.

Обрав механіко-математичний не випадково — у ньому розмістилися загальноуніверситетська приймальна комісія й ректор, який переїхав сюди на час вступної кампанії.

У приміщенні панують спокій і лад. А це, погодьтеся, стомлює. Налаштувався нудно проводити час. Але що це?

Що в альма-матер у таку ранню годину робить наречена в шикарному платті, наречений і весільні «генерали»? Куди вони так упевнено й урочисто поспішають?

— На письмовий іспит з іноземної мови, — гордо заявили свідки незабутньої події.

Через кілька хвилин Ірина Н., випускниця столичного Міжнародного університету, зникла за дверима аудиторії. Там разом із двомастами абітурієнтами вона складала перший іспит до магістратури Шевченкового університету. Збіг казковий: чарівна Попелюшка в один день проходила випробування на вірність вибору — чоловіка і ВНЗ. Хочеться вірити, він буде правильний, на все життя...

В іншій аудиторії черговий крок до професії робили майбутні журналісти. Вони, здавши напередодні документи, брали участь у другому етапі творчого конкурсу — писали диктант.

Людмила Шевченко, доцент кафедри мови і стилістики, розповіла, як проходило випробування. Їй дісталася одна з 19 груп, в якій 30 юнаків і дівчат демонстрували культуру українського письма.

Їхні роботи черeз кілька годин перевіряли фахівці, але в приміщення, звичайно, стороннього не пустили. Шкода, хотілося подивитися, чого навчилися школярі за 11 років навчання.

Кажуть, знання їх «бажають бути»... Але навряд це залежить від термінів навчання.

Цими думками я поділився з директором Інституту журналістики Володимиром Ризуном. Завели мову й про газетні публікації, телерадіороботи вступників. Їхній рівень, на жаль, теж з року в рік падає.

— Зате зростає число членів Національної спілки журналістів, — не без іронії зазначає професор. — Цього року їх серед 17-річних аж 10.

— ?

— І все-таки за конкурсу сім осіб на місце, перевага буде у тих, хто має максимальні бали (не менш як 170) і у переможців творчих змагань.

Я був збентежений і так і не визначився: заздрити юним власникам посвідчень НСЖУ чи співчувати. Адже ще не стерлося з пам’яті, як непросто й престижно було стати членом спілки 20 років тому...

Ностальгічний настрій зник, коли познайомився з Надією із Донецька та Ганною з Ужгорода, котрі сиділи за одним столом. «У цьому щось є символічне», — подумав я й познайомився з їхніми мамами.

— Ми вже здали документи в Донецький і Харківський ВНЗ, тепер у КНУ, в Інститут міжнародних відносин, — розповідає Олена Іванівна. — Правом Надя захопилася у восьмому класі, побувавши якось у тата-юриста на роботі. До слова, у Донецькому університеті ми були в черзі тисячними, у Києві ж її практично немає.

Наталя Михайлівна з Ужгорода багато чула про ажіотаж у столичних ВНЗ. Побоювалася, що доведеться на галявинах днювати й ночувати. Обійшлося.

— Здаємо документи на кілька спеціальностей, в активі Ані — знання французької та англійської, — зазначає мама. — Довелося брати репетиторів. Знаємо, що мінімальний прохідний бал у КНУ 170, отже, і на відповідні знання можна розраховувати?

Питання я переадресував ректорові університету Леоніду Губерському.

— Безумовно, — сказав він. — І цю планку з роками підвищуватимемо. Гадаю, суворі вимоги не відштовхнуть хлопців і дівчат, а, навпаки, залучать найсильніших з них.

Команда Губерського дивиться в завтра спокійно й упевнено. Так само спокійно й упевнено, як проводить вступну кампанію-2010.

— Великі черги, ажіотаж, штурм дверей — це коли бракує приміщень і обмежено вхід до них; коли недостатньо персоналу й погано організована його робота, — вважає Леонід Васильович. — Як ми в перший день прийняли документи від понад п’яти тисяч осіб? Використовували як експеримент Інтернет, через який третина абітурієнтів подали заяву і анкету. Далі — простіше. Вони прийшли потім у комісію, віддали сертифікат (копію), звірили дані. На це знадобилося сім — вісім хвилин. Якщо ж вступник Інтернетом не скористався й приніс усі документи — на його обслуговування пішло 25 хвилин.

От і весь «секрет», який у КНУ наступного року планують «розсекретити», впровадивши відповідну систему на всіх факультетах. Технічні потужності є, бажання спростити життя абітурієнтів також.

...Учора я спробував протиснутися до приймальної комісії одного з ВНЗ і таки пройти «кола пекла». Не вдалося. Стіна живих спітнілих тіл, вигуки «Тут вас не стояло!», тиснява та інші «зручності» повернули мене на спекотну вулицю. На зелену галявину, усіяну лежачими черговиками, котрі чекають на перекличку...

На знімку: ректор Київського національного університету ім. Т. Шевченка Леонід Губерський: «Наступної вступної кампанії ми впровадимо он-лайн реєстрацію на всіх факультетах і в інститутах університету».