У переддень 200-річчя від дня народження нашого видатного земляка — адмірала Василя Степановича Завойка — про його подвиги згадують у Миколаєві, Прохорівці, Санкт-Петербурзі, Владивостоці... На Камчатці 2010-й оголошений роком адмірала Василя Завойка. На його честь названо бухту, мис, острів і півострів на Авачинській губі на Камчатці, гору на острові Сахалін.
А що ж ми? Невже не згадаємо добрим словом славного сина українського народу — учасника двох навколосвітніх плавань, мужнього командира Петропавловська? Поруч із адміралом, як би не було складно, завжди була його численна родина — вірна дружина й діти (з тринадцяти вижили десять).
Початок
Народився Василь Завойко 27 липня 1810 року в селі Прохорівка Золотоношенського повіту Полтавської губернії (нині село Канівського району Черкаської області) у родині морського штаб-лікаря. У семирічному віці Василя віддають у Макар’ївську монастирську семінарію. Але бажання стати моряком приводить його в Миколаївське штурманське училище. В 1821 році він складає іспити з наук, «до морского дела относящихся», і стає гардемарином Чорноморського флоту.
В 11 років Завойко йде у своє перше плавання на бригу «Мінгрелія». В 16 років — уже мічман. Через рік на кораблі «Олександр Невський» одержує бойове хрещення в Наваринському морському бою, у якому показав себе сміливим і рішучим офіцером.
Потім брав участь у двох навколосвітніх плаваннях: на транспорті «Америка» (1834—1836) і на корветі «Микола» (1837—1839). Про що написав книгу «Враження моряка під час двох подорожей навколо світу».
Обраниця
Нею стала баронеса Юлія Врангель — дочка дійсного статського радника, першого інспектора юридичної школи в Петербурзі, барона Георга Густава Людвіга Врангеля й племінниця знаменитого дослідника й мореплавця адмірала Ф. П. Врангеля.
Юлія Георгіївна одержала різнобічну освіту, мала значний літературний талант. Розділила із чоловіком труднощі життя на Далекому Сході, взяла на себе всі сімейні турботи.
Хазяїн Камчатки
В 40 років капітан 1 рангу Василь Завойко призначений першим військовим губернатором Камчатки й командиром Петропавловського порту.
Насамперед він узявся за економіку півострова: впорядкував внутрішню гавань і порт, його стараннями запрацювали скотарська ферма, водяний млин, кузня, ткацька майстерня, цегельний завод. У районі Верхньо-Камчатська почався видобуток залізної руди. Щорічно в порту під суворим наглядом адміністрації проводилися ярмарки. На півострові були відрегульовані ціни на хутро й товари.
Велике значення приділяв губернатор і здоров’ю виснаженого хворобами населення: був посилений медичний штат, побудовані лікарні, на Паратунських гарячих ключах організували лікувальний пункт, що діє й понині.
Неймовірний факт в історії Камчатки: за В. Завойка не було голоду! На півострів завезли й роздали місцевим жителям 300 корів. Кожну міську родину зобов’язали саджати не менше десяти пудів картоплі. Завойко власноручно разом із дружиною скопав біля будинку город: посадив картоплю, капусту й моркву. Це була хороша підмога численній родині губернатора.
Зі спогадів сина Степана: «Ми із братом у саду мали по три грядки, які обробляли. І самовільно користувалися плодами своєї праці, тобто їли сирими ріпу, моркву й горох. Дуже смачно».
Багатодітна родина жила скромно. Харчувалися переважно рибою, чай пили вприкуску. Узимку ходили, як і всі на Камчатці, у кухлянках, торбасах і малахаях.
Дітей Юлія Георгіївна російської і французької мов навчала сама. Іншим наукам вчили офіцери й чиновники гарнізону.
Зі спогадів сина Степана: «Жити було нудно. Батько узяв на себе обов’язок звеселяти службовців, тому взимку разів зо два на місяць давалися бали... Дам і дівиць у всьому Петропавловську було до 9, а бажаючих танцювати кавалерів — значно більше, тож мої сестри з п’яти років були в числі танцюючих дам, а я й брат мій через велику кількість кавалерів до танців не допускалися. Тож ми в Петропавловську жодного разу не танцювали, а тільки дивилися».
І захисник
У березні 1854 року В. С. Завойко одержав від короля Гавайських островів Камегамеа ІІІ попередження: для захоплення багатих земель на Далекому Сході, знищення російських кораблів і розгрому опорних пунктів у Тихий океан направилася об’єднана англо-французька ескадра. Протягом двох місяців день і ніч захисники Петропавловська зводили укріплення, знімали з кораблів гармати, вручну перетягували їх крутими сопками. Шість батарей з 33 гарматами і 920 чоловік гарнізону відбили напад об’єднаної англо-французької ескадри (у якої було 216 гармат і понад 2600 чоловік особового складу!). З великими втратами ворожа ескадра залишила Авачинську губу...
Всі корабельні офіцери й усі офіцери гарнізону одержали підвищення в чині. Завойко отримав звання контр-адмірала й одразу два ордени.
...На початку 1855 року французи й англійці зібралися взяти реванш. Тоді Завойко одержав наказ евакуювати жителів і гарнізон. Роботи з евакуації велися при сильних снігопадах і штормах... Але через пару місяців ворожа ескадра з 12 кораблів знайшла... лише покинуте місто.
До слова, у дні оборони Петропавловська в родині Завойків було вже дев’ять дітей: старшому синові Георгію — 13 років, молодшій дочці Юлі — лише кілька місяців.
За заслуги
Завойка нагородили орденом Св. Володимира 2 ст. і казенною землею в 5 тисяч десятин у Великій Мечетні на Миколаївщині. Там і оселився адмірал з дружиною й дітьми після звільнення із флоту (1865). Прожив ще 33 роки. За свої гроші побудував у селі школу й лікарню. У його будинку тепер дитячий садок.
Помер Василь Степанович 1898-го. Його могилу було знайдено лише в лютому 1985 року. 1989-го прах героя перепоховали, біля колишньої фамільної садиби встановили пам’ятник. На постаменті — напис: «Адміралу російського флоту В. С. Завойку, сину Дніпра — Герою Камчатки й Амуру від кривоозерців і камчатців».
Ігор Галутва, капітан 1 рангу у відставці, член ради Всеукраїнської асоціації ветеранів-підводників.
Чернігів.