Моя остання подорож до Монастирища (Черкаська область) трапилася не через те, що я хотіла побачити якусь цікаву маловідому пам’ятку архітектури, яким присвячена більшість публікацій цієї рубрики. У цій поїздці я намагалася відшукати сліди шляхетного роду польських магнатів Подоських. Особливо мене цікавила доля Кароліни Вітгенштейн, мати якої, Пауліна, була з цього роду. Кароліну музикознавці частіше називають «польською музою Ференца Ліста», а їхнє кохання було однією з найбільш трагічних і водночас романтичних історій ХІХ сторіччя, у яку були замішані навіть Папа Римський та російський імператор.

Мушу зізнатися, що ще з дитинства мені не раз доводилося бувати у Монастирищі. Це містечко завжди вражало якимось «шляхетним польським духом», який, незважаючи на роки радянської влади, витає тут скрізь. Ось лише уявіть: дім культури — це колишній костел. До того ж ті, хто переробляв його під народні потреби, зовсім не змінили будинок ані зовні, ані всередині. Хіба що замість вівтаря встановили сцену, а зал так і залишився поділеним на дві частини для прихожан та з ложами по краях, очевидно, для найбільш іменитої шляхти. Оточує дім-костел парк, у якому ще зовсім недавно височіли склепи найбагатших родин краю. Нині склепів уже немає, проте залишився чудовий парк з віковими деревами. Його широкі алеї, тінисте гілля паралельно посаджених дерев — усе це переносить на два століття назад.

Тоді ці краї хоч і вважалися провінцією, але були осередком цвіту польської шляхти. Потоцькі, Ржевусські, Лянцкоронські, Ганські, Подоські — ось лише кілька родів, які володіли у ті часи цим краєм. Умань, Тульчин, Немирів, Монастирище, Воронинці, Леськове — в усіх цим містечках (яких відділяє лише кілька десятків кілометрів) були їхні маєтки, тому ні на мить не припинялося бурхливе світське життя. Саме у такій атмосфері 2 лютого 1819 року в Монастирищі в маєтку Леона Подоського з’явилася на світ Кароліна Вітгенштейн, вроджена Івановська. Батьки Кароліни не жили разом. Мати Пауліна, як твердять історики, надавала перевагу європейським салонам, тоді як батько примножував і так великі статки роду в Україні, активно управляючи маєтком. Виховував Кароліну батько, тому дівчина отримала не лише блискуче виховання, а й навчилася самостійно керувати господарством, до якого входило близько 15 сіл. Крім того, батько Кароліни був ревним католиком. Його релігійність передалася й доньці, що потім відіграло особливу роль в її долі.

1836 року Кароліну проти її волі видали заміж за князя Миколу Вітгенштейна. Однак шлюб виявився нещасливим. Після народження доньки Марії, Кароліна та Микола роз’їхалися і жили окремо. Як пише музикознавець Людмила Вольська, 1847 року в Києві в університеті святого Володимира Ференц Ліст виступав з концертом. Кароліна сиділа у першому ряду. Музика Ліста її вразила. Так почалося кохання великого музиканта та княгині. Ференц Ліст тричі був у родовому маєтку Кароліни у Воронинцях, що, до речі, недалеко від Монастирища. Мальовнича українська природа, мелодійні народні пісні надихнули композитора на створення фортепіанного циклу «Колоски, зібрані після жнив у Воронинцях». В його основі три п’єси. Перша — на мелодію пісні Марусі Чурай «Ой не ходи, Грицю», друга — «Польські мелодії», і третя — це варіації на тему ще однієї пісні Марусі Чурай «Віють вітри». Взагалі, Україна надихнула Ференца Ліста на створення багатьох музичних творів, серед яких і відома в усьому світі «Угорська рапсодія» №2.

Потім Кароліна та Ліст тривалий час жили за кордоном, зокрема, у Веймарі та Римі. Увесь цей час вони просили про розлучення з князем Вітгенштейном, щоб одружитися. Дозвіл повинні були дати російський імператор (бо Кароліна Вітгенштейн була підданою Російської імперії) та Папа Римський, як голова католицької церкви. І ось нарешті 20 жовтня 1861 року після довгого розгляду справи їм дозволили вінчатися. Усе було готове до весілля, проте за день до вінчання Ватикан відізвав свій дозвіл. Кароліна, яка була дуже релігійною людиною, вирішила, що це — знак з небес. Більше закохані не намагалися одружитися. Навіть тоді, коли 1864 року помер князь Вітгенштейн. Пізніше Кароліна переконала Ліста стати монахом. В останні роки життя у Римі вони мешкали окремо, але на столі у композитора завжди стояла фотографія Кароліни.

Така сумна, але надзвичайно романтична, як і вся та епоха, історія сьогодні не дуже відома. У самому Монастирищі про Подоських нагадує лише парк, який називається на їхню честь. У радянські часи його хотіли перейменувати на 40-річчя Перемоги, але назва не прижилася. Це місце й досі називають парком Подоського. Проте сьогодні його й парком складно назвати. Це швидше ліс, через який веде звичайна грунтова дорога. У середині — озеро з острівцем кохання, так популярним у XІX сторіччі. Навколо можна побачити зграї качок та гусей, яких тут випасають. На березі іржавіють пляжні парасольки та гойдалки, якими вже кілька десятків років ніхто не переймався. Залишилися лише спогади про те, що колись тут були і березовий та сосновий гай, і фруктовий сад, і алеї...

У сімдесятих роках минулого століття на кошти Монастирищенського машинобудівного заводу виготовили проектну документацію на реставрацію та реконструкцію парку Подоського. Але ідея відновити старовинний парк так і залишилася на полицях архіву. Шкода, адже історія Кароліни Вітгенштейн не поступається історії Софії Потоцької.