Кажуть, що підкорення вершин не забувається упродовж усього життя. Є одна така гора й у Кам’янці-Подільському — побувавши на ній, важко її забути. Та й запах з одягу, що не зникає навіть після прання, не дасть цього зробити. Ця гора — міське сміттєзвалище, яке стотисячне місто накопичило за півстоліття. Об’єкт вичерпав свій ресурс ще до незалежності нашої держави, тож у попередні роки не раз самозагорявся. Тільки лінивий не веде мови про те, що давно пора його закрити й рекультивувати, тим більше, що поряд — «спальний» мікрорайон, де мешкає п’ята частина всього міста. Закриття сміттєвої «бомби» та будівництва сучасного заводу з переробки побутових відходів у місті чекають як порятунку.
Завод потрібен і місту, і району
Загалом проблема сміття в країні не унікальна, адже важко назвати населений пункт, де її вирішили. До речі, навіть сліди перебування первісних людей часто знаходять за купою сміття, полишеного ними. Одне з племен, розповіли по телебаченню, залишило гору з черепашок молюсків, якими харчувалося. Сміття минулих епох — черепки посуду, уламки знарядь праці є особливою цінністю для археологів. А що відшукають археологи майбутнього в культурному шарі нашого століття? Ціле море пластикового непотребу! Якщо за папером та картоном, скляною тарою полюють бездомні, то більшість пластикових упаковок практично ніде не переробляється. Побутове сміття становить лише три відсотки всіх твердих відходів, але шкода від нього дедалі більша через збільшення частки хімічно шкідливих предметів і речовин. До того ж, якщо сміттєзбірники збудовано з порушенням заходів безпеки, то вони виділяють у повітря шкідливі гази, забруднюють ґрунт і підземні води. Як і де знайти кошти в час кризи на нове будівництво? Адже не секрет, що головним каменем спотикання стає пошук поблизу міст вільних земельних ділянок для облаштування нових звалищ. Уявіть, що кожен мешканець щороку додає один-півтора кубічних метри сміття. Влада Кам’янця-Подільського вже одного разу намагалась перенести міський смітник на нове місце, однак безуспішно. Маленьке село Корчівка, біля якого почали будувати об’єкт, виступило проти. Згодом з’ясувалося, що селяни мають рацію, адже сміттєзвалище збиралися прописати в санаторно-курортній зоні. Намагання вирішити проблему якомога скоріше, під вибори, без ради з громадою однозначно зазнає поразки. Країни, які прийнято називати цивілізованими, давно відмовилися від простого захоронення відходів під шаром грунту. Вони навчилися переробляти та сортувати сміття і навіть заробляти на цьому.
«Наше місто відоме в світі, воно є туристичною перлиною, — каже міський голова Анатолій Нестерук. — Ми повинні застосувати досвід розвинених країн у вирішенні такого важливого питання, як утилізація сміття. Мова не йде про традиційне звалище. Можливістю збудувати в Кам’янці сміттєпереробний завод з сучасними технологіями вже зацікавилися кілька закордонних інвесторів. Найоптимальнішим варіантом розміщення заводу є ділянка «мертвої» землі, яка залишилася після колишнього цукрового заводу. Вона не надається ні до якого іншого використання та знаходиться близько від міста. Сюди ще й залізничну гілку прокладено. Але оскільки ця територія закріплена за Панівецькою сільською радою, то без рішення цього органу самоврядування нам питання не вирішити. Від села ділянка знаходиться на належній відстані. Ми сподіваємося на розуміння сусідів. Крім того, міська влада готова укласти з сільською громадою договір соціального партнерства і виконати пункти, в яких зацікавлені панівчани. Забезпечити їм робочі місця на новому підприємстві, облаштувати сільську дорогу, надати інші послуги, які досі були недоступні селянам. В останні два роки місто та район об’єднали зусилля в розвитку туризму. Це дало гарні плоди. Я вірю, що лише добросусідські відкриті стосунки дадуть нам можливість розвивати наші громади». Голова Кам’янець-Подільської райдержадміністрації Михайло Желізник підтвердив, що РДА вже отримала офіційного листа від міської влади про виділення землі. «Мені імпонує, що з самого початку керівництво міста дотримується виписаної в законі процедури. Гіркий досвід Корчівки не забутий, хоч помилку допустили колишні керівники. Я хочу, щоб так прозоро усе відбувалося й надалі. На наш погляд, ділянка годиться під будівництво заводу. Але нехай зроблять висновки фахівці, перевірять, де проходять водні горизонти, який напрямок вітрів, тощо. З цим підемо до людей, проведемо громадські слухання. До речі, району теж вкрай потрібен такий завод. Подивіться тільки, як забруднено наші ліси та урочища. Тут покараннями порушників мало що доб’єшся, треба вказати їм, куди ж подіти сміття, а в нас офіційних сміттєзвалищ у багатьох селах немає».
Що вирішить панівецька громада?
Якої ж думки панівецька громада, від згоди якої й залежить вирішення питання? Відчувається, що декого з селян вже спробували «накрутити» місцеві політикани. Сільський голова Анатолій Костюк каже людям: «Міського голову Анатолія Нестерука я знаю як людину, якій можна довіряти. Він шкоди нікому не зробить. Його як доброго господаря знає чимало моїх односельчан. Це дуже добре, що він вміє в нелегкий кризовий час знайти інвесторів, які допоможуть нам вирішити дуже гостру спільну проблему міста та району. У місті живуть наші діти та внуки, воно нам не чуже. А держава не виділила б на це грошей». Днями в Панівцях відбудеться сход села. Саме він стане попередньою відповіддю на питання, чи вирішиться нарешті проблема з віджилим своє кам’янець-подільським сміттєзвалищем. «Як тільки збудуємо завод, — каже Анатолій Нестерук, — знайдемо можливості рекультивувати його і перетворити на лісопарк».
Показником рівня цивілізованості країни є її ставлення до проблеми сміття. Ось сусіди поляки вже попередньо сортують побутові відходи кожен у себе вдома. Цього, до речі, досягти не так просто. Буваючи в невеликому місті Краснік Люблінського воєводства, де діє центр польсько-української співпраці, мої земляки дивуються, як люди акуратно розкладають в різнокольорові контейнери пакети з битим склом, папером, харчовими відходами, пластиком. «У нас так робити не захочуть», — доводилося чути не раз. «А жити красиво, як у Європі, хочете», — відповідали їм. «Хто себе любить, той живе у квітах, а не серед сміття», — мудро сказав літній мешканець польського Красніка.
Кам’янець-Подільський.
