Доля в орденах і квітах

У Вероніки волосся довге, пишне — золотавим дощем падає на спину. Лідія Федорівна пригортає до себе правнучку:

— Це моя втіха і перша помічниця. За квітами в моєму дворі Вероніка доглядає, а вони так цього літа розквітли!

У Лідії Федорівни — ювілей. Привітати маму, бабусю, прабабусю з’їхалася й зійшлася до села Окілок Черняхівського району вся велика родина Сівченків.

— Уже й не всі тут Сівченки, — каже старша дочка ювілярки Валентина. — Є й Корзуни, Козакевичі, Котенки, Межирицькі, Кондрацькі. Нашу сім’ю поповнили зяті, невістки, внуки, діти внуків. До сорока душ набирається. А наймолодший у сім’ї тепер — трирічний правнук Борислав.

Героїня торжества виховала шестеро синів і дочок, має дванадцятеро онуків та восьмеро правнуків. Поки сімейство готується до святкового застілля, ми з Лідією Федорівною говоримо про життя.

Тут, в Окілку, селі, що потопає у зелені розкішних садів, минуло дитинство Лідії, розквітли її юність і трудова слава. Після десятирічки дівчина почала працювати дояркою. Механізації не було. Доярки і корми роздавали, і гній прибирали, і напували корівок. І тричі в день доїли їх. Рук, бувало, не чула Лідія — аж пальці не згиналися. Але завзяту дівчину труднощі не лякали, допомагали й поради наставниці — досвідченої доярки Ярослави Супрунчук.

Лідія вийшла заміж. Як народилася третя дитина, роботу на фермі залишила, але без діла не сиділа — доглядала льон, хміль, буряки на колгоспному полі. Та прийшов якось зоотехнік і попросив хоч тимчасово повернутися на ферму. Бо придбали в Естонії перспективних племінних корів. Лідія Федорівна не шкодувала зусиль, щоб досягти високих надоїв. І це їй вдалося. Вісім тисяч і більше кілограмів молока давала кожна з корів її групи. За це й нагородили її орденами Трудової Слави всіх трьох ступенів у 1976-84 роках. Лідія Сівченко, доярка з Окілок, стала першим повним кавалером такої нагороди в області. На Житомирщині тепер їх тільки троє. Л. Сівченко обиралася свого часу депутатом рад різних рівнів — аж до Верховної Ради СРСР.

Мріяла Лідія Федорівна ще й зірку Героя Соціалістичної Праці одержати. Про це зізналася тодішньому керівникові області Василю Кавуну. Він же сказав, що її три ордени навіть Зірку Героя переважать...

Лишилися теплі спомини про те, як діти допомагали їй у роботі.

— Бувало, зі школи прибіжать, портфелики поскладають на краю поля або в корівнику і гуртом — чи картоплі вибирати, чи корми роздавати худобі! — згадує Лідія Федорівна. — Та ще й старалися, щоб краще й більше зробити, ніж усі... Одне одного гляділи, бо ж я в роботі. Десятирічна Галя найменшу Таню і купала, і колихала. Слава долі, виросли, професії освоїли, свої сім’ї мають і мені дарують — онуків, а тепер уже й правнуків.

Старший син Микола — на пенсії. Віталій і Валентина в Окілку живуть. Брат коло землі ходить, сестра — листоноша. Галина, Ольга й Тетяна в Житомирі мешкають. Двоє сестер мають там свій бізнес, а наймолодша — бухгалтер. У родині є люди різних професій, але кожен працює чи вчиться так, щоб не соромно було за них. Це родинна риса Сівченків — досягати кращого, не шкодуючи ні сил, ні часу.

Лідія Федорівна мешкає нині біля меншої доньки Тетяни, в Житомирі. І працює в обласному клубі «Золота Зірка», що об’єднує славних людей Житомирщини.

На ювілейний почастунок правнуки піднесли орденоносній прабабусі вишуканий торт і побажали їй, щоб збувалося все, що вона задумає.

Житомирська область.