З початком сезону консервування ціни на цукор упевнено пішли вгору. Будь-яке сезонне подорожчання — явище нормальне, але для Чернівецької області, де люди за свою працю отримують в середньому суму, еквівалентну 200 доларам на місяць, заплатити за кілограм цукру близько 9 гривень не так вже й солодко. Змінити цю ситуацію навряд чи можливо — з чотирьох цукрозаводів на Буковині працює лише один. Про те, що сталося з виробництвом буряків на Буковині та й загалом у країні, розповів начальник Головного управління агропромислового розвитку Чернівецької облдержадміністрації Олег Надточій.

Невигідний буряк

— Колись на теренах області працювало чотири цукрові заводи...

— Справді, їх було чотири, а посівна площа цукрових буряків іноді доходила до 15 тисяч гектарів. На сьогодні по всіх них, окрім заводу «Хрещатик», що у Заставнівському районі, оголошена процедура банкрутства. Їх кілька разів перепродавали — відновленню не підлягає жоден.

— Яка потужність заводу «Хрещатик»? Розкажіть про його роботу.

— Останнім часом підприємство виробляло 10—15 тисяч тонн цукру щороку. Торік завод взагалі не працював. Причина цього — ситуація на ринку, коли цукровий буряк став невигідним для сільськогосподарських підприємств. Була дуже низька ціна на цукор та й на сам буряк. Це створювало певний диспаритет. Цукровий буряк потребує багато коштів. Щоб посіяти гектар буряку, треба вкласти мінімум 8 тисяч гривень. Тоді як витрати на вирощування гектара пшениці — лише 2 тисячі гривень. Різниця досить істотна. Тому останніми роками на кукурудзі й тій самій пшениці можна було заробити більше, ніж на цукровому буряку. За таких обставин сільськогосподарські підприємства цю культуру майже не плекали. У нашій області буряком займався лише завод «Хрещатик» — сіяв 2—2,5 тисячі га. Цей завод утворив юридичну особу ТОВ «Хрещатик-Агро», яка зареєстрована в Заставнівському районі. По області загалом вони мають близько 9 тисяч га землі, на яких, звичайно, з сівозміною, вирощували цукрові буряки. Торік ця культура, яку вони посіяли в основному в Заставнівському районі, постраждала внаслідок весняної посухи. Тоді в березні, квітні й навіть травні була така сильна посуха, що постраждала навіть кукурудза. Завод отримав такий мізерний вал буряку, що власник «Хрещатика» вирішив перевести сировину в Тернопільську область і запустити хоча б там завод.

Наразі в області під солодкими коренями 3,7 тисячі гектарів — значно більше, ніж торік. Водночас завод уклав угоди на поставку сировини з господарствами Тернопілля. Тож є надія на ефективну роботу.

— Яка восени буде ціна на цукор для буковинців?

— Мушу сказати, що навіть повноцінна робота заводу «Хрещатик» не сформує окрему від загальноукраїнської ціну на цукор. Собівартість цього продукту нині досить висока. Минулими роками галузь фактично знищили. Причина — низька ціна на наш цукор, який коштував найдешевше в Європі. Українські сільгосппідприємства просто відмовлялися займатися його виробництвом.

Нині ситуація потроху виправляється. Подорожчання солодкого піску не стане таким відчутним, як це траплялося раніше, коли ціна доходила до 12—14 гривень за кілограм. Восени кіло цукру буде близько 8 гривень.

Заводи викупили,щоб їх закрити

— Сумна ситуація з виробництвом цукру, що склалася у нас в області, характерна для всієї України. Хіба нема регіонів, де ця галузь є реально розвиненою?

— Такі регіони є. Ця галузь розвинена там, де сконцентрована велика кількість цукрових заводів. Я, приміром, був у Вінницькій області, там один власник володіє десятьма цукрозаводами. Згідно зі статистикою, 70 відсотків буряку в Україні вирощують ті корпорації, які володіють цукровими заводами. Тобто вони сіють для себе. Часто-густо стосунки з іншими сільгосппідприємствами в них не складаються. Але мусимо повернутися до співпраці, бо, по-перше, для сівозміни культур буряк потрібен. По-друге, я вірю, що вирощування цукрового буряку стане вигідним. Звісно, ми не можемо змусити сільгоспвиробників сіяти цю культуру собі на збиток заради здешевлення цукру для споживачів — у нас в країні ринкові відносини. Однак держава обіцяє досить серйозні дотації і доплати — тисячу гривень на гектар.

— Ви кажете, що цукрові заводи сіють буряк для себе, і це є запорукою їхньої рентабельності. Чому ж тоді в нашій області виробники цукру стали банкрутами?

— Зокрема, через перевиробництво в державі цукру, неефективну організацію цієї галузі. То давня історія. В Україні було майже дві сотні цукрозаводів. Самі розумієте, що це означає в ситуації, коли експорт цукру був фактично неможливим. Тоді багато заводів викупили, щоб їх закрити. Так сталося і з нашими трьома підприємствами — Зарожанським, Кельменецьким, Чернівецьким.

Польський білий пісок отримав зелене світло

— Зрозуміло, що майже дві сотні цукрових заводів, які функціонували в Україні, були частиною інтегрованої радянської економіки. А що зараз відбувається у наших сусідів, їм вже не потрібен український цукор? Наскільки вони в себе розвинули цю галузь?

— Білорусь дуже потужно розвивала цей напрямок сільського господарства і наразі є активним експортером цукру на світовий ринок. Польща багато експортує. Все це за рахунок потужних державних дотацій. Польський фермер отримує від держави дотацію — до 600 євро за гектар сільгоспкультури. Тому навіть якщо в них собівартість цукру вища, ніж у нас, але за рахунок дотацій вони можуть дозволити собі продавати свій дешевий цукор в Україну — як контрабандним шляхом, так і офіційно (такою невдалою була наша експортно-імпортна політика).

Росія також на певний період з політичних причин відмовилась від нашого цукру, пояснюючи це різними ветеринарними вимогами та купуючи його у білорусів.

Справа дійшла до того, що Україна, яка завжди славилася своїм виробництвом цукру, у 2009 році не могла забезпечити цим продуктом навіть саму себе. Завозили його з Польщі та Білорусі.

Наша держава, використовуючи певні важелі, зокрема адміністративний тиск, роками утримувала низькі ціни на цукор. А будь-який тиск в умовах ринкової економіки призводить до того, що люди відмовляються займатися невигідною справою. Влада тоді не хотіла приймати непопулярні рішення і відпустити ціну на цукор хоча б до 6-7 гривень за кілограм. Це врятувало б галузь.

— Виходить, влада тоді заклала міну сповільненої дії: ціни згодом стрибнули до 14 гривень. Де ж тут логіка?

— Пік ціни був минулого року. Справді, максимальна роздрібна ціна сягнула 14 гривень за кілограм. Тоді галузь опинилася на межі життя і смерті — цукру в країні було обмаль, багато заводів, зокрема і наш «Хрещатик», не працювали.

— А взагалі, Буковина має перспективи для розвитку цієї галузі?

— У нашій області для цього придатні землі в лісостеповій зоні. Проте є інша проблема. З Сокирянського та Кельменецького районів, де колись була висока врожайність цукрових буряків, везти сировину за 150—200 кілометрів на переробку економічно невигідно. Тому про відновлення посівів буряків у тих районах говорити не доводиться. А ось Кіцманський, Заставнівський, Новоселицький райони, які недалеко від заводу, можуть забезпечити високу врожайність цієї культури.

Солодкі тільки перспективи

— Чи може Україна відновити славу цукрової держави? І чи є в нас достатній технологічний потенціал для цього?

— Україна колись забезпечувала цукром велику частину і Російської імперії (пізніше — Радянського Союзу), і навіть деяких європейських країн. Сьогодні ті здобутки знищені — ми не можемо забезпечити навіть себе.

І клімат наш, і земля дають нам можливість успішно виробляти цю продукцію. Проте в ринкових умовах, а Україна, як відомо, є членом СОТ з відповідними зобов’язаннями, ми не можемо конкурувати ні з об’єднаною Європою, ні навіть з Білоруссю, де виробників цукру підтримують за рахунок дотацій.

Щодо сучасних технологій, то вони в нас є. Приміром, у нас в області є й найкращі європейські сівалки, які можуть сіяти цукровий буряк якісно і швидко. Є й потужні бурякозбиральні німецькі комбайни, є й сучасні обприскувачі, що використовують для боротьби з бур’янами. Тобто сапати буряки, як це було колись, вже не потрібно. Та успішного розвитку цієї галузі як на Буковині, так і в Україні можна досягти, якщо будуть створені економічно вигідні умови для виробників цукру — прийнятна для них державна маркетингова політика. Буряк — дорога культура, але якщо вона приноситиме відчутний прибуток, то господарства активно займатимуться виробництвом цукру.