«Усе таємне згодом стає явним» — ця древня житейська істина цілком може служити епіграфом роману Богдана Кушніра «Помста оперативника розвідки», який щойно побачив світ у львівському видавництві «Апріорі». Принагідно зауважу, що попервах автор запропонував свій твір видавцям у східній області. Та коли ті минулої осені ознайомилися з рукописом, то відсахнулися від нього, як від гримучої змії: «І як вам у голову могло таке прийти. Та щоб братня Росія могла так вороже вести себе стосовно України...». Тепер, коли «братня» країна виразно показала нам (та й усій світовій спільноті!) свої зуби і кігті, такий «аргумент» може викликати хіба що саркастичну усмішку.

Жити в спокої з сусідом — значить шанувати і поважати його

...У сейфі полковника Бориса Зербіно, начальника управління зовнішньої розвідки, лежить план створення навколо Росії поясу стабільності та добросусідства. А точніше — план прибрання до рук керівництва країн СНД, залучення їх у сферу російських інтересів. І найбільше головного болю викликає саме Україна.

«Сотні мільйонів викинули як у прірву. Спочатку посадили на газову голку уряд і парламент — дали українським друзям змогу перепродувати дешевий російський газ за кордон. Ті перепродали, мільйони поховали в офшорах і вимагають: дайте ще!

«А результат який? — підсумував Зербіно. — Яка користь від російських культурних центрів? Що можуть дати створені на півдні країни за гроші кишенькові проросійські партії? Тільки назви і дешевий піар. Не приховую, що грядуть великі зміни в Кремлі (очевидно, йдеться про прихід до влади кадебіста Путіна. — Прим. В. К.). Приходить нова команда. Мусимо покласти на стіл матеріали про наші прорахунки в Україні. Ви ж бачите, розмова з позиції сили нічого доброго не дала, тільки озлобила два народи. Гляньте на соціологічні опитування. Росіяни й українці стали ненавидіти одні одних. До чого довели політики? В Одесі проросійську партію створювали злочинці, розікрали гроші, імітували самогубство консула. У Києві дипломата трохи не втопили в Дніпрі. Там, де великі гроші, часто великі злочини».

Отож капітана Антона Чумака — головного героя твору — під дипломатичним прикриттям відправляють у відрядження до Києва з’ясувати, як використовують московські мільйони для зміцнення російського впливу в Україні. Отримана з різних джерел інформація підтвердила припущення Зербіно: значна частина грошей просто не потрапляє до тих, кому вони призначені, розкрадається людьми, причетними до їх розподілу.

То перший повномасштабний художній твір у вітчизняній літературі про зовнішню російську розвідку, про її внутрішню таємну кухню та специфічні стосунки між оперативниками, хоч не обійшлося в ньому і без присутності українських розвідників. Які, звісно, допомагають своїм північно-східним колегам. Ні, не зливають важливу інформацію за ті чи інші дивіденди, а роблять це задля вітчизняних інтересів.

«Помста оперативника розвідки» — це політичний детектив з добре закрученою сюжетною лінією, яка постійно підтримує наш читацький інтерес, з неординарними характерами сильних і розумних людей, з цікавими авторськими відступами. Але водночас — це роман з виразним публіцистичним забарвленням, де домінує думка. Ні, вона аж ніяк не применшує значення героїв роману у художній тканині твору, не відтісняє їх на маргінес, не затуманює їхньої психологічної випуклості. 

За гроші можна купити зв’язки, але не друзів

Автор роману «Помста оперативника розвідки» подав нам цілу низку образів неординарних людей, що звикли діяти нестандартно і результативно. Напрочуд точні характеристики героїв твору. Ось хоча б той самий полковник Смирнов. «Виглядає він як банкір чи президент компанії; кожний крок, кожний рух чіткий і відшліфований — нічого зайвого. Обличчя світиться впевненістю. З такими хочеться поговорити, викласти душу. Я знаю цей тип людей... Вони заворожують співрозмовника, нейтралізують опір магнетизмом і впевненістю. Таким зазвичай рідко відмовляють жінки. З такими залюбки п’ють чарку і теревенять чоловіки».

Та воно інакше і не могло бути, адже автор роману — професійний журналіст. До речі, в середині 90-х працював власним кореспондентом доволі популярної тоді «Молоді України» в Москві. Як підсумок того дворічного відрядження — вихід двох документальних книжок: «Як нам бути з Росією» і «Помилка Солженіцина». З 2010 року Богдан Кушнір завідує корпунктом парламентського видання «Голос України» у Львові.

Ділячись своїми спостереженнями і міркуваннями, герої роману Богдана Кушніра ніби у воду дивляться. Скажімо, працівник російського посольства в Києві міркує з приводу ситуації в Україні: «У влади та олігархів залишається один вибір: або провести системні зміни, або в ситуацію втрутяться низи. Тоді операція видалення гнояків пройде без наркозу. Як у травмпунктах, де після вивихів ноги «ремонтують». Буває, що хворий не має грошей на знеболювальні ліки, тоді між щелепи лікар засуває дерев’яну палицю, аби від болю пацієнт язика не прикусив». Герої, якими заселено роман «Помста оперативника розвідки», неординарно мислять і, звісно, нестандартно діють. І це тримає читача в полі постійного зацікавлення.

«Нові росіяни» гадають, що любов можна купити за гроші, — розмірковує капітан Антон Чумак, який, немов хлопчисько, закохався в свою колишню однокурсницю. — Глибоко помиляються. Купити можна гру артистки, але не її душу. Душа — це потаємне, не всіх туди пускають, душа не продається. За гроші можна купити зв’язки, але не друзів, місце на кладовищі, але не в раю».

У книзі є чимало професійних міркувань, які стосуються роботи розвідника. Так, головний герой Антон Чумак пригадує.

«— Чи можуть комусь довіряти люди моєї професії? — якось поцікавився я у нашого психолога.

— Мамі й першій вчительці, — відповів той.

— А коханій?

— Кохані приходять і відходять, а мама і перша вчителька — це назавжди, вони не зрадять. А взагалі, бережіться жінок, як прокази. Все зло і добро від них, причому не знати, чого більше, — напутив мене психолог».

Роман Богдана Кушніра сприймається невимушено і легко, його прочитуєш буквально на одному диханні, що, власне, і характерно для пригодницького чтива з його інтригуючими сюжетними лініями. Та значно сприяє цьому і стиль письма автора з його простими синтаксичними конструкціями, динамічними діалогами, влучними деталями. Манера письма романіста — густа і точна, як стилістика того чи іншого повідомлення, які отримує центр від розвідників.

Перший тираж «Помсти оперативника розвідки», запропонований львівським видавництвом «Апріорі», розійшовся буквально за кілька тижнів. Тепер відоме столичне видавництво «Ярославів Вал» готує до друку друге видання роману.

Авторитетна думка

«Для мене ім’я цього автора стало відкриттям. Я знав журналіста Богдана Кушніра, але письменника такого, прозаїка я не знав. І раптом цей роман — «Помста оперативника розвідки»... Це справді роман-відкриття, роман-розслідування. І що дуже цікаво, все це написано з якоюсь дивовижною достовірністю, що інколи видається в плані матеріалу емпірикою, нарисами. Водночас це написано блискуче. Я не чекав від дебютанта такої літературної повнокровності...

У цьому романі діють представники спецслужб. Це монстри, циніки, мародери, бандити, маріонетки. Це справді роман дивовижний. Він показує, як, не втрачаючи високого професіоналізму, професійно воднораз розкладаються спецслужби. Бо великі таланти, професіонали вбивств, викрадання людей, залучення агентури — все, чим належить займатися спецслужбам, вони роблять для того, аби обслуговувати не державу, не ідеологію, а певні клани, злочинні угруповання».

 

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник і видавець.