Ветеранові Великої Вітчизняної війни Петрові Грабовому з Івано-Франківська у січні наступного року виповниться 85 років. Повірити в це важко, бо на вигляд йому на добрий десяток років менше: стрункий, підтягнутий, бадьорий, мова — чітка, думки — ясні. На запитання, скільки йому років, сміючись запитує: «А скільки б ви мені дали?» Розповідає, що повністю дає собі раду: і куховарить, і прибирає, і пере. У квартирі й справді така чистота, що й газдиня позаздрить. Плита блищить, все прибрано, акуратно складено.
Петро Єгорович пояснює, що дружина його давно померла, але має сина, який з сім’єю живе поряд. Та чоловік не любить завдавати нікому клопоту, а тому активно займається своїм здоров’ям: робить зарядку, масаж, гуляє на повітрі, медитує, вживає подрібнене листя гінкго білоба, яке сам і заготовляє. До того ж він запеклий винахідник. На Львівській залізниці, де працював до виходу на пенсію, впроваджено понад 30 його раціоналізаторських пропозицій. Має він і три авторські свідоцтва на винаходи. Один з них — будильник для глухих. «По сусідству жила глуха жінка з двома дітьми, — пояснює. — Вранці вона не могла вчасно прокинутися, то вирішив їй допомогти. Придумав електромасажер, який у потрібний час вібрував під матрасом і будив жінку».
Тяга до винахідництва і експериментаторства з роками у пана Петра не пропала. Показує магнітну лінійку, яку придумав для вимірювання тиску, красивий дерев’яний годинник, який сам вирізьбив, та й більшість меблів у хаті — його ж роботи. А ще де не подивись — на дивані, скляних банках з водою, балконі й навіть тарілці з хлібом стоять піраміди, зроблені з картону, скла чи металевих дротиків. Петро Єгорович пояснює, що вони нейтралізують геопатогенні зони, а також структурують проточну воду, перетворюючи її за якістю у джерельну. З цього б можна було поіронізувати, але чоловік розповідає, що у свої 85 без окулярів читає газети, самостійно вилікував язву кишечника і навіть повернув собі слух.
Про війну Петро Єгорович розповідає скупо. «Не хочете згадувати?» — запитую. «Не хочу, але воно саме згадується», — відповідає ветеран. Родом він з Кіровоградщини. Забрали його на фронт у неповних 18 років. Воював на Карело-Фінському фронті у 1944 р., потім — на Другому Білоруському. Перемогу зустрів під польським містом Гдинею. Найяскравіший спогад війни — коли захопив у полон німця та допровадив його до штабу, за що був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня. Взагалі нагород у Петра Єгоровича багато, та ця, помітно, найдорожча.
Після війни чоловік ще п’ять років служив у Гдині. А у 1950-му повернувся на батьківщину. Приїхав до старшого брата, теж фронтовика, у Дніпропетровськ. Брат за фахом лікар, то пропонував і Петрові вступати до медінституту. Але часи тоді були голодні і хлопець вибрав транспортний інститут, бо «там була вища стипендія». Після закінчення вузу отримав направлення на Львівську залізницю. Так опинився на Прикарпатті, зустрів тут свою майбутню дружину. Від чергового по станції виріс до завідувача кабінету науково-технічної інформації. Може, піднявся б й вище, бо мав дуже кмітливу голову, але для цього, каже, треба було вступати в партію. «А я в жодній партії не був і не жалкую за цим», — каже чоловік.
Одне слово, Петро Єгорович виявився надзвичайно цікавою людиною з молодою допитливою душею. Він і досі багато читає, тож втішився повідомленню, що з другого півріччя отримуватиме газету «Голос України». Парламентський часопис йому, як і іншим учасникам бойових дій у Другій світовій війні, зокрема Надії Самусьонок, Олені Марінчик, Олександрові Говоркову, Йосипу Томчуку, Павлові Істоміну, Розі Ломовій, передплатило рідне підприємство — відокремлений підрозділ «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця».
— Серед пенсіонерів, які пішли на заслужений відпочинок з нашого підприємства, — понад 30 ветеранів війни. Причому це люди, які безпосередньо брали участь у бойових діях, — зауважив директор підприємства Сергій Пугач. — Вони проживають на території Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської областей, які обслуговує наша дирекція. Кожен з них до Дня Перемоги отримав від нас матеріальну допомогу і святковий продуктовий набір. А тепер подарували їм передплату на парламентський часопис. Хай це буде наш маленький вияв турботи про тих, перед ким ми у вічному боргу за мирний день.
Івано-Франківськ.
