Про довіру в часи зневіри

Вітчизняні та міжнародні аналітики констатують: за рівнем економічних свобод Україна сьогодні посідає 162-ге місце серед 179 країн світу. Це найгірший результат в Європі. Україна на 142-му місці серед 183 країн світу за легкістю ведення бізнесу, на 181-му — за умовами оподаткування, на 109-му — за рівнем захисту інвесторів. Додамо до цього найвищі в Європі темпи скорочення населення — нас уже не 46 мільйонів, а трохи більше 45; найвищу в Європі й Середній Азії динаміку захворювання на небезпечні хвороби, невисокий рівень життя.

Вочевидь, в умовах системної кризи необхідно діяти швидко і рішуче. Відзначимо інтенсивність та наполегливість ухвалення рішень перших місяців роботи Президента Віктора Януковича та Прем’єр-міністра Миколи Азарова.

У короткі терміни був прийнятий бюджет-2010. Він передбачив повне впровадження закону про підвищення соціальних стандартів, який було прийнято у жовтні 2009 року, підвищення прожиткового мінімуму для всіх груп населення в середньому на третину.

Програма економічного і соціального розвитку на 2010 рік означила підтримку пріоритетних галузей економіки — хімії, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості (шляхом митно-тарифного захисту) та ВПК (збільшення обсягів держзамовлення). Передбачено заходи стимулювання технологічного переоснащення підприємств гірничо-металургійного і машинобудівного комплексів, зростання виробництва продукції радіоелектроніки, засобів зв’язку, телекомунікацій.

У квітні в Харкові підписано домовленості про купівлю-продаж газу в 2009—2019 роках за порівняно низькими цінами. Це частково вирішує бюджетні проблеми країни, фінансового стану НАК «Нафтогаз України», дає шанс зростанню конкурентоспроможності промисловості в цілому.

Але зроблено тільки перші кроки, попереду складний процес захисту інтересів України в енергетичному секторі, підсилення політики енергоефективності, енергозбереження.

Парламентом скасовані обмеження щодо залучення іноземних інвестицій. Уряд затвердив інвестиційний проект поставки в країну зрідженого природного газу і будівництва регазификаційного термінала. В першому читанні прийнято закон щодо ліцензування певних видів господарської діяльності — це крок уперед в плані зменшення регуляторного навантаження на бізнес.

Чи є ці заходи правильними? Безумовно. Але це лише мала дещиця. Їх можна вважати передоднем серйозних реформ. Які реформи прийдуть слідом? Навряд чи правильно розподіляти процес на два різні етапи: спочатку поновлення стабільності й певної загальної рівноваги, потім — структурні реформи (це як ліпити бараки, щоб потім їх зносити і будувати сучасні хмарочоси). Реформи мають бути вмонтовані у тканину економічного менеджменту на будь-якому, навіть на найтяжчому етапі розвитку країни. Якщо сьогодні, в умовах післявиборчої граничної довіри народу до влади, в умовах максимальних можливостей у сенсі сконсолідованості зусиль Президента, коаліції і уряду, не розпочати реформ — це може означати втратити шанс їх реалізації назавжди.

Однак переконаний: головна українська реформа — це лібералізація стосунків з бізнесом та громадою, творення їх партнерства з владою, непросте налагодження довіри громадянського суспільства і владних структур один до одного у наші часи повної зневіри.

Українські часописи регулярно друкують списки найуспішніших підприємців, найбагатших людей країни. Однак це лише обличчя. Головною змістовною рисою сучасного бізнесу я назвав би його здатність до самоорганізації, до цілеспрямованого захисту своєї ідентичності, прагнення до формування розвиненого громадянського суспільства, стабільної демократії.

Уже близько 20 років у країні працює Український союз промисловців і підприємців. У нього сталі партнерські стосунки з багатьма галузевими, професійними організаціями ділової спільноти. Близько 40 з них у перші дні економічної кризи об’єдналися в антикризову раду, яка нині перетворилася на економічну. Поруч з ними працюють численні організації роботодавців, які також активно розвиваються. Лише до Об’єднання організації роботодавців України 

(ООРУ) нещодавно увійшли 10 нових регіональних та всеукраїнських структур. Ділова спільнота активно заявляє про себе в соціумі, цілеспрямовано формує необхідне для її діяльності законодавче поле.

Отже, сформована така міцна сила, що її ніяк не можна ігнорувати або недооцінювати, це зіграє лише на зло іміджу тому, хто її ігнорує. Інколи влада робить спроби підпорядкувати собі громадськість, і тоді з’являються організації кишенькового типу, але їх відразу видно.

Річ у тім, що надії — нам вдасться побудувати «велику Україну» завдяки набору програм, які підготовлені урядом, парламентом, Президентом, — ці надії марні. Обов’язковою умовою, невід’ємною складовою структурних економічних реформ є необхідність вбудувати інститут організованої ділової громади, промисловців, підприємців і роботодавців в державні інститути розробки та ухвалення необхідних для реформування країни програм і проектів.

Однак партнерство — процес обопільний, у ньому міра зусиль та відповідальності має бути паритетною. Воля громадської ділової спільноти полягала в тому, щоб зробити перший крок. Ми його зробили, розраховуючи на відтворення тривалих і конструктивних стосунків з владою.

За нашою ініціативою між УСПП, іншими організаціями промисловців і підприємців та Кабінетом Міністрів України було підписано меморандум про співпрацю та взаєморозуміння. Активізувалися партнерські стосунки з Державною податковою адміністрацією, Антимонопольним комітетом, Національною комісією регулювання електроенергетики, Держкомпідприємництва тощо. За рекомендаціями уряду аналогічні відносини почали будуватися в регіонах. Угоду про співпрацю ухвалили УСПП та Донецька ОДА. Уряд прислухався до нашої пропозиції поновити роботу ради підприємців при КМУ і затвердив на посаді її голови, рекомендованого діловими колами, Леоніда Козаченка. Представники громадськості включені в Національний антикорупційний комітет.

У діалозі влади і бізнесу з’явилися речі, які вселяють певний оптимізм. Президент України Віктор Янукович прислухався до промисловців і підприємців щодо надмірних втручань податкових органів у діяльність бізнесу, і це знайшло відображення у відповідному законопроекті. Він наклав вето на попередню редакцію закону «Про здійснення державних закупівель» — на цьому наполягали промисловці, оскільки окремі норми закону унеможливлювали прозору роботу в умовах конкурентного середовища, не захищали державу та бізнес від корупції.

За ініціативи ділової спільноти Національна комісія регулювання електроенергетики України погодилася поступово ліквідувати перехресне субсидіювання одних споживачів за рахунок інших. У законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо оподаткування)» вдалося добитися запровадження мораторію на підвищення ставок акцизного збору на тютюнові вироби до 2012 року, досягнуто компромісу щодо ставок акцизного збору на тютюнові та винні вироби.

Є й інші приклади реального діалогу, але говорити про повноцінне партнерство ще дуже зарано — нині йому заважає непрозорість і кулуарність підготовки найважливіших для ділової спільноти документів, насамперед проекту Податкового кодексу — вистражданого промисловцями і підприємцями збірника законів, який винесений у парламент навіть без обговорення з ними.

Моє глибоке переконання полягає в тому, що існує прямий причино-наслідковий зв’язок: де проігноровано дух громадянського суспільства, обов’язково буде крен у бік поліцейських заходів.

Ось і в підготовленому проекті Податкового кодексу вони домінують: передбачається безпрецедентне розширення повноважень контролюючих органів та зростання адміністративного тиску. Чи є для когось секретом, що таке може призвести лише до зниження авторитету влади та збільшення обсягів тіньової економіки?

Ми вбачаємо партнерський підхід не в посиленні фіскальної, а у вдосконаленні стимулюючої частини податкової системи. Треба врахувати можливості прискореної амортизації, звільнення від податків тої частини прибутку, яка спрямовується на модернізацію, створення умов для технологічного, інноваційного імпорту, що сприятиме оновленню основних фондів тощо. Обов’язкового збереження потребує спрощена система оподаткування, на вирішення чекає проблема компенсації негативного сальдо з податку на додану вартість.

Аж ніяк не партнером поводиться держава і в банківсько-кредитній сфері. Доступні кредити для бізнесу — це передумова його діяльності, запорука виконання виробничого циклу та адекватного спрямування коштів у державний бюджет. Чому ж держава не думає про те, як повернути інститут кредитування в економіку? Є абсолютно нечесним в умовах, коли для громадян заморожений доступ до депозитів, пропонувати оподаткування доходів з тих самих депозитів.

З одного боку, нібито можна зрозуміти владу, яка діє зазначеним чином під гнітом бюджетного дефіциту, величезного зовнішнього боргу, наявністю серйозних соціальних проблем. Вимушений буду виступити жорстким опонентом, якщо за першочерговими антикризовими заходами приховується нерозуміння важливості постійного рівноправного діалогу влади і бізнесу. Закладаючи і поглиблюючи недовіру у середовищі тих, хто покликаний принести економічне процвітання, можна приректи себе на невдачу. Прогалини в соціальному діалозі, закритість, надмірне адміністрування, неповага до партнера-бізнесмена не лише ускладнюють створення демократичних інститутів, розбудову громадянського суспільства, вони ще поглиблюють ганебний стан бідності українського народу.

У країні піднялася і загартувалась генерація підприємців, яких я дуже поважаю як самодостатніх, серйозних, глибоких людей. Це, без перебільшення, передова частина суспільства, якій притаманний економічний патріотизм і віра у свою країну. В більшості випадків вони чесно сплачують податки, при цьому готові допомагати державі рятувати екологію, підтримувати депресивні міста, будувати медичні й культурні центри. І вже роблять це — з міркувань прагматичної доцільності, якщо ми соромимося поняття «веління душі». Але не під загрозою поліцейських заходів! Але не у відповідь на неповагу та зверхність владних структур!

Побудувати розвинену економіку без реальних людей — промисловців, підприємців, роботодавців — не можна. Це соціалізм будували, уявляючи працівників гвинтиками великої машини. Що вийшло, відомо. Бізнесмени, які системно організовані у власні об’єднання, тим паче не гвинтики. Вони, без перебільшення, рушійна й основна сила розбудови економіки. Вони — рівноправні, професійні, міцні союзники влади. А союзники — це особливий статус. Союзникам довіряють не лише фінальні оплески на презентаціях кулуарно підготовлених програм, а розробку стратегії.

Мати таких союзників непросто. Це потребує терпіння і часу. Але реформи — це союз з бізнесом і довіра до нього. Відсутність такого партнерства — це відсутність реформ.