Окрім острова Хортиці, де ситуація заплутана (що тут — Національний заповідник, чи все-таки нові паркани угідь не найбідніших у Запоріжжі людей і організацій?), із селищем у складі Запоріжжя під назвою Великий луг усе зрозуміло. Це вже точно міська оздоровниця!
Щоправда, окрім однойменного санаторію і низки дитячих оздоровчих таборів, на вигляд дещо занедбаних, у лісовій зоні на березі Дніпра тут ще й справжні палаци і цілі палацові містечка. А ось поряд з Великим лугом притулилося село Володимирське — навіть не через дорогу, а через паркан. Одне слово, не село, а рай — сюди міська маршрутка, за міським же тарифом, частіше, ніж в деякі селища в межах Запоріжжя, ходить. Однак у цьому раю не все так уже й по-райськи.
19 квітня 2010 року в селі Володимирське Запорізького району відключили питну воду. Причина — заборгованість місцевого житлово-комунального підприємства «Альтернатива» Запорізькому комунальному підприємству «Водоканал» аж на суму 836 тисяч гривень. Фантастичну як для невеликого села. На щастя, у Володимирському є свердловина з технічною водою, тому багатьом сільським дворам це якось допомагало просто підтримувати господарство й особливо городи. Щодо питної води, то виручали власні авто чи маршрутки, якими привозили воду із сусідніх населених пунктів. Найважче ж було немічним старим, котрим, як мовиться, хоч плач, та малим. Адже на час відключення, а це два «безводні» тижні, не працювали ні школа, ні садочок.
Врятували ситуацію листи селян у різні інстанції — від адміністрації Президента й Уповноваженого Верховної Ради з прав людини і до Запорізької облдержадміністрації і місцевих ЗМІ. Хоч би як там було, але це певним чином дозволило між святами — 1 і 9 травня — отримати воду. Однак уже наприкінці червня з «Водоканалу» до села надійшов новий лист-попередження, що через наявну заборгованість воно знову буде відключене від водопостачання. Ось саме тоді вже до корпункту «Голосу України» в Запоріжжі надійшов лист ветерана, учасника бойових дій Анатолія Микитовича Шульги. Власне, це копія листа, надісланого в усі перелічені вище інстанції:
«Звертаємося до вас за допомогою, — пише А. М. Шульга, — тому що всі органи влади у Запорізькій області наших життєвих проблем не вирішують, а відповідають лише відписками. Людей же позбавили питної води, використавши як привід борг в оплаті за надані послуги «Водоканалу». Хоча більшість порядних людей своєчасно і добросовісно платять за воду і не повинні страждати через неплатників».
Щоб прояснити ситуацію, автор звернувся до голови Запорізької райдержадміністрації Сергія Бойченка: «Може, ветеран десь згущує фарби і надто багато хоче?».
— Ні, по суті скарги, а саме відключення питної води цілому селу, Анатолій Микитович правий, — відповідає Сергій Миколайович. — Як і в тому, що проблема з’явилася не сьогодні, і те, що ми її в пожежному порядку вирішили, за рахунок особистих, як то кажуть, контактів з керівництвом запорізького «Водоканалу», не означає, що все вже залагоджено і не повториться знову. Почну трохи здалеку. У своєму спілкуванні з територіальними громадами району — сільрадами — я, як голова райдержадміністрації, маю керуватися двома законами: «Про місцеве самоврядування» і «Про місцеві державні адміністрації». Серед іншого ці акти передбачають поняття так званих власних і делегованих повноважень. Там, де повноваження делеговані, як, наприклад, призов до лав армії тощо, я контролюю, втручаюсь, вимагаю. Однак водопостачання — це власні повноваження сільської громади, яка силами голови і депутатів сільради здатна ухвалити будь-яке рішення, щоб розв’язати наявні проблеми. Треба реорганізувати ваше комунальне підприємство — у вас всі права і обов’язки, треба звільнити несумлінного керівника цього підприємства — будь ласка, дійте рішуче!
І тут виникає проблема відповідальності вже самої громади. А кого ви обрали головою, і кого ви обрали в сільраду? Вони здатні забезпечити нормальне функціонування інфраструктури села? Чи раз у раз доведеться чекати допомоги від «доброго царя» ззовні? Ситуація у Володимирському — класична така. Можу про це говорити зі знанням справи, бо в районі працюю давно. Адже і до призначення головою райдержадміністрації 21 квітня цього року працював першим заступником. Так ось. Голова Володимирської сільради нині перебуває під слідством — за хабар. Суду ще не було, тому з посади офіційно вона не йде, але й справами сільської громади не займається. Саме цей посадовець і забезпечила свого часу перебування у кріслі керівника комунального підприємства «Володимирське», що й займалося постачанням питної води, скажімо так, чоловіка не дуже компетентного. Мало того, коли через неплатежі це КП наприкінці 2006 року збанкрутувало, то замість нього з’явилося вже житлово-експлуатаційне комунальне підприємство «Альтернатива». Назва для всіх нас пролунала як знущання. Бо новим директором «Альтернативи» був призначений все той же керівник збанкрутілого комунального підприємства. І все це — рішеннями сільради та її голови.
Як у нього йшли справи, і як він виконував угоду про реструктуризацію боргів, вказують хоча б цілих сім судових рішень господарського суду Запорізької області (протягом 2008—2010 рр.), якими «Альтернатива» мала б віддати великі гроші — до 144 тисяч за окремими позовами. Та й восьме рішення вже на підході — за ним ще 40 тисяч потрібно повернути...
Ніхто судові рішення у Володимирському не оскаржував і... не виконував. Мало того, з початку нинішнього року платежі з цього села просто припинилися. І 19 квітня вже ніхто не зміг умовити керівництво «Водоканалу» не припиняти стосунки з ЖЕКП «Альтернатива». Відключили воду і постраждали жителі села... Питаюся в депутатів сільради: «У вас же є повноваження не тільки звільнити директора, а й голову сільради — невже трохи більше десятка голосів (дві третини складу сільради) не знайдеться?». Мовчать...
Щоправда, 27 квітня (діватися вже нікуди!) в. о. голови сільради (секретар сільради) звільнила з посади попереднього директора і призначила нового. Зваживши, що дещо у Володимирському почало змінюватися на краще, «Водоканал» подав воду і тепер чекає реструктуризації боргів. Я, у свою чергу, виступив з клопотанням про порушення прокуратурою кримінальної справи.
Після розмови з головою райдержадміністрації кореспондент «Голосу України» виїхав на місце. Попередньо так і не дотелефонувавшись до сільради. «Голова під слідством, а секретар у відпустці», — майже хором доповіли причини мовчання телефону дві працівниці органу місцевого самоврядування. Вони ж порекомендували поспілкуватися з новим директором «Альтернативи»: «ЖЕКП у приміщенні школи знайдете». Знайшов: шкільна бібліотека гостинно надала притулок, а точніше — куток, директору з бухгалтером «Альтернативи». «Що отримали у спадок?» — питаю в Ігоря Герасименка, нового директора ЖЕКП.
— Тільки головний біль, — відповів той. — Був майже повністю відсутній бухгалтерський облік — аудитори відмовилися від роботи, вказавши саме цю причину. Та що там казати — не було навіть елементарної книги наказів, за якими людей приймали на роботу, а отже, і сплачували зарплату. Зате тепер, після розголосу справи, спричиненого відключенням води, навколо нашого підприємства почали активно працювати всі відповідні контролюючі органи. Ось нам уже надіслали штрафні санкції і «захист прав споживачів», і «охорона праці» тощо. Тому бувати доводиться частіше не в селі, де через запущеність ситуації роботи вистачає, а давати пояснення в різних кабінетах з приводу справ дворічної давнини. Тут виручає лише те, що запрацювала новий бухгалтер, і ми поступово поновлюємо те з обліку, що ще можна поновити. Та й сплачено «Водоканалу» за останній час уже 60 тисяч, чого в «Альтернативі», здається, ніколи не було. Коли чесно, то буде добре, коли ми віднайдемо ще тисяч тридцять боргу, а про 800 тисяч якось і говорити боязно. І ще про одне: попередній директор вже оскаржує своє звільнення у суді...
Село, хай і приміське, є селом, і чутки тут розповсюджуються миттєво. Підходить уже на моєму зворотному шляху жіночка. «Ви знаєте, — каже, — я теж депутат сільради, тож ось що вам розповім. Їхні всі делеговані, неделеговані повноваження — це дуже добре. Хоча там, у районі, дуже добре знають, коли треба втрутитися, а коли ні — ось свердловиною з технічною водою вже цікавляться. Як продадуть її комусь із ділових, тоді нам взагалі буде клямка. І ще одне: сільрада ухвалила і надіслала звернення до районної прокуратури — люди ж платять, а ЖЕКП «Альтернатива» гроші за воду не перераховує. І не малі гроші — у нас тарифи чи не найвищі в області — майже 8 гривень за куб води. То знаєте, чим усе закінчилося, — нам навіть відпискою не відповіли. Отакі у нас тут «повноваження», чоловіче!».
Повертався до Запоріжжя в дуже пригніченому настрої. Якось не радували ні в досить хорошому стані сільські вулиці, ні ліс понад Дніпром, ні велична панорама великого міста, що дуже швидко з’явилася у вікні маршрутки. Чомусь згадалися кількарічної давнини сльози ветерана-фронтовика, який зустрів Перемогу з важким пораненням у дрезденському військовому госпіталі: «Ото, синку, поїжджу по всіляких «собезах», і жити не хочеться. Хочеться тільки когось ціпком огріти і накричати: «Нема на тебе хоча б одного кривого німця — він би враз навів тобі тут порядок».
А ще згадалося лише моє важке зітхання у відповідь...
Запоріжжя.
