Північні райони Волині — Камінь-Каширський, Маневицький, Любешівський — з тих, що найбільше постраждали від аварії на ЧАЕС. Вони завжди мали проблеми із зайнятістю. Сьогодні ж, коли тут майже не лишилося великотоварних господарств, ситуація ще гостріша. В облдержадміністрації вважають, що частково зарадити справі могло б розведення худоби волинської м’ясної породи, найкраще пристосованої до місцевих умов.
В’їжджаючи у Ковельський район з боку Луцька, обов’язково побачите гурти худоби червоної масті. Один, другий, третій... Як кажуть: чия земля? Ні, не Калитчина, а СТзОВ «Зоря», яке вже 28 років у Ковельському районі очолює заслужений працівник сільського господарства Володимир Потапчук.
Нині, коли в Україні поголів’я великої рогатої худоби постійно скорочується (на Волині за роки незалежності у чотири рази), у цьому господарстві спостерігається стійка тенденція до його нарощування. Череда «Зорі» налічує 2840 голів ВРХ, у тім числі 1006 корів. Всі тварини тут — волинської м’ясної породи. До речі, керівник «Зорі» Володимир Потапчук — один з головних авторів цієї перспективної породи. Сьогодні в господарстві зосереджено більше двох відсотків усієї великої рогатої худоби м’ясних порід України. Хіба не вражаючий показник?!
У чому ж перевага волинської худоби? Насамперед у невибагливості тварин до кормів та умов утримування. З весни і до пізньої осені, а як дозволяє погода, то і до середини грудня, худоба на випасах. Вона охоче їсть соковиті й грубі корми, навіть болотну рослинність. Для утримання не треба капітальних споруд, гноєтранспортерів, водогонів, електропідстанцій. Догляд за волинською м’ясною — це як випасання бізонів у преріях. Затрати ручної праці скорочуються утричі, енерговитрати — у десять. Собівартість приросту такої худоби в господарствах Ковельського району торік становили 470—560 гривень, рентабельність — до 20 відсотків. Лідером серед них, безумовно, є СТзОВ «Зоря» з Велицька.
Заступник голови облдержадміністрації Віталій Карпюк, у минулому голова кращого в районі колгоспу «Україна», а потім багаторічний голова Ковельської райдержадміністрації, доводить переваги такої технології виробництва яловичини.
— Візьмемо для прикладу череду в 200 голів і навіть досить скромні, як для нас, добові прирости живої ваги 700 грамів. Що виходить? Отримуємо за день 140 кілограмів, за місяць — 4200. Які витрати? Наймаємо трьох пастухів і двох сторожів із місячною зарплатою по дві тисячі гривень, плюс видатки на ветеринарне та інше обслуговування — приблизно чотири тисячі. Загалом виходить 14 тисяч. Тобто на кілограм приросту живої ваги витрачається в середньому по три гривні. Продає ж «Зоря» худобу по 12 гривень за кілограм живої ваги. Вигідно чи ні?
Віталій Карпюк на початку липня влаштував для журналістів поїздку на пасовища «Зорі». Зізнаюся: такої вгодованої і спокійної худоби бачити ще не доводилось. Вона не звертала уваги на гомінку телевізійну і газетярську братію. І нам безпечно: волинська м’ясна худоба безрога. Для кориди не придатна, зате пастухам спокійніше працювати з нею.
Директор СТзОВ «Зоря» Володимир Потапчук каже:
— Бачу, вам наша худоба сподобалася. Вона таки має багато переваг. Росте досить скоро і на третину переважає у вазі своїх ровесників молочних порід. До того ж має мармурове м’ясо високих смакових якостей. Вихід м’якоті на кілограм кісток — 5,1—6,1 кілограма, на 8—10 відсотків більше, ніж у худоби молочних порід. Ще одна серйозна перевага: її можна вирощувати на землях, що постраждали від Чорнобиля. Дослідження показали: випасаючи її на радіоактивно забруднених територіях, а потім догодовуючи привізними чистими кормами, можна отримати звільнене від радіонуклідів м’ясо.
Це зацікавило і заступника міністра з надзвичайних ситуацій Володимира Холошу, який разом з журналістами знайомився з умовами відгодівлі ВРХ волинської м’ясної породи.
— Цілком підтверджую результати, наведені керівником господарства, — каже Володимир Холоша. — По змозі будемо допомагати господарствам радіоактивно забруднених територій придбати таку худобу. Це допоможе не лише вирішити там проблему зайнятості і в певній мірі зняти соціальне напруження, а й не допустити, щоб марнувалася земля. Для Волині, яка має 350 тисяч гектарів природних луків та пасовищ, ця справа перспективна. Насамперед це стосується Камінь-Каширського, Любешівського і Маневицького районів вашої області, які зазнали впливу аварії на ЧАЕС.
— Проблем із збутом м’яса не повинно бути, — зауважує заступник голови ОДА Віталій Карпюк. — В Європі брак яловичини, а в Україні — катастрофічна нестача. Парадокс: ми виробляємо курятини в кілька разів більше. Треба наводити баланс. В світі 70 відсотків худоби — м’ясних порід і лише 30 — молочних. І ми повинні йти таким шляхом. А для цього наші корови повинні щороку давати не по дві-три, а по сім-вісім тисяч літрів молока. Майбутнє за інтенсивними технологіями. Українець споживає за рік 46—48 кілограмів м’яса при нормі раціонального харчування 82 кілограми. Тобто все, що ми зараз робимо, стосується і здоров’я населення, і національної безпеки. Сподіваємося, що держава підтримає нашу ініціативу і допоможе враженим чорнобильською бідою районам у придбанні худоби волинської м’ясної породи. Переконаний, що затрачені на це мільйони гривень згодом дадуть мільярдні дивіденди.
Фото автора.