Володимир КАПЛУНОВ, голова міської ради промисловців і підприємців:
— Середній бізнес у нас, по суті, знищено. Він не може розвиватися без кредитування, і в 2008 році це його згубило. Ми пам’ятаємо, як високо й враз «злетіли» відсоткові ставки банківських кредитів. А той, хто брав позику у валюті, постраждав через курсову різницю. Смію стверджувати, що держава в той складний період кинула бізнес напризволяще. Як мені відомо, європейські банки видають кредити під 6—7 відсотків річних, а в нас найменша ставка становить 13 відсотків. Різниця відчутна. Звичайно, коли розпочалася криза, наші обороти впали в середньому на 20 відсотків, а в деяких — і на всі 70. За рахунок курсової різниці видатки з обслуговування кредитів також зросли мало не на 70 відсотків. Це просто «прибило» підприємців. У той період наша рада вийшла на всі можливі портали, у тому числі й на портал Верховної Ради, із пропозицією: давайте розділимо відповідальність між бізнесом, Національним банком і владою. Інакше кажучи, поділимо відсоткову ставку на трьох, точніше, різницю між курсом — ці три гривні, які підняли долар. Деякою мірою відповідальність несуть всі три сторони. Підприємці повинні були врахувати форс-мажор і максимально убезпечити себе, держава також мала бути готовою до такої ситуації, так само як і Нацбанк. Але що вийшло: бізнес почав гинути, держава на це ніяк не реагувала, а банк рятував себе. У результаті банк «у шоколаді», а ми...
Тетяна СУХІНА, приватний підприємець:
— Сьогодні в Рубіжному працює близько 30 приватних виробництв з випуску шкарпеткової продукції. Свого часу у місті була панчішна фабрика, трудовий колектив якої здебільшого складався з жінок. Виробництво закрилося, і жінки залишилися без роботи. Деякі фахівці, як я, купили старе устаткування й відкрили свої міні-фабрики. Але працевлаштувати колишніх робітниць, котрі стоять сьогодні на обліку в міському центрі зайнятості, ми не можемо з тієї причини, що самі ледь виживаємо.
Ми не в змозі конкурувати з дешевою китайською продукцією, що заполонила ринок. Ми вважаємо, що рідна держава вчиняє несправедливо в тому плані, що нас змушує працювати за правилами, а китайцям потурає. Ми працюємо за ГОСТом, а наші східні конкуренти його вимогами нехтують. До того ж, на відміну від вітчизняних виробників, їх за це не карають. Ми вважаємо, що держава має бути зацікавлена в розвитку вітчизняного товаровиробника. Я, наприклад, могла б працевлаштувати ще трьох людей, окрім трьох, що працюють сьогодні, але поки що не можу купити нові машинки. Грошей ледве вистачає на зарплату людям. Підняти ціну на шкарпетки? Але їх ніхто не купить, тому що китайська продукція коштуватиме дешевше, і покупець, звичайно, вибере її. Ведучи мову про підтримку вітчизняного товаровиробника, ми насамперед маємо на увазі більш ощадливе оподаткування, перегляд ставлення до китайського виробника. Можливо, варто збільшити вартість розмитнення китайської продукції?
