Іван Житнюк: «Я не можу піти зі спорту, бо цим я зраджу дітей, які мріють стати олімпійськими чемпіонами»

— «Бізнесмен» це надто голосно сказано. Ліга офіцерів Криму, яку я очолюю, багато уваги приділяє патріотичному й фізичному вихованню молоді. Протягом 2002—2004 років ця громадська організація спонсорувала міжнародний турнір з греко-римської боротьби на приз олімпійського чемпіона Рустема Казакова. Після закінчення змагань заступник голови центральної ради «Спартака» Григорій Верзун запропонував мені очолити кримську організацію. Свого часу мені допоміг спорт, і я вирішив допомогти спорту. З Верзуном ми обійшли всіх перших осіб автономії, і вони всі як один обіцяли мені підтримку в розвитку спортивного товариства. За кілька днів я зустрівся в Києві з головою центральної ради «Спартака» Володимиром Баженковим і повертався до Криму вже з наказом про призначення в. о. голови Кримської республіканської ради ФСТ «Спартак», а в грудні 2004 року на конференції був обраний на посаду голови. Отака історія мого призначення.

— Взагалі мені й у страшному сні не наснилося б, який тягар я на себе узяв. 2004 року «Спартак» мав цокольне приміщення за смітниками на околиці Сімферополя, трьох співробітників у республіканській раді, одну спортивну школу й міську раду в Алушті, що працювала на громадських засадах. Мені центральна рада «Спартака», міністерство молоді й спорту України й фонд з тимчасової втрати працездатності, що частково фінансує ДЮСШ, відразу поставили завдання: розвивати спортивні школи й міські ради. І я з головою поринув у роботу.

За час мого головування відроджено міськради в Сімферополі, Ялті. Відкрито райради в Бахчисарайському, Червоногвардійському й Сімферопольському районах. З 2005 року фінансується Алуштинска міськрада, одержують зарплату й працівники Сімферопольської міської ради «Спартака», а от Ялтинська і районні — Бахчисарайська, Сімферопольська і Червоногвардійська — працюють поки що на громадських засадах. В 2005 році відкриті ДЮСШ у Керчі й Сімферополі, а в 2007 році — в Бахчисарайському районі. Але, на жаль, жодна з них і досі не фінансується, як було обіцяно. Працюючи на громадських засадах, тренери відволікають від вулиці понад 1500 дітей, а ми, як можемо, їм допомагаємо, щоб ці позашкільні навчальні заклади не закрилися. Адже Крим посідає одне з останніх місць в Україні за розвитком фізкультури й спорту, а, за даними експертів, лідирує щодо дитячої злочинності, проституції, наркоманії, поширення ВІЛ-інфекції та туберкульозу. Невелику матеріальну допомогу надавав нам кримський республикансий комітет зі спорту, але з приходом нового керівника допомога припинилася. В основному товариству допомагають спонсори, свої особисті гроші для поїздок на змагання й харчування дітей вносять батьки і працівники «Спартака». За конкретну допомогу велике спасибі народному депутатові України Олександрові Черноморову, ректорові кримського медичного університету Анатолію Бабаніну та багатьом іншим. Але це — крапля в морі порівняно з тим, що необхідне для повноцінного існування кримського «Спартака». Мені, не приховую, важко. Але я розумію, що зі своєю енергією я потрібний людям, як ніколи. І, якщо чесно, я сьогодні не можу залишити спорт, адже цим я зраджу своїх підопічних — дітей, які мріють стати олімпійськими чемпіонами.

— Наше спортивне товариство за підсумками роботи за 2006 рік з неолімпійських видів спорту посіло перше місце в Україні. В 2009 році ми вперше стали бронзовими призерами всеукраїнської спартакіади «Спартака». Непогано виступають боксери, борці, каратисти, майстри стендової стрільби. Гордість кримського «Спартака» — багаторазові чемпіони світу, Європи та України з каратедо, заслужений майстер спорту Денис Кім і майстер спорту міжнародного класу Максим Ковальчук, десятиразова чемпіонка України, бронзовий призер чемпіонату Європи зі стендової стрільби, майстер спорту міжнародного класу Марія Капітаненко і ще зо два десятки наших вихованців. Одне слово, піднімаємо престиж Криму та України. А найважливіше для нас — це виховання підростаючого покоління, котре любить спорт і свою країну.

— Звичайно, труднощі є. З питань фінансування «Спартака» свого часу я був на прийомі в одного з віце-прем’єрів України. І що ви думаєте, щось змінилося після цього? Нічогісінько. Кримський республіканський комітет з фізичній культурі й спорту та управління у справах сім’ї, молоді та спорту сімферопольської міської ради практично не займаються розвитком спорту в автономії. У них немає грошей навіть на конверти, зате є гроші на утримання цілого апарату співробітників, оренду й ремонт приміщень, оплату персонального транспорту, електроенергії, поїздки за кордон тощо. Виникає запитання, навіщо всі ці чиновники від спорту, на утримання яких держава витрачає величезні кошти? Чи не краще ці гроші віддати спортивному товариству на розвиток спорту?

Таке ставлення до розвитку фізкультури і спорту, мені здається, тільки в Криму. Спартаківці Донецька, Львова, Херсона, Миколаєва, Запоріжжя далеко випередили автономію, у цих областях керівники більше думають про честь регіону й про майбутні спортивні досягнення хлопчиків і дівчаток.

За моїми спостереженнями, чиновники в автономії не люблять спорт, вони люблять себе в спорті й, наслідуючи відомих українських політиків, федерації з видів спорту в АР Крим очолюють високопосадовці. Але від цього спорту, як то кажуть, ні холодно ні жарко. Я дуже сподіваюся, що нове керівництво Криму в особі голови Верховної Ради АРК Володимира Константинова й голови Ради міністрів Криму Василя Джарти повернеться лицем до спорту.