Проблема виробництва молока, яку газета порушила у матеріалі «Молочна змова» («Голос України» за 26 травня 2010 р.), є надзвичайно актуальною для багатьох аграріїв. Особливо з огляду на те, як за останні два десятиліття катастрофічно скоротились обсяги його виробництва.
Левова частка цього продукту виробляється в особистих господарствах, а переробники безсоромно крутять ціною на молоко. Так, молочна змова справді є. Хоча офіційно підтвердити її дуже складно. Тому і потрібно займатись пошуками не фактів змовницької політики, а шляхів протистояння здирницькому монополізму переробників.
І один з них це той, яким пішли селяни з Хмельниччини, протестуючи нездачею молока, про що розповідалось у кореспонденції. Добре, що люди почали проявляти свою позицію, але, гадаю, такі протести вагомих результатів не принесуть. Селяни не згуртовані, не готові відмовлятись від своїх прибутків, частина з них, особливо ті, хто має по кілька корів, уже через день-два понесуть молоко здавачам. А за ними потягнеться решта. Ми через це також проходили. Та й переробники зможуть перетерпіти ці кілька днів навіть собі на збиток, щоб приклад протестувальників не підхопили сусіди.
Якщо комусь і вдасться отримати більшу ціну на 15—20 копійок за своє молоко, це все одно не розв’яже проблему, котра охопила всю країну. Про те, що перекривали дорогу молоковозам, писав і вінницький кореспондент, і з інших областей. Але кожного разу все повертається на старе.
Ми бачимо інший шлях — об’єднання одноосібних виробників молока у сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Постановою КМ, яка була видана у липні минулого року, передбачається створення до 2015 року десяти тисяч таких об’єднань, і навіть задекларована державна допомога для цього — 7,2 мільярда гривень на шість років. Але силою кооперативи ніхто не створить. Необхідне розуміння самих селян, що їх виживання — в об’єднанні зусиль. Тільки тоді можна мати зиск від нелегкої молочарської справи. А згуртувати людей дуже важко. Знаю це не з чужих слів.
Наш СОК «Світанок Олександрівки» за три роки зріс з семи засновників до 135. За цей час було всяке. Поки активісти толокою перебудували занедбане приміщення у гарний молокоприймальний пункт з охолоджувачем і лабораторією, дехто тільки споглядав збоку, що з того вийде, та ще й пліткував.
Було й таке, коли всі молоковози, як один, відмовились брати у нас молоко, і чотири тонни хоч на землю виливай. Але це тільки переконало нас, що ми на правильному шляху. Наші сусіди, жителі Андріївської сільради, створили свій СОК «Добробут Андріївки». Ініціативні групи у Великомихайлівці та Вишневому також ведуть роз’яснювальну роботу, щоб згуртуватись всім разом. Переконаний, до кінця року в нашому Покровському районі буде не менше п’яти таких кооперативів, і це вже реальна сила.
Якщо ж такі кооперативи виникнуть і в інших районах, і об’єднаються в обласну асоціацію, тоді можна буде на рівних спілкуватись з переробниками і захищати свої права. Знаю, що так вже діють колеги із Знам’янського району на Кіровоградщині, де працює чотири кооперативи і створюється власна переробка молока. А у Томашпільському районі на Вінниччині кооператив «Надія» працює з 2004 року і об’єднує власників корів з десяти сіл.
Такі перші кроки робляться практично в кожній області, і ми намагаємось підтримувати зв’язки з нашими однодумцями, вести спільну об’єднавчу роботу. Це не повернення до колишніх колгоспів. Це структура, яка реально захищатиме інтереси власників корів у їх стосунках як з органами державної влади, так і з переробниками. Об’єднавши трударів, небайдужих і компетентних людей, створивши не тільки обласні, а й всеукраїнську асоціацію, ми перетворимося із німих виконавців чужої волі на людей, що можуть запитати і з переробників, і з контролюючих структур, і з державних органів влади за ту недолугу аграрну політику, що проводиться останніми роками.
Гадаю, було б не тільки цікаво, а й корисно залучитись всім охочим спочатку до обговорення проблем створення СОКів на сторінках «Голосу України», а потім і до їх реальної організації. У цій дискусії своє слово могли б сказати урядовці, члени профільного комітету Верховної Ради, представники місцевої влади і, звичайно, самі власники корів. А ми з колегами із Дніпропетровської, Кіровоградської, Волинської та інших областей готові допомогти всім, хто самотужки шукає порятунку.
Олексій ЗАХАРЧУК, сільський голова Олександрівської сільської ради.
Покровський район
Дніпропетровської області.
