Менше місяця минуло між двома смертями молодих людей у райвідділах міліції Києва. Одна надзвичайна подія сталася в Шевченківському РВВС, де, поки що за нез’ясованих до кінця обставин, пішов із життя Ігор Індило, студент столичного вузу. Друга — нібито самогубство Дмитра Ящука у Святошинському райвідділі міліції. Одна смерть, заявляє з трибуни Верховної Ради народний депутат Андрій Шевченко, може бути трагічною випадковістю, дві — небезпечна тенденція, три — злочинна закономірність, а чотири — це вже системний збій в роботі правоохоронної системи...
Випадкова... закономірність?
— Випадки смертей у райвідділах міліції були й раніше, чому саме зараз піднялася така хвиля обурення? — не розуміє Володимир Поліщук, голова ЦГЗ МВС України в м. Києві. — 2008-го в Києві було зареєстровано три смерті в райвідділах, 2007-го — дві, торік — чотири. Але тільки зараз почалися спекуляції. Якщо прокуратура виявить якісь порушення міліціонерів, ніхто їх покривати не стане. Якщо правоохоронці винні, вони відповідатимуть удвічі серйозніше, ніж цивільні. Але, якщо міліціонери не винні, міністр їх захищатиме. Сьогодні головне встановити істину.
Звісно, обидва ці епізоди правоохоронні органи намагаються розглядати окремо один від одного. А правозахисники дивляться на проблему ширше, вбачаючи в окремих випадках системні порушення прав затриманих, безкарність міліції за вчинене і безправ’я громадянина, котрий опинився сам на сам з охоронцями порядку.
— Я вже не вірю у випадковість тілесних ушкоджень, заподіяних студентові Індилу, — коментує НП у Шевченківському РВВС народний депутат Юрій Кармазін, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань правосуддя. До того, як потрапити в український парламент, Юрію Анатолійовичу довелося попрацювати і прокурором, і суддею. — За процедурою прокурор зобов’язаний був бути присутнім на розтині. Я бував на таких заходах і знаю, що такі ушкодження не могли бути заподіяні під час падіння на дерев’яну підлогу. У цьому випадку необхідне проведення комплексної фізико-технічної експертизи. Тільки вона здатна відповісти на запитання, як був розтрощений череп...
— Мене інше непокоїть: чому ніхто в Україні не говорить про те, що хибним було саме доправлення студента в райвідділ, сама затримка незаконна, — обурюється народний депутат. — Адже протокол дільничний міг скласти і на місці, навіщо було доставляти людину в райвідділ?
Недбалість — не катування, а наслідок слідства
— Я уважно переглянув відео щодо НП у Святошинському РВВС, надане міліцією, — каже правозахисник Едуард Багіров, коментуючи смерть Дмитра Ящука. — Можу підтвердити початкову версію міліції: хлопець сам вирішив накласти на себе руки. У камері не було сторонніх людей або ситуацій, які могли б підштовхнути його до цього. Єдине питання, яке виникло в мене після перегляду відео, чому працівник міліції, побачивши, що відбувається, не опинився всередині камери впродовж 10—15 секунд. Тому я допускаю, що є факти недбалості працівників міліції. Але Дмитра не били, не змушували лізти в зашморг...
Здавалося б, відеодоказ — незаперечний аргумент. Однак і його неспростовність видається сумнівною після розповіді родичів загиблого хлопця про обставини, що передували затриманню Дмитра Ящука. Його брати — Юрій і Василь — і далі наполягають: це було не самогубство. Затриманню Дмитра передувала досить складна історія «відносин» з районним відділом боротьби з незаконним обігом наркотиків...
— Так, мій брат був наркозалежним, — не заперечує факт, оприлюднений міліцією, Юрій Ящук, брат загиблого у Святошинському РВВС хлопця. — Але я з упевненістю можу заявити: ломки в нього не могло бути в камері. Дмитро боровся з наркозалежністю, я йому в цьому допомагав. Ось у мене характеристика від 31 березня 2010 року, де йдеться про те, що він відвідує групи самодопомоги. Ось договір про проходження лікування від наркозалежності, датований 1 червня 2010-го, де сказано, що він пройшов лікування. А затримали 13-го. У найближчі вихідні ми із Дмитром збиралися йти до храму, на зустріч із батюшкою. Він може підтвердити це. Я знаю, що Дмитро не міг покінчити життя самогубством. Отже — йому допомогли це зробити. Ми просто хочемо, щоб винні були покарані.
— Молодший брат боявся співробітників ОБНОНу, — розкриває причини конфлікту з міліцією другий брат Дмитра Ящука — Василь. — На нього хотіли повісити «заподіяння тяжких тілесних» другові, якому в міліції відбили селезінку. Лякали, якщо він не візьме провину на себе, ув’язнити за наркотики. Мій брат півроку не жив удома. Боявся. А 11 числа потерпілий товариш змінив свої свідчення. Його мати виграла справу в Апеляційному суді про побиття сина співробітниками ОБНОНу. Дмитро мав переписати власну заяву й звинуватити в злочині свого знайомого. Весь район знає про ці події. Всіх просто вражало: іде розслідування, а міліція продовжує «робити» свої справи.
— Напередодні затримання ми з Дімою обговорювали цю ситуацію, — веде далі Василь. — Він знав, що міліція наскочить у будь-який момент. Тримав би хто-небудь при здоровому глузді вдома наркотики, чекаючи на візит обнонівців? Діма не збирався нічого підписувати, навіть якщо почали б погрожувати. Ми розуміли, наркотики можуть підкинути. Під час обшуку нічого не знайшли, але Дмитра забрали. Сказали — треба дещо уточнити й відвезли нас із братом на вул. Кольцова — це будівля ОБНОНу. Мене до одного кабінету, його — до іншого. Запитували про друзів, потім погрожували: зараз ми на тебе повісимо багато чого, знайдуться свідки і т. п. Я заявив, що готовий навіть до катувань, але на себе злочин не братиму. Мені віддали паспорт і вивели з кабінету. Сиджу в коридорі й чую бесіду співробітників ОБНОНу із Дмитром: давай ти візьмеш селезінку й отримаєш два, якщо ні — усі 12. Брат відповів, що напише те, що заявляв у прокуратурі. Один з офіцерів ОБНОНу помітив мене в коридорі й вивів з будинку. Наступного дня нам повідомили, що Діма перебуває у РВВС. Мама поїхала до нього. Передачу в неї взяли, але про смерть нічого не сказали. Навіщо потрібно було приховувати, що він уже мертвий?
Під наглядом — не означає у полі зору
Валентина Аскерова, мати одного із хлопців, «замішаних» у цій справі, та активістка ініціативної групи матерів, діти яких стали жертвами міліцейського свавілля, заявляє, що справа проти співробітників ОБНОНу триває вже близько року. Важко доводити неправомірність дій правоохоронців, які продовжують працювати і «формувати» базу свідків у вигідному для них форматі.
Звісно, боротися з поширенням наркотиків — справа складна і делікатна. Можна було б вимагати нещадності до затриманих, коли йшлося, приміром, про наркобарона або завсідників нічних клубів. Але ж наркотики, як правило, не шукають там, де їх можуть знайти. Найчастіше під роздачу потрапляють ось такі кілька разів засвічені хлопці з вулиці. І це, на жаль, скоріше встановлений факт, аніж перекручена журналістами реальність. Однак, це вже тема для зовсім іншої розмови. А поки що йдеться про самогубство затриманого, що сталося фактично на очах у міліціонера — адже картинка з камери, в якій нібито повісився Ящук, виведена на монітор чергового.
— Черговий зайшов у камеру, де сталася НП, приблизно через 11—13 хвилин після пригоди, — коментує цей факт Володимир Поліщук. — Зайнятий, мабуть, був, у журнал записи робив, здійснював обхід, — виправдовує голова ЦГЗ колегу, який проштрафився.
Батько ж Дмитра Ящука, навіть не бачачи відеосюжету з останніми хвилинами життя свого сина, схильний вважати цей запис комп’ютерною графікою або монтажем. Він не вірить у суїцид сина, надто сильно той хотів жити. А міліція, вважають родичі, намагається зам’яти цю справу.
— Позавчора на мене мало не наїхала машина, — каже Юрій Ящук. Він схильний пов’язувати цю подію із прослуховуванням свого телефону. — Наїзд стався через 15 хвилин після того, як я повідомив свого співрозмовника, де перебуваю. Це трапилося на очах у одного із співробітників ресторану. Питаю — ти бачив? Підтвердиш? А він — ні, вибач, не вплутуй мене в цю історію. Люди бояться зв’язуватися з міліцією...
— На жаль, це не поодинокі випадки міліцейського свавілля на місцях, — каже Кармазін. — Нам надходять сигнали з усієї України. Ось, щойно, дзвінок з Ірпеня (Київської області). Гречка Анатолій Миколайович, найманий робітник, гарує на будівництві в хазяїна, а той грошей не платить. Людина звернулася в міліцію, а там, замість того щоб розібратися в ситуації, хапають скаржника — і в «лещата». Тепер телефонує його мама і повідомляє, що в сина зламані щелепи. Думаєте, міліція реагує? Та вона не чує навіть депутатів. Народний депутат Сенченко виступає з трибуни Верховної Ради й заявляє, що тяжкохворого начальника Євпаторійського порту прикували до ліжка наручниками. А Генеральна прокуратура не реагує...
— З приводу смерті Ящука, змушений визнати: не можна розглядати тільки епізод повішення, — продовжує депутат. — Тут вочевидь простежується причинно-наслідковий зв’язок, потрібно вивчити всі обставини виникнення конфлікту. Прокуратура має порушити кримінальну справу за фактом смерті й установити, коли було зроблено обшук у Ящуків, на якій підставі, яка справа передувала затримці...
Київ.
P. S. Сумно, що так безцеремонно, з розповідей багатьох наших співвітчизників, міліція дозволяє поводитися навіть не із засудженими (хоча й стосовно них, відповідно до демократичних норм, повинні дотримуватися певні «пристойності»), а з підозрюваними й можливими свідками злочинів, а також їхніми родичами. Звичайно, не можна всіх правоохоронців «чесати» під одну гребінку, і в міліції трапляється зустріти порядну людину, і в прокуратурі є сумлінні слідчі, для яких розкриття злочину — справа честі. Однак, ніде правди діти, наша міліція не звикла розглядати діяння громадянина з позиції «презумпції невинуватості». Розкриття більшості справ починається із свідчень визнання провини або явки з повинною, а не зі збирання незаперечних доказів, що підтверджують скоєння злочину. До речі, про презумпцію винуватості. Цей принцип карного переслідування в деяких країнах застосовується саме до правоохоронних органів і чиновників вищого рангу. Це людей, наділених владою, за найменшої підозри у скоєнні злочину, закон змушує виправдуватися й шукати факти своєї непричетності до злодіянь. Дієвим, погодьтеся, виявився б механізм стосовно наших реалій.
Хоча, зі справами, що набули широкого суспільного розголосу, зокрема, і зі справами, пов’язаними зі смертями хлопців у столичних РВВС, керівництво МВС проявило забуту вже відкритість і прямолінійність. По-перше, наказом міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова була створена робоча група з розслідування обставин смерті Ігоря Індила, до якої увійшли як правозахисники, так і київські журналісти. Для них відкрито доступ до матеріалів кримінальної справи, є можливість ознайомитися з висновками експертиз і дозволено вільне спілкування зі свідками. Небачена досі відкритість продемонстрована і в епізоді із загибеллю Дмитра Ящука. Міліція готова показати громадськості службовий відеозапис з останніми хвилинами життя хлопця. Досі це не зроблено тільки через те, що родичі Ящука вважають це неетичним. Однак, попри демонстративну гласність, все-таки відчувається якась недомовленість...
Проблема, найімовірніше, не в прозорості слідчих дій правоохоронців. Та й не у «нелюбові» народу до міліції. Її, міліцію-прокуратуру, не любити потрібно, і не боятися. А поважати! Саме з цими почуттями поки що якось не склалося...
