Упродовж останнього року мінімум один раз на місяць збиралася Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради з питань приватизації, тоді як у принципі процес роздержавлення в країні було заблоковано. Про такий парадокс ми розмовляли з головою комісії Євгеном Мармазовим.— Євгене Васильовичу, підозрюю, що на 90 відсотків рішення комісії хоч так, хоч так стосувалися порушень Держпрограми з приватизації.
— Беріть ще вище, бо, як на мене, всі сто. За останні роки ми вочевидь відійшли від головних законодавчих принципів, на які спираються подібні програми. Зазначте, остання розрахована на трирічний період і нібито мала унеможливити негласний, упереджений перебіг процесу роздержавлення майна. Але політична нестабільність, породжена перманентними виборами, надихала політичні сили не розгортати приватизацію, а згортати її. Це тільки одна причина. Інша — блокувалося обов’язкове коригування такої програми перед прийняттям держбюджету на рік. І, уявіть, це влаштовувало уряди, які перебували при владі. Вони тупо набирали вартість активів для продажу на суму бюджетного плану з приватизації. Не добирали — авжеж, але й те, що одержували, спрямовували на фінансування бюджетного дефіциту, фактично — на проїдання. За цей час ми собі на шкоду поміняли підходи до приватизаційної політики, оскільки по суті поставили під сумнів її ефективність. До слова, Прем’єр-міністр Микола Азаров у сесійній залі мені пообіцяв, що відтепер приватизаційна виручка буде спрямовуватися винятково на фінансування інфраструктурних та інноваційних проектів...
— Про ефективність приватизаційного процесу важко говорити на прикладі продажу ХК «Луганськтепловоз»...
— ...А, між іншим, продали його, порушивши законодавство з приватизації, про що ви згадали. Там чорним по білому прописана заборона продавати об’єкти, які спеціалізуються на виготовленні тепловозів та електровозів.
— Хоч би що і як продавали, однак будуть невдоволені. Про невиконання інвестором «Криворіжсталі» приватизаційних зобов’язань уже ходять легенди...
— Хоч би які об’єкти і в який спосіб їх продавали, невдоволені будуть завжди. Але треба зважати на те, що продаємо не побудоване своїми руками, а те, що будували батьки. Що стосується закидів на адресу інвестора «Криворіжсталі», то ви влучно висловилися — легенди. Ми провели виїзне засідання на «Криворіжсталі», і воно було того варте. Всі переконалися: інвестор не тільки сумлінно виконував інвестиційні зобов’язання, а й значно перекривав обіцяне. Він модернізував виробничі процеси так вправно й по-сучасному, що за обсягами виробництва сталі вже конкурує з металургійними комбінатами, які в рази більші за «Криворіжсталь». При цьому він утримує соціальну сферу на заздрість іншим підприємствам. Ви гадаєте, чому соціальна сфера підприємств мляво переходить у комунальну власність — усе зруйноване. Індійський інвестор не має можливості скорочувати робочі місця, але його право — не брати на роботу навзамін тих, хто йде на пенсію. Водночас від нього йдуть на пенсію охоче, оскільки він гарантував кожному і, зазначте, — дотримав свого слова, привабливе грошове забезпечення, достатнє для того, щоб за потреби розпочати власну справу. Зрештою, ці та інші аспекти мають завжди враховуватися у конкретних контрактах із купівлі-продажу приватизаційних об’єктів, чого, як правило, бракує. Багато чого не врахували і при продажу ХК «Луганськтепловоз».
— Євгене Васильовичу, за дуже масштабними планами щодо створення спільних україно-російських підприємств рано чи пізно стоятиме переділ власності. Принаймні про це говорять чимало експертів. Чи ви думаєте інакше?
— Приватизація — не жупел, яким треба лякати, а дуже дієвий інструмент економічного розвитку. Треба тільки вміло ним користуватися. Ще раз наголошу, що успіх завжди залежить від якісної, неквапливої, я б сказав, розважливої, підготовки угод про об’єднання активів, розподіл повноважень, прибутків, напрямів їх реінвестування тощо. Ми відвідали наших літакобудівників і з’ясували, що кооперація з російськими заводами відповідає їхнім інтересам. Але, звісно, реалізувати ідею «об’єднання» можна по-різному. Не подумайте тільки, що в нас бракує світлих голів. Я днями поспілкувався з економістом Валерієм Геєцем і скажу вам, що такі люди надихають...
— Авжеж. Щоправда, те, що обстоює Валерій Геєць, часто заперечує Валерій Гальчинський...
— І це є. Але ж прислухаються до них також не дурні...
— Бюджетний план передбачає одержання 10-мільярдної виручки. Ви вважаєте, це реально?
— Не вважаю. Як на мене, продамо цього року «Укртелеком», але тих грошей, які могли нам дістатися за нього раніше, ми не побачимо. Якщо постане питання про продаж Одеського припортового заводу, то комуністи рішуче заперечуватимуть. Одне слово, приватизаційний план і цього року уряд не виконає. Але буде вже добре, якщо він поміняє підходи до приватизаційної політики. І зафіксує їх у Державній програмі приватизації.
