Розбудова України як демократичної, правової держави насамперед потребує ефективного законодавства, розвиток якого має здійснюватися за відповідними стратегічними орієнтирами.
У цьому контексті значний інтерес становить підготовлене Інститутом законодавства Верховної Ради України та нещодавно оприлюднене за загальною редакцією Голови Верховної Ради України, академіка НАН України В. Литвина науково-практичне видання «Законодавча діяльність Верховної Ради України V та VІ скликань: пріоритети, досвід парламентської практики, актуальні проблеми». У ньому з урахуванням новітніх підходів до правового регулювання розвитку української держави розкриваються результати комплексного огляду національного законодавства, який було проведено інститутом з метою визначення ефективності законодавчого забезпечення державної правової політики в різних сферах суспільного життя. Такий підхід дав змогу акцентувати увагу на недоліках та перспективах розвитку національного законодавства, окремо розглянути стан чинних законодавчих актів, спрямованих на виконання вимог Конституції України, регулювання діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування тощо.
Заслуговує на увагу й визначення авторами законодавчих орієнтирів розвитку соціальної та гуманітарної сфер, а також національної економіки (фінансове, податкове, митне та банківське законодавство; законодавство з питань регулювання природокористування, паливно-енергетичного комплексу, підприємницької діяльності тощо).
Певною новацією є застосований комплексний різнорівневий підхід до розкриття характеру джерел надходжень законодавчих пропозицій.
Нині значна увага приділяється стратегії розвитку національного законодавства. Зокрема, порушується питання про те, що може слугувати основою для визначення пріоритетів законодавчої діяльності.
У цьому плані, наприклад, важливе значення мають розміщені у виданні матеріали парламентських слухань, які наглядно демонструють масштаби охоплення найактуальніших проблем розвитку суспільства та держави, а також рівень реагування суб’єктів законодавчої ініціативи та необхідність урахування висунутих учасниками слухань пропозицій щодо їх правової регламентації.
Новацією у виданні є дослідження зв’язку між юридичною наукою та практикою парламентаризму, за результатами якого в доступній формі продемонстровано кількісні та якісні показники проведених в Україні за останні п’ять років фундаментальних наукових досліджень у галузі конституційного законодавства, адміністративного, трудового, фінансового, інформаційного та міжнародного права, а також інших галузей законодавства.
Досить цікавий авторський підхід дав змогу розкрити роль незалежних дослідницьких організацій, інших громадських інституцій, що спеціалізуються в галузі законотворчості, у визначенні нагальних проблем, що становлять суспільний інтерес та потребують законодавчого врегулювання. При цьому справедливим є твердження про те, що для отримання корисної інформації має здійснюватися моніторинг висвітлення у ЗМІ реакції громадян на законодавчу діяльність парламенту. Адже будь-який, навіть досконало розроблений, закон здатен ефективно регулювати суспільні відносини за умов його відповідності суспільним очікуванням.
У контексті вдосконалення розвитку національної правової системи істотна увага приділена розв’язанню питань визначення пріоритетів законодавчої діяльності, їх ієрархії та послідовності реалізації, методам та практичним аспектам забезпечення цього процесу. Крім того, розгляд авторами особливостей кодифікаційної діяльності Верховної Ради України, інших напрямів діяльності парламенту, які ставлять за мету вдосконалення законодавчого процесу, робить це дослідження корисним не лише для суб’єктів законодавчої ініціативи, а й науковців, експертів та всіх, хто цікавиться питаннями законотворчого процесу.
Загалом представлене видання наглядно розкриває зміст законодавчої діяльності Верховної Ради України п’ятого та шостого скликань, а також роботу суб’єктів права законодавчої ініціативи, спрямованих на забезпечення законодавчого процесу. Запропонована методика викладання матеріалу дасть змогу здійснювати порівняльний аналіз законодавчої діяльності українського парламенту зазначених скликань та об’єктивно оцінити її ефективність.
