Комітет Верховної Ради з питань науки і освіти провів «круглий стіл» на тему: «Яким має бути сучасний підручник з історії України?». Своїми думками ділилися політики і вчені, автори підручників і чиновники від освіти. «Голос України» пропонує читачам ознайомитися з окремими виступами учасників «круглого столу» і запрошує до обговорення проблеми.
Слово академіку Ігорю ЮХНОВСЬКОМУ:
— Щоб створити історичну пам’ять, треба починати знизу, з дітей, зі школи. Вони повинні мати відповідні підручники, які відповідають ідеології історичної пам’яті, основне завдання якої — консолідація української нації.
Сталося так, що ми запропонували Наталії Яковенко, відомому історику, взяти на себе ініціативу аналізу близько 72 підручників історії, які існували на той час. Так мав бути створений єдиний підручник. Вона зібрала групу визначних істориків. Вони зробили аналіз, ми — докладний протокол їхніх обговорень, ці матеріали видали і розіслали у всі школи. Наталя Миколаївна з однодумцями підготували концепцію історичної освіти і програму викладання. Ми надрукували цей проект і розіслали ЗОШ, інститутам для обговорення. Закликаю учасників «круглого столу» теж висловити свої думки.
Можуть бути різні зауваження, але... Не треба критикувати книжку, яку ми видали. Якщо маєте пропозиції відносно того чи іншого параграфа, того чи цього, скажімо речення, обнародуйте їх. Загальне відторгнення чи загальне схвалення не є конструктивним.
Слова академіку Мирославу ПОПОВИЧУ:
— Те, що я читав, що вийшло з-під пера Наталії Миколаївни, я підтримую, схвалюю, це хороший підхід. Зокрема, підхід, який має на меті висвітлення конструктивних речей, розгляду історії не як історії боротьби і поразок, а як історії культури, як історії досягнень і провалля.
З другого боку, необхідно подавати не тільки історію українського етносу, а й тих спільнот, які мали абсолютно невіддільне значення в історичному процесі. Я хотів би, щоб ми врахували такий досвід, як у французів. Скажімо, у них до війни був підручник історії, який починався словами: «Наші предки були великими... і вони називалися «галли». І це все від Сенегалу, від озера Чад до Марокко французького, всі говорили, що вони нащадки галлів. Такий спосіб розв’язання національної проблеми, звичайно, не годиться.
Загальний підхід, на мій погляд, має бути такий: ми не повинні пропонувати якусь ідеологічно оформлену версію історії, яка б пройшла через державні установи, і яка з якихось політичних мотивів нас влаштовує. Ми мусимо визначити, що має знати молода людина з історії нашого краю. І не варто тут влаштовувати бої навколо формулювань.
Вважаю, учень може, повинен знати термінологію, не треба боротися проти самого терміна, треба розповісти йому, звідки і як він народився.
Ми знаємо, як робляться конкурси підручників... Не хтось один повинен їх писати. Слід залучати колективи, в яких не буде жодного політика. Розгляд концепцій має бути тільки справою фахівців.
Слово професору Володимиру ВАСИЛЕНКУ:
— Я юрист, але маю свій погляд на історичні події, їх викладення, оскільки мої дослідження завжди базувалися на історичному матеріалі. Професор Яковенко із своєю командою зробила велику роботу. І позитивом є те, що пропонує новий підхід. Однак дещо викликає сумніви.
Ставиться благородна мета: сприяти консолідації українського суспільства і прищеплення толерантності і поваги до різних поглядів. Але на якій основі виховувати цю толерантність? На основі історичної правди. А вона повинна мати своїм підґрунтям об’єктивну оцінку всіх фактів, не вибіркову. Ми не можемо на один щабель ставити погляди фашистські й комуністичні і прищеплювати до них толерантність.
З чим ми сьогодні стикаємося? Із спробами нав’язати Україні чужу історію і чужі підходи до неї. І це не випадково, тому що дехто прагне реалізувати так звану концепцію «Большая русская нация», до якої мають входити крім росіян, українці і білоруси як підвиди росіян, як гілки росіян.
