Загадки і прокляття подільських пірамід

В історії це не новина. Хто першим дістався до багатств єгипетських фараонів, як не дрібні злодюжки? Їх не злякали ні попередження, ні прокляття. Три роки тому до древньої скіфської усипальні не побоялись зайти крадії. Історія повторилась, тільки замість пірамід були кургани, замість фараонів — вожді племен, а замість золотих саркофагів — глиняні глечики, мідні стріли та металеві прикраси. Сталось це неподалік Сатанова, що на Городоччині.

Через три роки розкопок, які проводили викладачі та студенти Кам’янець-Подільського національного університету, стало очевидно, що на невеликій території — ціла курганна група, понад два десятки археологічних об’єктів. Є підстави стверджувати, що поховання тут були проведені не пізніше VІІ—VІ ст. до н. е. Усипальниць, що за віком могли б дорівнюватись сатанівським, в Україні ще не знаходили. Їх ровесниці відомі на Алтаї та Північному Кавказі. Чи були пов’язані між собою ті віддалені племена, сказати важко. Перший курган із цієї групи історики почали досліджувати лише після скандального пограбування. Якісь незнайомці розкопали посеред поля яму. Коли місцева влада та міліція похопились, було пізно: зруйнувавши центральну частину кургану, чорні археологи дістались поховальної кімнати. Що винесли звідти — хто зна. Ймовірно, посуд, зброю, прикраси. А те, що пізніше розкопали і дослідили науковці, бентежить уяву. Курган складається із кам’яного валу, в середині якого — дерев’яне приміщення. Там був похований той, заради кого і зведена ця скіфська піраміда. На відміну від єгипетських, вхід сюди не заборонявся. Навпаки, це міг бути храм для обрядів. Хоча висота кургану не більш півтора метра, проте діаметр — двадцять чотири метри.

Ще один курган, який вдалось розкрити вченим, приніс більше загадок, ніж відповідей. У ньому по чотирьох сторонах світу знайдені чотири ями. Але яке їх призначення, сказати важко. Як і те, хто удостоївся честі бути похованим поруч із володарем усипальниці, адже в південній частині кургану знайдено ще три поховання. І чому в обох курганах знайдена випалена земля: це був жертовний вогонь чи ворожа рука нищила чужі святині?

На жаль, розкриваючи таємниці цих та сусідніх курганів, історики керуватимуться більше власним гіпотезами, ніж знахідками. Бо люди таки примудрились зруйнувати те, що витримало тисячолітні випробування часом і стихіями. І нині про повернення колишньої величі курганам говорити ще рано. Заглянути у глибінь віків, яку відкривають кургани, — це справді унікальна можливість для всіх нас. Науковці разом із районною та обласною владою розробили проект реконструкції кургану, мріють влаштувати музей і оголосити заповідну археологічну зону. Та все впирається у фінансування. Що казати про масштабні розкопки, коли на літню практику студентів-«копачів» виділяється... по півгривні в день на кожного. Чи на такій фінансовій підпорі піднімеш піраміду? Таке враження, що на древні наші пам’ятки впало загадкове прокляття.

Це не метафора, а наші реалії. Два роки Городище, древнє місто Болохівської держави, засноване не пізніше Х1 століття, було вкрите кагатами. Щоправда, самого міста (за гіпотезами, це або літописний Ізяславль, або — Болотов) давно немає. Є лише назва села в Шепетівському районі. Князівське місто спалене монголами ще у ХІІІ столітті. Ординці не шкодували нікого. Археологи знайшли останки матері та дитини, пробиті одним списом. На території міста відшукали понад півтори сотні людських кістяків, так і не похованих, бо зробити це було нікому.

У середині минулого століття древнім слов’янським містом зацікавились радянські історики. Тоді під час розкопок знайшли рештки майже двох сотень жител. А за кількістю скарбів Городищу немає рівних — їх було шістнадцять, і зберігались там не тільки гроші, але й безцінні коштовності.

Сьогодні нащадки городищенських поселенців можуть бачити все це хіба що на фотографіях, бо всі скарби — в Ермітажі.

Про їх повернення в Україну ніхто й мови не заводить. Що говорити про коштовності, коли навіть отих пару гектарів землі, що означені як археологічна пам’ятка під охороною закону, не зуміли зберегти. На городищенському дитинці, місці, де жила вся знать, тепер — напівзруйнований пташник. Місцеве господарство не придумало кращого, як саме тут викопати кагати. Думки про те, що із викопаною землею перевертаються цілі пласти історії та культури, не спали на думку місцевим керівникам. А от додуматись зачерпнути чотири вантажівки землі прямо з одного із трьох земляних валів, що огороджували древнє Городище, — оце по-нашому.

— Уся біда через те, що у нас відсутнє чітке законодавство щодо визначення меж пам’яток і землекористування, — переконана заступник начальника управління культури та туризму ОДА Галина Фурманчук. Свого часу майже сорок гектарів земель, де перебувають пам’ятки, потрапили під паювання. Що ж дивуватись, коли чийсь город опинився на трипільському кургані, а курятник звели на місці князівського палацу? Кілька років тому правоохоронні органи повідомили, що у селі Лісові Гринівці, поблизу обласного центру, під забудову була виділена територія, де знайдені пам’ятки черняхівської доби. І будівлю ту ніхто не зносив, і землю, де схоронились черняхівські скарби, досі переорює плуг. Нові будівлі виросли і на пам’ятці трипільської культури у селі Грушка. Нинішнього активного господарювання не можуть пережити і залишки трипільських поселень поблизу Меджибожа. Та хіба все перелічиш?

Щоб цього не було, потрібен новий проект землеустрою, де будуть чітко зазначені охоронні зони, проведені археологічні експертизи, що регламентуватимуть недоторканність меж пам’яток. Та на все це треба грошей. Не такі вони й безцінні, оті скарби, пам’ятки та знахідки. Нинішня ціна їх чітко регламентується бюджетним рядком. І доки він буде порожнім, над нашим історичним багатством висітиме прокляття забуття, розорення та знищення.

Хмельницький.