Серед трактувань багатогранного поняття «культура» останнім часом рідко згадують пайдейю, яка з еллінської епохи визначала внутрішню культуру людини. Пайдейї приділялася велика увага, бо вона вважалася потужнім засобом формування розвинутої особистості, спроможної здійснювати громадянські обов’язки і робити свідомий політичний вибір.
Події червня, коли в Харкові проводилися громадські слухання, присвячені питанню збереження і захисту зелених насаджень міста від руйнівного свавілля місцевої влади, призвели до невтішних висновків. Легендарних афінян, мабуть, охопив би розпач від занепаду державних виховних систем, який призвів до масового антигуманізму.
Хід тих горезвісних слухань (в Україні ще не було подібних за порушенням правових норм і цинізмом влади) відомий. До слухань не були допущені зареєстровані городяни, а натомість в напівпорожній залі опинилися «слухняні» керівники шкіл і дитячих закладів. Саме вони й ті, хто їх зібрав, несуть моральну і правову відповідальність за сфальсифіковані рішення, які «підтвердили» доцільність руйнування і забудівлі зелених зон (в тому числі й історичних).
За довгі часи стояння перед зачиненими дверима Київської райради м. Харкова в очікуванні рішення почули чимало розмов і зізнань учителів. Були серед них і ті, хто завченим уроком повторював фрази т. в. о. міського голови Кернеса. І було гірко.... Від усвідомлення тяжкого стану захворювання суспільства і від відчаю. Бо перед нами були ВЧИТЕЛІ — люди, на яких державою покладено обов’язок формувати особистості, прищеплювати навички культури і готувати молодь до громадського життя.
Але ж маємо історичні паралелі. Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст., коли закладався улюблений харків’янами міський парк, який сьогодні вирубують без жалю і докору за вказівкою т. в. о. міського голови, фінансування його розбудови взяли на себе влада і свідомі землевласники. Були серед них міський голова, видатний вчений Д. Багалій і відомий акліматизатор М. Каразін. А от саджали дерева гімназисти та учні народних шкіл. Приводили їх на ділянки майбутнього парку і розповідали про «світле майбутнє» Вчителі, а серед них були Христина Алчевська і Микола Сумцов.
Якого громадянина і яку людину можуть виховати сьогоднішні наставники? Які сади (в усіх сенсах) спроможні виплекати такі вчителі? То, може, прийшов час повернутися у далеке минуле і перечитати про випробувані часом системи виховання, культурного вдосконалення особистості, під яким далекі прабатьки європейської цивілізації розуміли «становлення дитини Людиною в повному сенсі».
Харків.
