Із досьє «Голосу України»
Царьков Євген Ігорович, народний депутат України від КПУ. Народився 14 жовтня 1974 року в Комунарську (нині Алчевськ) Луганської області. Закінчив Одеський морехідний коледж Технічного флоту, в 2006 році — Одеський національний університет імені І. Мечникова за фахом «політолог, викладач соціально-політичних дисциплін». До обрання в парламент в 2008 році працював помічником-консультантом народних депутатів України різних скликань, консультантом Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Голова підкомітету з питань податку на прибуток юридичних осіб та інших податків Комітету з питань податкової та митної політики. Член КПУ з 1998 року. Одружений, має сина.
— Дивлячись на вашу біографію, напрошується запитання: як «молодий цікавий чоловік» виявився в лавах Компартії?
— Я був комсоргом у школі, потім мріяв стати моряком. Мій брат теж вступив у «мореходку» в Новоросійську й зараз капітан далекого плавання. Коли навчався в морехідному училищі, в 1990-х роках начальник зобов’язав нас збирати думки із приводу референдуму щодо виходу або невиходу України з СРСР. І тоді народ відповідав на запитання на референдумі так: ми за незалежну Україну, але в складі союзної держави. Але потім трійка «політичних негідників» — Кравчук, Шушкевич і Єльцин — поїхали в Біловезьку пущу й, наплювавши на думку братніх народів, зруйнували таку державу на тлі конгломератів, що створюються, — Євросоюзу. Коли світ навпаки об’єднувався, нас розділили. Це й вплинуло на мій вибір. Партноменклатуру не потрібно пов’язувати зі званням комуністів — вони фактично вчинили акт державної підробки й зради. А затвердилася моя позиція в 1993 році, коли проходив практику в Сибіру, у Тюмені, і побачив, як дружно там живе сім’я народів. Приміром, місто Ноябрськ — повністю українськомовне. Поруч живуть прибалти, і всі спілкуються нормально. А поверталися через Москву і, напевно, волею долі, того дня, коли був розстріл «Білого дому». І те, що побачили, коли на стадіон заносили десятки трупів, це однозначно травма на все життя...
— Ваші погляди не змінилися з часів Союзу, коли ви були комсоргом? Ніякої переоцінки не відбулося?
— Я розділяв комуністів — з одного боку, бачив таких принципових людей, як Петро Симоненко, Георгій Крючков, а з другого — 99 відсотків парламенту, закінчуючи затятими націоналістами, теж були членами КПРС. Так, були помилки, треба було чіткіше підходити до кадрів. Член КПРС і комуніст, у моєму розумінні, це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Хочу довести на прикладі своєї діяльності й своїх колег те, що комуніст — це «круто». Це стереотип, мовляв, Компартія — партія пенсіонерів. Досить подивитися на фракцію КПУ — жодна фракція в парламенті не може похвалитися такою кількістю молодих людей.
— Як ви потрапили в парламент? Це був наказ партії чи самі прагнули?
— Я пройшов всі шляхи «здорового кар’єризму» — вступив у партію, обрали в приморський райком, потім секретарем міськкому з молодіжної політики, потім очолив український комсомол, потім став першим секретарем Одеського обкому... Скрізь був на виборних посадах. У нас тверда демократія, мене висунула Одеська обласна парторганізація — кожний регіон мав право висунути одну людину в список.
— У чому відмінність сучасних українських комуністів від радянських за часів СРСР? Ваші батьки теж були комуністами?
— Мама була безпартійною, працювала в тубдиспансері, а батько все життя проробив на металургійному заводі й вступив у партію практично на закаті СРСР. Ніякої політичної еліти в нашій родині не було, вибір партії був усвідомлений. У цьому і моя відмінність від тих людей, які за роки в парламенті вже перемінили кілька партійних квитків. З’їзд КПУ та її лідер дали оцінку, що ми правонаступники КПРС і несемо відповідальність як за все, що зробила радянська влада позитивного — і перемога у війні, і відновлення сільського господарства, заводи й побудовані будинки, перший політ у космос, — так і за певні недоліки. З’їзд свого часу дав оцінку Сталіну й перегинам у діяльності. А також і трагедії голоду в Україні — це була справді велика трагедія, але в жодному разі не планована більшовиками. А в чому відмінність? Сьогодні живемо вже в епоху капіталізму, боротися старими методами неможливо. Візьміть, приміром, міських голів. Раніше вони були творцями — одержували гроші з бюджету, створювали нові мікрорайони, будували садки, парки, купували транспорт. Сьогодні навіть «мер»-комуніст змушений жити за бюджетною політикою буржуазної держави, входити в схеми капіталізму. Ми сьогодні, за великим рахунком, є опозиційною партією, навіть входячи в коаліцію з Партією регіонів. Ідеї зовсім різні. Ми ніколи не міняли «Капітал» Маркса на капітал Ахметова.
— А у вас є власний капітал, бізнес?
— Я є засновником молодіжної газети «Нова хвиля», але це не прибутковий бізнес. Ні прямого, ні непрямого бізнесу у мене немає, тому що, за великим рахунком, нормальний бізнес за законом в Україні вести не можна. А займатися неформальним або корупційним бізнесом ніякого бажання немає.
— Як особисто сприймаєте особистість Сталіна? Що, на вашу думку, залишив після себе Сталін?
— Класичний вираз — взяв країну із сапою, а залишив з космічним кораблем і атомною енергетикою. З деякими документами з’їзду хрущовської відлиги я згодний. Але, з другого боку, в історії, особливо в той складний час, під час кризи, війни, роль особистості неможливо переоцінити. Якби не було Сталіна, не було б перемоги у Великій Вітчизняній війні. Студентам і виборцям навожу такий приклад: уявіть, не дай Боже, завтра війна. Або давайте перемістимося в минуле: у країні почалася війна, а президент — Кравчук. Перемогли б ми цю війну? Та ніколи. Продали б фашистам за дві секунди. Або Ющенко, з його особистісними характеристиками й заграванням із Заходом — відстоював би він інтереси свого народу? Теж сумніваюся. Думаю, підписав би капітуляцію на другий день із якимись союзниками.
— А війна із власним народом? Якби репресії торкнулися ваших родичів, ви б теж так казали про Сталіна?
— Я знайомий з депутатом Держдуми Росії професором Бенедиктовим, він священик, якого заслали на Соловки. П’ять років тому він вступив у Компартію РФ. Тому що він провів своє розслідування, порівняв з тим, що діється сьогодні на пострадянському просторі. Коли Ленін і Сталін одержали країну, практично не було грамотних людей, сільського господарства й промисловості. Непопулярні заходи, звичайно, були. Але всі факти про ріки в крові й т. д. не підтверджуються історично за архівними даними.
— Але про політичні репресії свідчать розсекречені архіви КДБ, СБУ. І знищували саме розуми, інтелігенцію, еліту...
— Я просидів у держархівах рік. І впевнений, що всі архівні дані сфальсифіковано. Немає там і тих даних про голод, про які казав Наливайченко.
— Тобто ви вважаєте, що взагалі не було репресій?
— Були. Вони є й сьогодні. Але все, що сьогодні пишеться в підручниках, — це неправда й провокація. Наприклад, один ветеран війни з Одеси розповідала про комісара, який їздив вулицями на чорній машині, міг показати на гарну дівчину й сказати: «А давайте її допитаємо». Після доповідної записки до нього приїхали, одягли наручники й відвезли в Київ. Це репресії? Я називаю це нормальною кадровою дисципліною в партії. У той час неможливо було діяти інакше. Якщо говоримо про геноцид, голодомор і репресії, чому не показуємо, що американський політикум вирізав або загнав у резервації майже всіх індіанців? Рішення у Сталіна були продиктовані законами економічного становища й воєнного часу. І ще багато хто забуває: завдяки Леніну Україна придбала 27 відсотків території, завдяки Сталіну приєднали ще 32 відсотки території.
— Комуністи підтримали в першому читанні урядовий варіант нового Податкового кодексу. Але в законопроекті пропонується ввести податки на квартири навіть площею до 50 кв. м, на депозити, збільшити податки на спадщину й т. д., що торкнеться простих громадян, яким і так живеться нелегко...
— До другого читання вноситимемо поправки. Ми наполягаємо, щоб не обкладалися податком земельні ділянки до 50 соток, квартири до 100 метрів, а податки на депозитні внески щоб платили банки, а не люди, які вкладають свої останні заощадження. У проекті Податкового кодексу є й позитиви — зокрема, що скорочуємо по дев’ять загальнодержавних і місцевих податків і зборів. Мінфін уже врахував нашу концепцію, що автомобілі з обсягом двигуна до 2500 куб. см («Жигулі», «Волги») не чіпаємо. Ми взагалі були проти ПДВ, як найкорупційнішого податку, але поки що цю позицію не почуто. Але вже поступово знижують ПДВ, податок на прибуток.
— Ваша дружина теж комуністка? Чи виникають удома ідейні розбіжності або політичні суперечки?
— Ні. Я не є прихильником ортодоксального прийняття в партію. Родина — це тил. Думаю, своєю діяльністю доводжу, що комуністи, не змінюючи ідеї, працюють на державу, а не навпаки. Синові 14 років, і коли він приходив зі школи, де йому доводять, що Бандера й Шухевич були героями, я проводжу політінформацію. Нічого не насаджуючи, але з урахуванням того, що в нього всі прадіди воювали, а двоє загинули на війні, ми зобов’язані йому пояснювати правду. Намагаюся, щоб син учився на фактах.
Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.