Євген ЦАРЬКОВ: «Хочу довести, що комуніст — це круто»

— Я був комсоргом у школі, потім мріяв стати моряком. Мій брат теж вступив у «мореходку» в Новоросійську й зараз капітан далекого плавання. Коли навчався в морехідному училищі, в 1990-х роках начальник зобов’язав нас збирати думки із приводу референдуму щодо виходу або невиходу України з СРСР. І тоді народ відповідав на запитання на референдумі так: ми за незалежну Україну, але в складі союзної держави. Але потім трійка «політичних негідників» — Кравчук, Шушкевич і Єльцин — поїхали в Біловезьку пущу й, наплювавши на думку братніх народів, зруйнували таку державу на тлі конгломератів, що створюються, — Євросоюзу. Коли світ навпаки об’єднувався, нас розділили. Це й вплинуло на мій вибір. Партноменклатуру не потрібно пов’язувати зі званням комуністів — вони фактично вчинили акт державної підробки й зради. А затвердилася моя позиція в 1993 році, коли проходив практику в Сибіру, у Тюмені, і побачив, як дружно там живе сім’я народів. Приміром, місто Ноябрськ — повністю українськомовне. Поруч живуть прибалти, і всі спілкуються нормально. А поверталися через Москву і, напевно, волею долі, того дня, коли був розстріл «Білого дому». І те, що побачили, коли на стадіон заносили десятки трупів, це однозначно травма на все життя...

— Я розділяв комуністів — з одного боку, бачив таких принципових людей, як Петро Симоненко, Георгій Крючков, а з другого — 99 відсотків парламенту, закінчуючи затятими націоналістами, теж були членами КПРС. Так, були помилки, треба було чіткіше підходити до кадрів. Член КПРС і комуніст, у моєму розумінні, це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Хочу довести на прикладі своєї діяльності й своїх колег те, що комуніст — це «круто». Це стереотип, мовляв, Компартія — партія пенсіонерів. Досить подивитися на фракцію КПУ — жодна фракція в парламенті не може похвалитися такою кількістю молодих людей.

— Я пройшов всі шляхи «здорового кар’єризму» — вступив у партію, обрали в приморський райком, потім секретарем міськкому з молодіжної політики, потім очолив український комсомол, потім став першим секретарем Одеського обкому... Скрізь був на виборних посадах. У нас тверда демократія, мене висунула Одеська обласна парторганізація — кожний регіон мав право висунути одну людину в список.

— Мама була безпартійною, працювала в тубдиспансері, а батько все життя проробив на металургійному заводі й вступив у партію практично на закаті СРСР. Ніякої політичної еліти в нашій родині не було, вибір партії був усвідомлений. У цьому і моя відмінність від тих людей, які за роки в парламенті вже перемінили кілька партійних квитків. З’їзд КПУ та її лідер дали оцінку, що ми правонаступники КПРС і несемо відповідальність як за все, що зробила радянська влада позитивного — і перемога у війні, і відновлення сільського господарства, заводи й побудовані будинки, перший політ у космос, — так і за певні недоліки. З’їзд свого часу дав оцінку Сталіну й перегинам у діяльності. А також і трагедії голоду в Україні — це була справді велика трагедія, але в жодному разі не планована більшовиками. А в чому відмінність? Сьогодні живемо вже в епоху капіталізму, боротися старими методами неможливо. Візьміть, приміром, міських голів. Раніше вони були творцями — одержували гроші з бюджету, створювали нові мікрорайони, будували садки, парки, купували транспорт. Сьогодні навіть «мер»-комуніст змушений жити за бюджетною політикою буржуазної держави, входити в схеми капіталізму. Ми сьогодні, за великим рахунком, є опозиційною партією, навіть входячи в коаліцію з Партією регіонів. Ідеї зовсім різні. Ми ніколи не міняли «Капітал» Маркса на капітал Ахметова.

— Я є засновником молодіжної газети «Нова хвиля», але це не прибутковий бізнес. Ні прямого, ні непрямого бізнесу у мене немає, тому що, за великим рахунком, нормальний бізнес за законом в Україні вести не можна. А займатися неформальним або корупційним бізнесом ніякого бажання немає.

— Класичний вираз — взяв країну із сапою, а залишив з космічним кораблем і атомною енергетикою. З деякими документами з’їзду хрущовської відлиги я згодний. Але, з другого боку, в історії, особливо в той складний час, під час кризи, війни, роль особистості неможливо переоцінити. Якби не було Сталіна, не було б перемоги у Великій Вітчизняній війні. Студентам і виборцям навожу такий приклад: уявіть, не дай Боже, завтра війна. Або давайте перемістимося в минуле: у країні почалася війна, а президент — Кравчук. Перемогли б ми цю війну? Та ніколи. Продали б фашистам за дві секунди. Або Ющенко, з його особистісними характеристиками й заграванням із Заходом — відстоював би він інтереси свого народу? Теж сумніваюся. Думаю, підписав би капітуляцію на другий день із якимись союзниками.

— Я знайомий з депутатом Держдуми Росії професором Бенедиктовим, він священик, якого заслали на Соловки. П’ять років тому він вступив у Компартію РФ. Тому що він провів своє розслідування, порівняв з тим, що діється сьогодні на пострадянському просторі. Коли Ленін і Сталін одержали країну, практично не було грамотних людей, сільського господарства й промисловості. Непопулярні заходи, звичайно, були. Але всі факти про ріки в крові й т. д. не підтверджуються історично за архівними даними.

— Я просидів у держархівах рік. І впевнений, що всі архівні дані сфальсифіковано. Немає там і тих даних про голод, про які казав Наливайченко.

— Були. Вони є й сьогодні. Але все, що сьогодні пишеться в підручниках, — це неправда й провокація. Наприклад, один ветеран війни з Одеси розповідала про комісара, який їздив вулицями на чорній машині, міг показати на гарну дівчину й сказати: «А давайте її допитаємо». Після доповідної записки до нього приїхали, одягли наручники й відвезли в Київ. Це репресії? Я називаю це нормальною кадровою дисципліною в партії. У той час неможливо було діяти інакше. Якщо говоримо про геноцид, голодомор і репресії, чому не показуємо, що американський політикум вирізав або загнав у резервації майже всіх індіанців? Рішення у Сталіна були продиктовані законами економічного становища й воєнного часу. І ще багато хто забуває: завдяки Леніну Україна придбала 27 відсотків території, завдяки Сталіну приєднали ще 32 відсотки території.

— До другого читання вноситимемо поправки. Ми наполягаємо, щоб не обкладалися податком земельні ділянки до 50 соток, квартири до 100 метрів, а податки на депозитні внески щоб платили банки, а не люди, які вкладають свої останні заощадження. У проекті Податкового кодексу є й позитиви — зокрема, що скорочуємо по дев’ять загальнодержавних і місцевих податків і зборів. Мінфін уже врахував нашу концепцію, що автомобілі з обсягом двигуна до 2500 куб. см («Жигулі», «Волги») не чіпаємо. Ми взагалі були проти ПДВ, як найкорупційнішого податку, але поки що цю позицію не почуто. Але вже поступово знижують ПДВ, податок на прибуток.

— Ні. Я не є прихильником ортодоксального прийняття в партію. Родина — це тил. Думаю, своєю діяльністю доводжу, що комуністи, не змінюючи ідеї, працюють на державу, а не навпаки. Синові 14 років, і коли він приходив зі школи, де йому доводять, що Бандера й Шухевич були героями, я проводжу політінформацію. Нічого не насаджуючи, але з урахуванням того, що в нього всі прадіди воювали, а двоє загинули на війні, ми зобов’язані йому пояснювати правду. Намагаюся, щоб син учився на фактах.