Земельна рулетка

Останніми роками таке поняття, як нічийні поля, починає зникати. Нині швидше можна почути про земельні війни, намагання переманити власників паїв від одного орендаря до іншого. Здавалося б, така конкуренція повинна спрацювати на руку селянам — прийшов час обирати того, кому довірити свій лан. Але насправді землевласники так і не відчули свого привілейованого стану, а частина дорогоцінних чорноземів все ще продовжує пустувати. Чому так трапляється?

Знайти відповідь на це запитання спробувала влада Хмельниччини. А ще — майже півтори сотні селян з Ізяславського району.

З самої ранньої весни час від часу ми ведемо короткі телефонні переговори із мешканцями М’якот, Малої та Великої Радогощі. Зміст їх приблизно такий: «Наш орендар не вивів в поле посівну техніку. Не хочемо, щоб ще рік земля простоювала необробленою. Ось чекаємо його представників (або такий варіант: посилаємо до нього у Хмельницький свою делегацію), щоб нарешті розставити всі крапки над «і». Почекаємо ще тиждень, людина ж обіцяє, що все буде добре. А якщо ні — то ви вже напишіть про все в газеті».

137 пайовиків, котрі уклали договір із хмельницьким підприємством, уже самі лікті кусають, що два роки тому повірили обіцянкам саме цього орендаря. Тоді у них вже був вибір. Після майже десятилітньої перерви, з того часу, як перестав існувати їх колгосп, нарешті почали з’являтись охочі розорати і засіяти облогуючі поля. Кожен із приїжджих гостей говорив так гладко, бив себе у груди, що зробить все, аби не просто виростити урожай, а й відродити повноцінне життя села, обіцяючи при цьому золоті гори, що важко, майже неможливо було протистояти такій спокусі. Як було знати, кому вірити, а з ким краще не мати жодних справ?

Багато хто із односельців вирішив довіритись представникам спільного підприємства. І, як з’ясувалось пізніше, таки не програли, бо їхня частина землі обробляється, а люди отримують свою плату.

Але інші зробили ставку на патріотичні почуття. Мовляв, не треба нам столичні, а тим більше закордонні компанії. Бо ж всі вони далеко, коли у них дійдуть руки до тих же М’якот. А тут під боком своя хмельницька компанія — треба, завжди можна побачитись, щось вирішити. Та й хто ж за село буде більше піклуватись, як не земляки?

І до землі від них чекали особливого, дбайливого, ставлення. Це чужакам все одно, що буде на цих полях через п’ять — десять років, тому й сіють тут з року в рік ріпак по ріпаку. А свої пообіцяли, що засіватимуть пшеницею, гречкою...

Та й в перший рік, коли ще не встигли нічого посіяти та зібрати, хмельницькі орендарі все-таки зуміли заплатити селянам гроші. Нехай не такі вже великі суми, але кожен за свої майже два гектари землі отримав 239 гривень. І це вселяло надії на майбутнє.

Ну що неправильного було в тодішніх аргументах і сподіваннях? Але тільки тепер, два роки по тому, люди зрозуміли, що вибір був помилковим. На заваді орендарям ставала то криза, то важкий фінансовий стан підприємства. А в результаті — жодних змін на ланах.

Ще минулої осені селяни натякнули, що при такому господарюванні варто було б добре і раніше перервати п’ятирічний договір оренди. Але знову почули: «Вже навесні точно обсіємось»...

Теоретично за таких обставин, коли земля не обробляється і орендна плата не сплачується, землевласники мають право розірвати договір оренди і вимагати виконання всіх зобов’язань партнерів через суд. Але на практиці не така це вже й проста процедура. Про приклади гучних перемог села над шахраями, неробами чи навіть відвертими злодіями важко почути.

Несподівано руку допомоги простягнула обласна влада. Саме з ініціативи облдержадміністрації була проведена інвентаризація всіх земель, які виведені з сівозміни. Про те, скільки, яких і з якої причини облогує, прозвітувала кожна сільська рада. І тут з’ясувалась цікава статистика. Як повідомив заступник голови ОДА Володимир Галищук, близько 106 тисяч гектарів ріллі не працює ні на людей, ні на урожай.

Правда, орендарі вже встигли заявити, що майже сімдесят тисяч гектарів відведено під чорний пар. Важливість такого агрозаходу для майбутніх врожаїв важко перебільшити. Але не секрет, що саме за парами нерідко маскувалась звичайна безпорадність, коли в посівну не вистачало часу, грошей, бензину чи насіння. Тож тепер спеціально створені групи ще раз перевірять, наскільки подана інформація відповідає дійсності.

Але поряд із цим в чорних списках опинилось ще близько 60 тисяч гектарів, котрі мають власників, закріплені за інвесторами договорами оренди, проте так і не знайшли справжнього господаря, а тому знову облогують.

Хтось із орендарів пояснює це тим, що не встиг посіяти заплановані сою, кукурудзу, інші пізні культури через дощі. Але є факти, коли окремі орендарі просто не зуміли проковтнути великий шмат, який відхопили. Є таке, коли на одну компанію припало майже 20 тисяч гектарів необроблених земель. Сталося це, кажуть можновладці, через те, що остання не розрахувала свої сили, взяла землі більш як в половині районів області, а потім просто не справилась із ними.

Тепер обіцяють, що з кожним таким випадком розбиратимуться окремо, і від нероб землю забиратимуть. Наміри хороші. Але чи вдасться їх реалізувати?

У багатьох обов’язково знайдеться чимало причин для виправдання. Скажімо, така, як відсутність кредитування, може стати чи не найбільш розповсюдженою. І кого тоді звинувачувати в тому, що маючи добрі плани, інвестори були позбавлені матеріальних можливостей для нормальної роботи?

Але в цілому бажання влади навести порядок у земельних питаннях інакше, як позитивним, не назвеш. Хмельниччина, котра свого часу наполегливо намагалась вирватись із списку аграрних регіонів і стати промисловим, схоже, знову робить ставку на сільське господарство. І це логічно, адже земля — одне із головних багатств краю, котре мусить працювати на розвиток його економіки.

При цьому хороші врожаї — це не тільки добрий статок окремих родин чи господарств. Це ще й обов’язкові платежі до бюджету, а їх збільшення — найголовніше нинішнє завдання. Вже восени спеціально створені комісії планують провести другий етап інвентаризації, і тоді буде дана оцінка ефективності використання в буквальному розумінні кожної земельної латки. Під приціл потраплять ті орендарі, котрі роками звітують про врожайність буквально у кілька центнерів зернових. Не пощастить тим, хто просто не вміє господарювати, бо у них вилучатимуть гектари. А з тими, хто фальсифікує цифри врожайності і таким чином домагається зменшення податків, розмова, обіцяє влада, теж буде жорсткішою.

Подібних рішучих кроків (от тільки б вони відбулись) селяни чекають давно. Для переважної більшості власників державних актів, окрім пенсії, земля залишилась єдиним джерелом прибутку. Та поки що це джерельце таке кволе, що дуже часто всі його щедроти вміщаються у пару сотень гривень орендної плати чи кілька мішків збіжжя.

У тому, що хліборобська праця справді важка і непередбачувана, нікого не варто переконувати. Не тільки погода, але й політичний клімат, фінансові катаклізми можуть звести всі старання до чогось схожого на гру в рулетку. Хтось може заробити просто несказанні прибутки на добрих врожаях, а хтось — залишитись при нульових ставках.

Та чи не дивно — у всіх цих іграх найчастіше у програшу... землевласник, тобто селяни, на зразок тих, що із М’якот, Малої та Великої Радогощі, котрим просто не пощастило зробити правильні ставки.

Хмельницька область.