Майте совість, заплатіть за сировину!

З настанням літа молокопереробні підприємства знизили закупівельні ціни на сировину. Найбільше це зачепило індивідуальних власників корів, а їх на Вінниччині більше двохсот тисяч. Армія ображених людей готова вдатися до радикальних заходів. Саме такі думки довелося чути в деяких селах. Минулими роками селяни проводили акції протесту проти зниження закупівельних цін на молоко, з порожніми дійницями в руках перекривали дорогу заводським молоковозам. Посилали делегації своїх представників до деяких керівників заводів. Але нічого не змінилося. Як і раніше, взимку за молоко їм дають більшу ціну, а влітку...

Щоб запобігти повторенню молочних бунтів, в облдержадміністрації зібрали керівників молокопереробних заводів. «Хлопці, не балуйтеся з цінами! — без церемонії звернувся до присутніх керівник області. — Задумайтесь, кого ви грабуєте!»

«Хлопці» зауваження вислуховували з опущеними додолу головами. Але й далі правлять своє... Ціни на закупівлю молока в індивідуальних власників корів порівняно із зимовим періодом в області зменшили в середньому вдвічі. Сільгосппідприємствам заводи платять більше.

— Ситуація не зміниться доти, доки конкретно не порахують, що мають від молока ті, хто його виробляє, і ті, хто його переробляє і продає, — каже сільський голова села Жорнище Іллінецького району Юрій Притула. — Треба, щоб спеціалісти зайнялися цим. Тоді буде предмет розмови. Поки що вона відбувається так, як спілкуються німий з глухим. Молокозаводи доводять своє, а наші люди — своє. Хоча ми добре знаємо, за якою ціною закуповують молоко, а за якою продають. Людям платять за літр молока трохи більше гривні, а продають по шість—сім гривень. До того ж однаково, що влітку, що взимку.

Звернення жителів цього села до представників різних гілок влади, так само, як і керівництва заводу, нічого не дали. «Крайнім залишається сільський голова, — продовжує Юрій Притула. — Люди висувають мені претензії. У нас в селі більше трьохсот корів. Зимою за день завод платив у середньому по п’ять тисяч гривень за молоко. Заробити такі гроші більше немає де. Тому ті, хто має корову, так настирливо наполягають на ціні. Головне, що їхні претензії справедливі...»

У сім’ї Топчіїв з цього самого села утримують чотири корови. Чоловік Віктор працює трактористом, дружина Ольга — на фельдшерсько-акушерському пункті. Зарплата невелика. Для сім’ї не вистачає. Тому й доглядають корів. Рано встають, пізно лягають. Ще й треба мати чим нагодувати. Важка це праця.

— Зимою за літр молока платили 2,6 гривні, тепер дають тільки половину, — каже Ольга Топчій. — Де ж тут справедливість?

У Жорнищах обладнали заготівельний пункт для приймання молока. Завод встановив холодильник. Проводять лабораторні експрес-аналізи.

— Нарікати на погану якість молока заводчани не можуть, — каже Юрій Притула. — Бо сам завод створив усі умови, щоб запобігти фальсифікації. Принаймні, якщо навіть станеться непорозуміння, можна завжди знайти крайнього. Покарати одну людину, а не все село.

— Ми вже три роки добиваємося, щоб розрахувалися за здане молоко, — кажуть жителі села Микулинці Літинського району. — Нам кажуть, що завод не працює, то нема чим платити. Так це чи ні, не знаємо, але ж коли здавали молоко, тоді завод працював...

Підприємство, заготівельники якого брали молоко в цьому селі, має цікаву назву. Секретар сільради Галина Розборська каже, що вона третій рік добивається, щоб повернули гроші за молоко. Сільський голова Микулинець Володимир Ящук підтвердив факт заборгованості заводу перед жителями за здане молоко... Нині селяни вже не укладають договорів з цим підприємством. Там часто змінюються керівники. Новий не бере відповідальності за попередника.

— Я була у складі делегації представників нашого села, яка ходила до нового директора заводу для вирішення питання повернення грошей за молоко, — каже вчителька Оксана Гуцалюк. — Зійшлися на тому, що кожен місяць завод повертатиме гроші двом нашим боржникам. Декому таки віддали борг. А ми чекаємо...

Чим мотивують свою цінову політику заводчани? Головний козир, на їхню думку, якість молока. За словами керівника одного з підприємств, якість молока від дядькової корови ніколи не може бути високою. Розмова зі здавачами у керівника завершилася на неприємній ноті. «Це ж не вода, а ви платите копійки», — вигукували навперебій селяни. — «Але й не молоко!» — заперечував їм заводчанин. На цьому розмова й закінчилася. Гість сів у машину і поїхав із села. Його співрозмовники услід казали: «Хто-небудь з нас може заробити на молоці на такого джипа? А він заробив. Бо дурять нас, як хочуть. І нема на них ніякої управи».

Від селян не приховують, що у них нема перспектив щодо збільшення плати за молоко. За молоко з дійниці багато не заплатять. Де ж вихід?

— Нам пропонують об’єднуватися в кооперативи, — каже один з власників корів. — Самі ми цього не зробимо. Тут треба, щоб сільрада підставила плече. Щоб завод дав грошей на холодильник. Без цього навіщо той кооператив. Має бути добротне приміщення, а не хата-розвалюха...

Подекуди справді кооперативи створили, як кажуть, нашвидкуруч. Тепер каються. Бо кожен такий молокопункт на контролі у фахівців санепідемстанції. І недоліки в його роботі одразу будуть виявлені.

— Із 363 молокоприймальних пунктів, які є в області, діють 304, — каже головний санітарний лікар області Валентина Зайцева. — Однак у 201 з них не створено умови для дотримання санітарно-гігієнічного режиму. Більшість молокопунктів розташовані у пристосованих приміщеннях. Саме в них допускаються порушення санітарного законодавства. З цієї причини ми припинили роботу на 15 пунктах приймання молока. У шести районах області.