Не будемо вдавати, що це інтерв’ю не пов’язане зі скандалом, який ще не стих довкола Київського зоопарку, де впродовж останнього часу з різних причин померло кілька тварин. У зв’язку з цим у ЗМІ з’явилося чимало публікацій з коментарями представників різноманітних природоохоронних організацій, офіційних установ і правоохоронних органів, які пов’язують загибель звірів, зокрема індійського слона Боя, з незадовільним їх утриманням і недостатнім харчуванням, та жорстко звинувачують у цьому директора зоопарку Світлану Берзіну. Натомість вона сама заявила про навмисне отруєння деяких тварин, запідозривши у скоєному звільнених нею колишніх співробітників. Зрештою, фахівці ветеринарної справи, котрі здійснювали експертизу, дійшли висновку, що раціон харчування звірів відповідає нормам, а слона таки було отруєно. Очевидно, правоохоронні органи мають установити, хто саме це зробив.
Цікаво, що ситуацію коментують здебільшого обвинувачі директора зоопарку, послуговуючись аргументами: «Тісні вольєри, не відремонтовано, не створено, не забезпечено, не завезено, не збудовано». Водночас у зв’язку із загибеллю тварин активно мусується думка, що смерть тварин сталася неспроста, і припускається, що в такий спосіб київська влада має намір знищити звіринець заради його території — 34 га «золотої» землі у центрі міста. Тому байдуже, хто саме довів тварин до загибелі, а скандал — спланована акція: переконавши суспільство, що зоопарк не виконує властивих для нього функцій, а для утримання тварин немає належних умов, можновладці мають на меті або перенести звіринець за місто, або взагалі від нього відмовитися, роздавши його мешканців в інші подібні заклади країни. У будь-якому разі проблема перестала бути суто місцевою і вимагає втручання держави.
А як вважають самі керівники зоопарку, зокрема його директор Світлана Берзіна (на знімку праворуч), котру обвинувачують мало не в причетності не лише до загибелі звірів, а й до занепаду звіринця? Оскільки її відсторонено від роботи на час здійснення перевірок, то вона не дає інтерв’ю і не коментує повідомлень у ЗМІ. Але для «Голосу України» Світлана Валеріївна зробила виняток. Пропонуємо читачам розмову з нею.
Про загибель тварин
— Світлано Валеріївно, можете прокоментувати заяви ваших опонентів щодо зоопарку, зокрема щодо загибелі звірів і начебто безладу, який там коїться?
— Не хотіла б коментувати скандал: нині триває перевірка нашої роботи, а я сподіваюся на її об’єктивність, то крапки над «і» невдовзі буде розставлено. Проте зауважу, що його спричинили колишні працівники зоопарку, котрих я звільнила від займаних посад не за «очі», які мені не подобалися, а за серйозні порушення у роботі. Щодо загибелі звірів від недоїдання — це неправда, про що є висновок комісії фахівців, які здійснювали перевірку за дорученням прокуратури Києва. Смерть тварин, як прикро усвідомлювати, але вони, як і люди, мають свій життєвий ресурс, і так само хворіють, у тому числі й на хронічні захворювання, так само помирають. Крім того, наші тварини — здебільшого похилого віку. Звісно, ми хотіли б, щоб вони нас радували якомога більше, але такі закони природи...
Кількість звірів, які загинули нині, у статистичних вимірах — не більша, ніж зазвичай: близько 10% їх іде з життя щороку в кожному із зоопарків. Але цією сумною статистикою, переслідуючи власні інтереси, граються ті, хто по-іншому не зміг себе реалізувати. З другого боку, вони не можуть змиритися із суто фінансовими втратами: із зоопарку витягували все, що в порядних людей зазвичай не замикається. Приміром, об’єктом наживи стали яйця рідкісних птахів — рожевих фламінго, сірих журавлів, павичів, які передавали в приватні інкубатори. Ніхто не замислювався, звідки до маєтків багатіїв «прилетіли» ці красиві пернаті? Як і мавпочки та інші екзотичні звірята, що їх експлуатують вуличні фотографи. Але це — дрібниця порівняно з приватними доходами від зоопарку, які мав дехто звільнений з посад, і хто нині репетує про його порятунок.
Про те, як ми були кращими
— Але хіба не правда, що три роки тому Київський звіринець ще був членом Європейської асоціації зоопарків та акваріумів (ЄАЗА), куди входять понад 300 таких організацій, і звідки його виключили? Як пояснили її керівники, — через те, що Київ порушує стандарти утримання тварин, а система управління не відповідає сучасним вимогам. А без членства в ЄАЗА звіринцю набагато складніше поповнювати свою колекцію.
— Це правда, і мої опоненти тут мають рацію. Як і правда, що це сталося б незалежно від того, яке прізвище у директора! Ось яку проблему передовсім потрібно обговорювати та вивчати. Ми — комунальне підприємство, яке має статус загальнодержавного значення, що ним відповідно до законодавства мають опікуватися і київська міська влада, і Мінприроди України та природоохоронні фонди. Але нині немає чіткого розмежування функції управління між відповідними структурами органу центральної та місцевої влади в частині, що стосується діяльності зоопарків. Немає і єдиної консолідованої позиції влади і щодо діяльності Київського зоопарку, яку необхідно спільно обстоювати. Натомість деякі чиновники здебільшого ідуть на повідку в «ініціаторів порятунку зоопарку», коментуючи та обсмоктуючи дурнуваті судження, а часом просто вигадки й домисли. Навіть представники Шевченківського РУ МВС України ще до здійснення фахової експертизи щодо загибелі слона Боя заявили, ніби він помер від... голоду!
Ви сказали, що система управління Київським зоопарком не відповідає сучасним вимогам? А я заявляю, що такої системи взагалі немає! Утім, не лише у Київському, а й у всіх інших зоопарках країни. Ось яку проблему потрібно розв’язувати...
— Як це?
— Тут слід почати здалеку: за радянських часів зоопарки фінансувалися з держбюджету. До речі, у 60—70-х роках Київський був одним із кращих у СРСР, 1983 року постановою Ради Міністрів УРСР йому надано статус зоологічного парку загальнодержавного значення, включено у мережу територій і об’єктів природно-заповідного фонду. Коли Радянський Союз розпався, він перейшов у комунальну власність, як і всі українські зоопарки, але не змінивши статус об’єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Відтоді ним опікувалися різні управління КМДА — торгівлі, побуту, культури, але тільки не ті, що мають природоохоронні функції. Тож і ставлення влади до зоопарку було, як до звичайного прибуткового комунального підприємства — парку розваг, атракціонів, луна-парку тощо. Та й хіба може бути по-іншому, якщо в адміністраціях міст узагалі відсутні органи, котрі мають природоохоронні функції?
Про те, що ніхто не віддасть звіра у «погані» руки
З другого боку, я розумію: якщо зоопарк підпорядковується управлінню побутового обслуговування, то хіба міський бюджет спрямовуватиме кошти, приміром, на відновлення популяції рідкісних птахів, чи на експедицію, яка вивчатиме умови адаптації тварин у природі, вирощених у штучно створених умовах? Або на поповнення колекції новими видами рептилій. Який чиновник з управління побуту може це збагнути? До певної міри, міську владу можна зрозуміти: у них є не менш важливі проблеми, ніж турбота про рідкісних та зникаючих видів тварин...
І хоч після утворення незалежної держави ми живемо в інших умовах, щодо зоопарку змін не сталося: він функціонує за нормами та інструкціями, ухваленими в СРСР. Приміром, ще за радянськими нормативами, яких ми повинні дотримуватися, передбачено забезпечення одного лева площею для мешкання — ...10 кв. м. Який європейський чи світовий зоопарк погодиться надати для поповнення колекції звіра у такі «руки»? Сумна правда: за рівнем оснащення і розвитку порівняно з європейськими наші зоопарки — минуле століття. У нас вистачає коштів хіба на те, аби забезпечувати раціон харчування тварин і певним чином — умови їх мешкання у неволі. Тобто на підтримання роботи життєво важливих об’єктів. Але коштів бракує на оновлення колекції, на поточний ремонт, не кажучи вже про капітальний, адже усі споруди здебільшого зводилися у 60-ті—80-ті роки минулого століття і застаріли за всіма показниками, а реконструкції потребують усі інженерні споруди. Про яку систему управління у цьому разі взагалі йдеться?
Про те, що звіринець — не шоу, а складне господарство,
яке потребує уваги держави і суспільства
Нині діяльність зоопарку перевіряють комісії з боку Київради та Мінприроди України. Можливо, це допоможе привернути увагу і держави, і суспільства до наших проблем, оскільки самотужки нам їх не розв’язати. Адже досі суспільство сприймає Київський зоопарк як «звіринець» — здебільшого з суто споживацьких позицій, як шоу. А зоопарк — не шоу, це передовсім унікальна заповідна територія, дендрологічний комплекс і з рідкісними, і типовими для України видами тварин, завданням якого є не лише просвітницька робота, а й науково-дослідницька, що сприяє збереженню і відтворенню тваринного і рослинного світу.
— Який вихід із ситуації?
— Вихід — у створенні сучасної системи управління державного рівня, за якою працюють зоопарки світу. Системи з чіткими рекомендаціями, яка регламентувала б, що, власне, є сучасний зоопарк, як ним управляти, хто його фінансує: яку частину на розвиток матеріально-технічної бази, наукових досліджень, просвітницької роботи, формування «зеленої» свідомості спрямовує державний і місцевий бюджети, а яка має надійти від меценатів, природоохоронних фондів і численних любителів природи. Правила гри має визначити держава, яка, утім, повинна взяти на себе також певні зобов’язання за їх виконання перед зоопарками і контрольні функції. В Україні нічого такого немає, а все залежить від власного бачення кожного директора. Яким має бути зоопарк і як саме ним управляти — кожен вигадує самотужки!
— З того, про що ви розповіли, зоопарк — картина невтішна, а зміни потребують чималих коштів...
— Серце крається, бо зоопарк, як кажуть, тріщить по швах, коштів, щоб поліпшити умови, немає, самотужки заробити їх ми не в змозі. Недавно побувала в Удмуртії, де щойно на 21 га відкрили новий зоопарк, контроль над спорудженням якого здійснював сам президент цієї республіки. Сучасні споруди, сучасні технології функціонування та обслуговування обійшлися державі у 250 млн. євро. Хіба не братимуть завидки? Але ж Удмуртія, за своїми можливостями, — не Україна! Та для Київського зоопарку на часі не грандіозні проекти, а як в умовах, що склалися, вийти з патової ситуації, і не лише підготуватися до наступної зими, а й пережити її...
— І насамкінець – про що дискутують, пліткують, домислюють кияни, незалежно від їхнього інтересу чи не інтересу до цієї історії. Подейкують, ніби насправді можновладців і ласих до наживи багатіїв не обходить ні сам зоопарк, ні його просвітницька робота, ні шоу. Йдеться про київську землю, на якій він розташований, і котру вони начебто мають намір забудувати елітними житловими будинками чи ще чимсь. А сам звіринець переселити за місто, або взагалі позбутися його, передавши мешканців в інші міста. І що директор зоопарку — начебто лише інструмент у цій боротьбі. Як ви самі ставитеся до такої ідеї і як її прокоментуєте?
— Коли два роки тому мене призначали на посаду, то такого завдання не було. З другого боку, знаючи моє ставлення до довкілля, до природи — я з 15 років займаюся громадською природоохоронною діяльністю — розраховувати на моє спільництво у такій ганебній справі ніхто й не зважився б. Я вважаю, що Київський зоопарк має залишатися там, де історично його місце розташування, і де він стоїть уже понад 100 років. Якщо хто наважиться такий стан речей змінити, то я першою ляжу кістками, щоб цього не допустити — обіймаючи посаду директора, чи не обіймаючи її...
Інтерв’ю взяла
Від редакції. Невдовзі Верховна Рада обговорюватиме державний бюджет на 2011 рік. У народних обранців буде чудова нагода продемонструвати власне ставлення до того, без чого неможливі ні парламенти, ні політики, — до братів наших менших, середовища мешкання не лише звірини, дичини, літаючих і плаваючих — загалом природи, а й суспільства. Усе це концентрується у зоопарках України.
