Коли їхати від Запоріжжя до Енергодара чи Каховки, то небайдуже око мандрівника і без дороговказів помітить, де починається Кам’янсько-Дніпровський район. Та там, де біля кожного села не бабусі з відром абрикосів чи десятком яєць чекають, а де працюють справжні дрібнооптові ринки. То селяни Благовіщенки, Новодніпровки й Нововодяного виїздять просто легковими автівками, й машинами з причепом, мікроавтобусами, невеличкими вантажівками і пропонують уже потужнішим оптовим покупцям плоди по-справжньому «золотої» Кам’янсько-Дніпровської долини.

Колись ця долина вважалася ледь не всесоюзним городом — імідж краю не зіпсувало навіть сусідство із Запорізькою АЕС. Та що там! У підручники історії потрапив епізод розгляду Запорізьким обкомом Компартії питання про кам’янсько-дніпровських мільйонерів. Мовляв, що з такими робити — часи, наче, перебудовою пахнуть, та й місцевим городникам куркульство ніяк не пришиєш! Бо без найманої робочої сили під лопату обробляють законних півгектара землі, і з них щонайменше соток 20 — під плівкою. Та не просто обробляють, а каторжною працею на тутешньому важкому глинистому ґрунті творять дива агротехніки. Адже, починаючи з січня, все копають-перекопують, щоб склад землі та її структура відповідали агротехнічним вимогам. Як результат — Москва їла огірки з Дніпровки і помідори з Водяного. Тобто з двох вузькоспеціалізованих сіл, загальна площа парникового господарства яких перевищувала площу всіх плантацій підмосковних радгоспів системи Міновочпрому. Та й різниця у підходах була помітна — у Підмосков’ї працівники просто ходили на роботу, а тут теплиця (балаган по-тутешньому) — біля кожного дому, і для всієї сім’ї, як мати рідна...

Як результат такого господарювання — вже у так званий перебудовний період тут у кожному дворі з роботящими руками стояло по два-три легковики... Ситуація мало змінилася у 90-ті, коли досвід (частіше помідорний — бо огірки ніжніші і складніші для обробітку) перехопили ледь не всі села Запорізької області. Москва і Підмосков’я продовжували їсти запорізьку городину. Однак час, рекет державний і кримінальний, рогатки на «прозорому» кордоні, а головне — пальне зробили свою невтішну справу. Тепер Москву годують «колгоспники» із заморських країн.

А на лівобережжі Дніпра з’явилася нова схема збуту. Це коли, щоб сподобатися оптовику на великій фурі, а ще ліпше — на рефрижераторі, цілими днями чекають свого щастя виробники вже не вузькоспеціалізованого профілю, а всього овочевого асортименту. Інша річ, що кожен зі своїм — один із перцем солодким, інший — з гірким, хтось із молоденькою морквою чи баклажанами, а хтось із традиційними в цих місцях огірками і помідорами найрізноманітніших сортів. «Продавай, поки дороге» — на цьому роками і тримаються кам’янсько-дніпровські мільйони. А ще —тяжкій щоденній праці селян. Пригадується недавній виступ голови місцевої райради Олександра Дорошенка: «Багато хто каже, що в нас живуть одні мільйонери. Я завжди запрошую всіх: приїздіть до нас, дамо вам ділянку землі — і заробляйте свій мільйон».

Отак одразу і приїдуть — той мільйон таким потом пахне, що простіше плакатися на життя і лише заздрити «куркулям» з Кам’янки-Дніпровської. І заздрять, чого гріха таїти. А в «золотій» долині тим часом працюють...