Ну-мо, дзеркальце, кажи!

Слухаючи Прем’єр-міністра Миколу Азарова про досягнення його уряду, мимоволі думалося про невиліковне — тяжіння влади до прикрашання об’єктивних реалій, змішування святого й грішного для подання його на розсуд громадськості в яскравій обкладинці. Досягнення зазвичай подаються на тлі руйнівного господарювання попередників і видаються ура-брошурою. Цього разу — під девізом «Стабільність і реформи», але суті це не поміняло. Бо і стабільність, м’яко кажучи, поки що відносна, і реформи — справа майбутнього. І те, що стосується перелому в економіці, залишає більше запитань, ніж відповідей. Приміром, зменшення удвічі дефіциту бюджету наводить на думку, що йдеться про специфічний дефіцит, який дістав назву операційного, а не реальний, який не фінансується. Зростання промислового виробництва за п’ять місяців на 12,6 відсотка — це, швидше, наслідок зростання світових цін на сировину, на що уряд, звісно, не міг вплинути. До того ж результат указує на сповільнення, а не прискорення росту, харчова промисловість демонструє динаміку минулого року, будівельна — під кризовим пресом.

Обсяг депозитів фізосіб, який збільшився на 11,2 відсотка, нівелює зростання заборгованості за кредитами майже до 11 відсотків від їхньої загальної суми. Що загальна економічна ситуація поліпшується, мало хто заперечує, але це не привід видавати бажане за дійсне. Бо доходить інколи до смішного. З’ясовується, що розмежувати функції транспортування, розподілу й постачання споживачів природним газом пропонує, наприклад, Міністерство палива та енергетики, а не ЄС! Це стосується і тарифів на транспортування, постачання і збереження блакитного палива, які і визначалися б окремо, і покривали б витрати, включно з інвестиційними. До слова, завдяки рекомендаціям європейців це потрапило в Програму економічних реформ команди Віктора Януковича. Ніхто не заперечує, що жити стало веселіше, але нікому не смішно.

Від початку року державні запозичення для фінансування видатків бюджету вже становлять 38,6 мільярда гривень, у тім числі зовнішні — 15,8 мільярда гривень. Станом на 21 червня борги перевищили виплати за ними більш як на 23 мільярди гривень! Розважливість втрачено геть-зовсім, бо російський кредит у два мільярди доларів США від ВТБ, одержаний у червні, не рівня емвеефівським — останні в рази дешевші. Усе дорого й сердито, кредити від МВФ у тім числі: за інформацією Фонду, Україна має сплатити цього року тільки відсотків за кредитом 2008 року близько 110 мільйонів доларів США, наступного — вдвічі більше. Микола Азаров вірить, що МВФ позичить вчергове, екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник резонно сумнівається. Заробляти на боргах і споживати за рахунок боргів стає нормою, що веде до чергового витка кризи. Наприклад, уряд списує 4,5 мільярда гривень заборгованості Пенсійного фонду за позиками й заборгованість вугле- і торфодобувних підприємств, які не сплачували внески до соціальних фондів із ласки екс-прем’єра Юлії Тимошенко. Водночас пропонується, по суті, звільнити доходи шахтарів від сплати податку на доходи, що тільки повертає проблему іншим боком, але суті не міняє — Пенсійний фонд очікує від бюджету трансфертів приблизно на таку само суму, яку вже напозичали.

Послухати урядовців, то ми одержали 100 цукерок, чому ж тоді в роті не посолодшало?

Стає, справді, весело, коли у вищезгаданій брошурі натрапляєш на рубрику «Турбота про людей». Кажуть, що мінімальна заробітна плата збільшена до 922 гривень, але це тільки законодавчі декларації про наміри. Кажуть про надбавки медикам і вчителям за вислугу років — і до того ще руки не дійшли. Але сказати, що уряд не турбується про своїх виборців, не можна. Цього місяця законодавці прийняли за основу законодавчі зміни до Бюджетного і Податкового кодексів, які прямо пов’язані з добробутом платників податків, а мовою представницької брошури — з «економічним процвітанням». До Бюджетного кодексу немає претензій, але є перестороги. Довгоочікувана децентралізація бюджетного процесу (вкупі з додатковими правами громадам розподіляти частину податку на прибуток підприємств, здійснювати зовнішні запозичення, регулювати місцеві податки й збори) фактично не враховує адміністративно-територіальної неоднорідності регіонів і практично не наближає споживачів до послуг. У столиці можна надибати на кілька дев’ятиповерхівок, в яких ліфт не працює вже кілька місяців, прямо кажучи, літні мешканці з хворобами серця з верхніх поверхів прикуті до своїх квартир. При цьому ЖЕК їх запевняє, що через відсутність ліфта вони не сплачують за цю послугу. І справді, економлять менш як 2 гривні на місяць. Ну хіба не справедливо!? Тим паче напередодні підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги вже цього місяця, про що поінформував новопризначений перший заступник глави Київської міськдержадміністрації Олександр Попов.

Із проектом Податкового кодексу, прямо кажучи, не склалося. Бо його не критикує сьогодні хіба що лінивий. Президент країни Віктор Янукович вважає навіть за необхідне провести грунтовну експертизу й переписати чистовик. Варто. Законопроект і не спрощує, і не зменшує податкового навантаження, як це декларується. Скорочення низки державних і місцевих податків продиктоване дорожнечею їх стягування. Доступ до спрощеної системи оподаткування — обмежений. Права великого бізнесу регулювати матеріальні витрати на власний розсуд — урізані. Хоч як дивно, а віце-прем’єр Сергій Тігіпко не бачить в ініціативі оподатковувати депозити ознак подвійного оподаткування.

А, власне, чому б і ні, якщо проект не дарує навіть малозабезпеченим. Бо як інакше пояснити, що багатодітній матері вже не дозволятиметься зменшувати свій оподатковуваний дохід на 100 відсотків мінімальної зарплати на кожну дитину, а тільки на 50! На цьому тлі неоподаткування спадщини і виграшів у державній лотереї видається блюзнірським стимулом. На мою думку, якщо взяти проект Податкового кодексу за керівництво до дії, то ми одержимо систему, яка: а) заганяє малий та середній бізнес у тінь; б) зміщує корупцію на регіональний рівень; в) збільшує видатки на адміністрування податків; г) посилює ручне управління бюджетним процесом з боку уряду.

Продали росіянам 76,001 відсотка акцій ХК «Луганськтепловоз». І добре. Бо купив його той, кому наші електровози й тепловози ще потрібні, а найголовніше в таких приватизаційних торгах — ринок збуту продукції. Пригадав, як чимало років тому мене переконували на конвеєрі заводу про виконання місячного завдання на 200 відсотків. А за цим стояло лише два електровози. Тож прихід на завод зацікавленого господаря, нові замовлення і нові робочі місця важать більше за одномоментну вигоду в грошових одиницях. Але річ не тільки в них, а й у принципах, на котрі організатори конкурсу, як на мене, закрили очі. Хіба хто забув, що один із них стосується прозорості й неупередженості під час проведення приватизаційних конкурсів. І, згадайте, цей принцип країна вистраждала, втрачаючи мільярди на приватизації найбільш потужних своїх виробничих активів у металургії, енергетиці, нафтопереробці тощо. Від розпродажу активів «на замовлення» або ще того гірше — за «партійною рознарядкою» потерпає реноме країни в очах добросовісних інвесторів, урядів, які перебувають при владі, — в очах платників податків.

Не пригадаю дня без того, щоб не нагадали про ідею створення спільного підприємства між НАК «Нафтогаз України» і російським «Газпромом». Уже дійшло до того, що пропонується висунути газотранспортну систему статутним внеском. Як на мене, це одне й те саме, що засунути голову в зашморг, оскільки рано чи пізно доведеться мати справу з борговими взаємозаліками на кшталт того, який ми спостерігали між росіянами й білорусами цього місяця. Поза сумнівом, за тим, що вони раптом не поділили, стоїть більше, ніж гроші. Так само більше, ніж гроші, стоїть і за ідеєю створити спільне підприємство між НАК «Нафтогаз України» і російським «Газпромом».