«Піраміди» соціального діалогу

Україна є однією зі 179 країн, які прийняли у 1992 році на Конференції ООН з питань довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро глобальні стратегії розвитку: «Порядок денний на ХХІ століття» та «Локальний порядок денний ХХІ століття»; підписали Декларацію, взявши на себе зобов’язання прийняти національні стратегії стійкого розвитку та втілювати їх в життя. Україною також було підтримано відповідний План дій у 2002 році.

Однією з найважливіших передумов успішності національних стратегій стійкого розвитку є участь в їх опрацюванні та реалізації всіх соціальних груп суспільства, цивілізованість взаємин між владою та інститутами громадянського суспільства, зокрема, розвиток СД між організаціями найманих працівників та власників бізнесу у відповідності до принципів, задекларованих Конвенціями Міжнародної організації праці та іншими міжнародними угодами.

У цьому зв’язку вдосконалення СД між самодостатніми, з міркувань історичної та конституційної репрезентативності, самоорганізованими соціальними партнерами, є нагальним завданням держави. Це особливо актуально для сучасного українського суспільства з його загрозливими тенденціями поглиблення дефіциту довіри власників бізнесу (підприємців, роботодавців) до владних інституцій та суперечностями між політично налаштованими національними новітніми об’єднаннями організацій роботодавців та еволюційно сформованими суб’єктами сторони роботодавців.

Необхідність кардинальних перетворень у продуктивних силах та виробничих відносинах, формування в суспільстві нової культури життєдіяльності вимагають якісно нового погляду на перспективи соціально-економічного розвитку національного господарства та розробки відповідних моделей управління на відмінних від традиційних методологічних принципів, оскільки останні виявились неспроможними дати відповідь на нові виклики.

Адже саме в період фінансово-економічної кризи важливо вчасно отримати відповідь на запитання, як сформувати структуру народногосподарського комплексу, виробничих відносин, відносин між державою та суспільством як на національному, так і місцевому рівнях, щоб забезпечити найвищу мобілізацію людського, інноваційного та інтелектуального потенціалу, посісти гідне місце в системі міжнародного поділу праці й при цьому зберегти повноцінність природних систем, фізичне і духовне здоров’я нації, зберегти демографічну рівновагу, тобто реалізувати систему соціального управління сталим розвитком в умовах агресивного зовнішнього середовища.

У свою чергу достатній захист від зовнішніх інтервенцій можуть мати лише відкриті соціальні системи, здатні адаптуватись до нових макро- та мега- соціально-економічних та політичних обставин, спираючись:

на домінуюче охоплення потенційного загалу учасників функціонально-електоральним впливом;

на плюралізм в політиці, економіці, культурі;

свободу та творчість особистості;

демократичні ринкові моделі;

інтернаціоналізацію соціальної діяльності тощо.

Важливою складовою відкритих соціальних систем є розвиток інституту соціального діалогу, що легітимізує переговорний процес між владою, бізнесом та профспілками і повинен відігравати роль своєрідного «фільтру» для відсікання небажаних суспільству новацій (законопроектів, програм розвитку тощо), та, відповідно, стимулювання суспільно корисних новацій і в економіці, і в сфері державного управління, соціальній сфері шляхом досягнення соціальними партнерами консенсусу щодо балансу інтересів.

СД «відсікає» все зайве для соціальної системи в даний історичний період, що надходить в систему ззовні та модернізує і вдосконалює застарілі інститути суспільних відносин. Отже, СД слід вважати засадничим чинником реалізації потенціалу відкритих соціальних систем в сенсі їх соціальної нагальності.

Актуалізація СД за останні десять років в середовищі соціальних партнерів, особливо — політичного бомонду та можновладців, істотно мотивувала їх функціонерів до використання цього демократичного інституту в приватно-протекціоністських, кар’єрних та політичних цілях.

Неабияку негативну роль у цьому феномені відіграє альянс уряду та об’єднань організацій роботодавців у складі сторони власників, що об’єднуються для ведення переговорів із профспілками, зумовлений постановами Закону України «Про колективні договори і угоди». Негативну не за суттю його положень, а за їх довільним тлумаченням, зокрема функціонерами протекціоністськи утворених новітніх об’єднань організацій роботодавців, яким дуже бажано «підігнати» чинне законодавство під «легітимність» своїх структур і їх місце як у СД, особливо у відносинах з державними та міжнародними інституціями. Однозначно, що в разі їх підтримки владою слід очікувати порушення конституційних прав і свобод інших інститутів громадянського суспільства — учасників СД.

Це вже, власне, має місце, наприклад, у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2009 року №1513-р «Про проведення переговорів щодо укладення Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями та галузевих і регіональних колективних угод на новий строк». Цим документом попередній уряд одноосібно виокремив спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні в ексклюзивного суб’єкта сторони власників від недержавного сектору економіки, позбавивши інші об’єднання організацій роботодавців та підприємців, що користуються найманою робочою силою, в тому числі окремих учасників чинної Генеральної угоди на 2008—2009 роки, права на реалізацію положень своїх статутів щодо участі у веденні колективних переговорів й укладанні Генеральної угоди на новий строк. Цим держава спонукає їх до підлеглості неформальному громадському новоутворенню — СПО.

З огляду на викладене та уважно проаналізувавши розвиток СД та його сторін за останні роки, можна сформулювати такі загрози для СД в Україні:

Політизація соціального діалогу — запровадження специфічного «штатного розкладу», коли функціонери учасників чи партнерів СД є емісарами політичних партій чи навіть державних інституцій, або ж виконують соціальне замовлення останніх.

Слабка інституційність діалогу на різних щаблях.

Імітація діалогу — завдання, які він має досягати по суті, перетворені на інструментальну процедуру взаємної легітимізації суб’єктів діалогу, або обмеженість діалогу до виключно «легких» форм.

Ексклюзивність діалогу: для переговорного процесу чи для укладання порозумінь підбираються «під себе свої» чи привілейовані соціальні партнери, що робить неможливим дієве розв’язання конфліктів між соціальними партнерами на правовій основі формально законодавчих правил.

Фрагментація — зведення форм соціального діалогу до двосторонніх (білатеральних) контактів і взаємин: державні установи — працівники та роботодавці — працівники.

Інструментальність та вибіркова інтерпретація юридичних механізмів, за якими визначаються принципи ведення соціального діалогу.

Персоналізація (персоніфікація) діалогу — надмірна участь у процесі окремих індивідуальностей замість цілих інститутів, покликаних вести соціальний діалог незалежно від особистостей.

Ідеологізація — діалог в основному зациклюється на символах та цінностях або на взаємних чи односторонніх звинувачуваннях у колишніх провинах чи упущеннях, на висловлюванні емоцій і невдоволення, переважно негативних.

Звужування діалогу до проблем вторинного плану, коли вирішення питань стає неможливим з огляду на обмеженість вибору та ідеї «вищого порядку». Вторинні явища порушуються і розглядаються організаціями чи діячами, які перебувають поза обсягом дії суб’єктів.

Слабка інституційність діалогу на різних щаблях учасників соціального діалогу.

Відсутність (слабкість) так званого інтелектуально-експертного забезпечення й підтримки учасників соціального діалогу.

Тож законопроект «Про соціальний діалог в Україні», який містить загрози СД, логічно, ослаблює спроможність відкритих соціальних систем забезпечувати репрезентативність соціальних партнерів (профспілкової сторони та сторони роботодавців) в СД, а також результативну участь пересічних суб’єктів сторін в реалізації урядових антикризових реформ. Виникає питання щодо конституційності таких законопроектів.