Чорнобильські пільги страшніші за радіацію

Виконати положення закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», практично неможливо. Насамперед тому, що стільки коштів у держбюджеті просто немає. Але й чекати, поки з’явиться якийсь Кашпіровський і все «розсмокчеться» само собою, теж не вийде: сума судових позовів з вимогами виконати те, що виконати неможливо, вимірюється вже мільярдами гривень.

Читати нинішню редакцію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» — даремно час гаяти. З тексту нічогісінько не можна зрозуміти. Адже після багатьох положень йдуть однотипні коментарі: зміну внесено на підставі закону такого-то, від такого-то числа. А далі: зміну визнано неконституційною згідно з рішенням Конституційного Суду.

Якщо під рукою немає старого тексту, без змін, часто взагалі важко здогадатися, про що йдеться. А перелік новацій, з якими КС не погодився, дуже довгий. Та найбільше проблем виникло саме з тими положеннями, де розмір різних виплат був чітко прив’язаний до мінімальної зарплати. Щоб було зрозуміліше, варто процитувати початок статті 37: «Громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України». До внесення такої зміни було чітко зафіксовано, що громадяни, які проживають на забруднених територіях, щомісяця мають отримувати: у четвертій зоні — 30 відсотків мінімальної заробітної плати, в третій — 40, а в другій — 50 відсотків. Насправді ж згідно з постановою Кабміну їм нараховують, відповідно, 1 гривню 60 копійок, 2 гривні 10 копійок і 2 гривні 60 копійок.

Неконституційною визнано й зміну статті 39. Звідси випливає, що в четвертій зоні доплата має становити не 5 гривень 20 копійок, як вирішив Кабмін, а дорівнювати мінімальній зарплаті. У третій зоні, згідно з постановою Кабміну, необхідно доплачувати 10 гривень 50 копійок, а було передбачено дві мінімальні зарплати. Ще більший розрив між цими цифрами у другій зоні: три мінімальні зарплати і 13 гривень 20 копійок.

До мінімальної зарплати прив’язані й виплати інвалідам-чорнобильцям. Суть така. Якщо учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС встановили третю групу інвалідності, пов’язану з її наслідками, йому належить одноразова виплата — 30 мінімальних зарплат у розмірі на час встановлення інвалідності. А в постанові Кабміну стоїть зовсім інша цифра — 189 гривень 60 копійок. Так само з другою і третьою групою інвалідності: замість 45 і 60 мінімальних зарплат — трохи більше 283 і 379 гривень. Крім того, неконституційною визнано й цілу низку змін до статті 30 «Пільги та компенсації потерпілим дітям та їх батькам».

Така ситуація склалася через те, що свого часу Верховна Рада змушена була вносити зміни до чорнобильського закону. Бо як можна керуватися тими положеннями, яких неможливо дотримуватися? У свою чергу, Кабінет Міністрів змушений був скоригувати цифри виплат, виходячи з реального наповнення бюджету. А Конституційний Суд керувався іншим — буквою закону. Тож і скасував усі ті зміни.

Однак найгірше те, що ніхто не бачить виходу з цієї правової безвиході. На додачу — економічний потенціал постраждалих територій надто слабкий, що негативно впливає на рівень життя населення. Головною проблемою стало те, що в населення сформувалася психологія пасивного очікування допомоги. Заклики, що краще створювати робочі місця, ніж чекати виплати, не діють.

Ще рік тому начальник Народицького райуправління праці і соціального захисту населення розповідав:

— Щотижня мені лягає на стіл не менше 120 копій позовних заяв. Люди звертаються з позовами, суди приймають рішення на їх користь, а потім крайніми виявляються управління праці та соціального захисту: на Житомирщині вже арештовано на їхніх рахунках понад 214 мільйонів гривень. А всього суди області прийняли рішень на 641,5 мільйона гривень на користь 47,5 тисячі громадян. У судах перебуває позовів на 1 млрд. 43 мільйони гривень. Ще рік тому в Овруцькому райуправлінні праці та соціального захисту підрахували, що лише в цьому районі сума виплат невдовзі може сягнути близько мільярда гривень.

Загалом ціну питання для всієї країни на виїзному семінарі, що його проводило в Житомирі Мінпраці, його фахівці оцінили в 200 мільярдів гривень — така перспектива, за словами одного з доповідачів, може світити нам через кілька років. Не забуваймо: розмір мінімальної зарплати зростає — зростатимуть і суми, заявлені в позовах.

Восени 2007 року, коли на Житомирщині сума позовів становила 66 мільйонів гривень, профільне міністерство піддало область критиці. Зазначалося, що такого немає навіть на Київщині, де налічується у 2,5 разу більше чорнобильців. Стверджувалося: усе це через те, що механізм подання позовів має характер чітко організованої акції, і можна дійти висновку, що органи соціального захисту населення у Житомирській області при роботі з судовими органами не вживають заходів, щоб зупинити виплати компенсації з порушенням норм закону за рішеннями районних судів. Але що могли зробити управління праці і соцзахисту? Писати оскарження? Їх було направлено тисячі, та вищі судові інстанції їх не підтримують.

Узагалі, як можна зупинити те, що зупинити неможливо? Ментальність суспільства уже далеко не та, що була 10 років тому. Коли людина знає, скільки їй належить, — подає до суду. «Піонерами» звернень з приводу чорнобильських виплат були ті, хто найкраще зорієнтувався в законах. Кажуть, що серед них і держслужбовці. Друга хвиля — родичі, куми, свати. А коли звістки, що хтось отримав значні суми, розійшлися широко — позови стали писати масово. І ніякими логічними доказами, що таких коштів у держави просто немає, нікого не переконаєш. Шанс виграти мільйон у лотерею теж мізерний, але ж усі сподіваються. Так і тут...

Результат прогнозований: одні отримують через виконавчу службу великі суми, тоді як іншим не дістається навіть тих мізерних виплат, що передбачені Кабміном. Тож наростає чергова хвиля невдоволення. В Овруцькому районі мінімальна доплата в розмірі 10,5 гривні не виплачується з лютого 2008 року. Крім того, є позови, пов’язані зі статтею закону, яка передбачає, що люди, які отримали житло на чистій території, мають отримати компенсацію за майно, втрачене на забрудненій. У Народичах сума арештів по таких видатках — 16 мільйонів гривень. Діапазон заявлених до відшкодування сум широкий — від дев’яти тисяч до майже півмільйона гривень. Причому суди приймають рішення про виплату компенсації поза чергою. Це теж провокує потік позовів.

Єдиний вихід — створити окрему бюджетну програму з виплат по судових рішеннях, виділити під неї якусь суму — тоді буде все розблоковано. Такий рецепт прозвучав на одному із зібрань. Щоправда, були і вочевидь нереальні пропозиції: закласти в держбюджет усі належні до виплат суми повністю. Інша думка — оголосити державним боргом.

Як повідомила Алла Машталір, начальник управління з питань соціального захисту громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, голова облдержадміністрації Сергій Рижук за короткий час перебування на цій посаді направив уже п’ять листів до столиці з приводу чорнобильських проблем.

Розмови про необхідність навести лад із виплатами нагадують безплідні намагання розібратися з другою зоною безумовного (обов’язкового) відселення. Теоретично там давно вже ніхто не мав би жити. Насправді, навіть землю розпайовано, а в Народичах довелося дитсадок розширювати — місць бракувало... Хоча згідно із законом коштів у ті населені пункти вкладати не можна. Тому обласна влада й запропонувала: на сесіях місцевих рад дати згоду про переведення в третю зону. Реакцію можна передати коротко: ми згодні. Тільки пільги другої зони залиште.

Житомирська область.

На знімку: один з краєвидів райцентру Народичі. Настане час, і заговорять, що треба вкладати гроші у відбудову зруйнованих об’єктів чи нове будівництво.