Україна, яку не можна змінити без тебе

У цих політичних дебатах, на жаль, велика кількість державних діячів, політиків та експертів забувають про те, що, можливо, найважливішим досягненням Основного Закону, за яким живе Україна з 28 червня 1996 року, є так званий ідеологічний чи світоглядний розділ Конституції України — розділ І «Загальні засади». Цей розділ уперше в історії незалежної України чітко прописав загальні базові принципи нової Української держави, загальні засади організації влади, гуманітарної політики та зовнішньополітичної діяльності.

Найважливіше, про що варто сказати сьогодні, це те, що розділ І, який складається із 20 статей, неможливо змінити без волі українського народу, оскільки розділом XІІІ «Внесення змін до Конституції України» чітко передбачено, що внесення змін до всіх розділів Конституції передбачено так званою традиційною процедурою, згідно з якою на одній сесії необхідно проголосувати законопроект про внесення змін до Конституції більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (226), а на наступній черговій сесії проголосувати його не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради (300). Натомість внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу ІІІ «Вибори. Референдум» і розділу XІІІ «Внесення змін до Конституції України», як прописано статтею 156, можливо, лише якщо після відповідних голосувань Верховною Радою в 226 та 300 голосів відбудеться затвердження цих змін на всеукраїнському референдумі, який призначається Президентом України. Слід зазначити, що повторне подання законопроекту про внесення змін до цих розділів і, зокрема, розділу І з одного і того ж питання можливо лише до Верховної Ради наступного скликання.

Отож у 1996 році український парламент ухвалив державницьке рішення, яке не дає можливості політикам реалізовувати свої передвиборні гасла та партійні обіцянки шляхом зміни курсу та стратегії України лише голосуванням у парламенті. Можна сказати навіть більше: можливо, найважливіше, що зробила Верховна Рада України в період 1996 року, — застерегла принцип, за яким лише український народ, а не політики, мусить визначати, якою повинна бути держава, в якій він проживає.

Серед найважливіших статей розділу «Загальні засади» — стаття 1 Конституції, в якій Україна визначається як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Надзвичайно важливою є й стаття 2, яка форму державного устрою України визначає як унітарну. Це означає, що теперішні ініціативи низки українських високопосадовців, які активно стимулюються російськими політичними діячами, про необхідність перетворення України на федеративну державу, можливі лише за згодою українського народу через референдум.

Стаття 4 фіксує єдине громадянство в Україні. Не менш суттєвою статтею, яка дебатується, і ще раз хочу нагадати, зміна якої можлива лише після референдуму, є стаття 10, яка визначає українську мову як державну мову України. Набула актуальності дискусія про місце і роль свободи слова та недопущення цензури. Нагадаємо, стаття 15 Конституції чітко передбачає заборону цензури. У дискусіях про зовнішньополітичну стратегію варта уваги стаття 17, яка визначає, що на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом, а також те, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Першим розділом Конституції передбачено принцип верховенства права (стаття 8), а також загально усталений демократичний правовий порядок життя, який ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19).

Принципово, що стаття 20 підвела риску в дискусії про державні символи України. Ця стаття визначає державними символами України Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів; великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (як відомо, мова йде про відредагований текст на вірш «Ще не вмерла Україна» П. Чубинського).

Отож, ураховуючи те, що тема можливих змін до Конституції, а найважливіше — перегляду світоглядних засад сучасної Української держави, залишається актуальною передовсім для нової влади, вважаю за потрібне ще раз нагадати, що розділ І «Загальні засади» можна змінити лише за згодою українського суспільства. З огляду на це, пропоную нашим читачам текст цього розділу, який був, є і, переконаний, залишиться в основі ідеології сучасної Української держави, бо, як відомо, президенти, уряди і парламенти змінюються, а Україна залишається.