Вранці, їдучи у відрядження, на околиці села Малушка, що в Березнівському районі, помітила дитячий гурт, який, судячи з прив’язаних до поясів скляночок-поберушок, прямував до лісу за чорницями. Уже під кінець робочого дня біля дворів малеча із синіми від ягід долонями пропонувала їх автолюбителям, що проїжджали через село. Не втрималась, зупинилась. Хлопчина років семи-восьми (найменший із гурту) називає ціну за літр — десять гривень. Не торгуюсь, знаючи змалечку на власному досвіді, як важко збирати чорниці. Задоволене хлоп’я радісно біжить у двір, показує купюру матері: мовляв, дивись — заробив. Вона гладить сина по голові і каже:
— Молодець, — а потім, киваючи на старших, продовжує:
— Так вони у мене заробляють собі на зошити, приладдя у школу... Все ж тепер дороге. А у мене четверо дітей шкільного віку, тож щоб відправити їх по-людськи у школу, ой скільки грошей треба...
Зрештою, чорничні «жнива» на Поліссі — це можливість багатьом сім’ям (а тут, до речі, чимало багатодітних родин) поправити свій сімейний бюджет. Тож щойно з’явилися перші ягоди, люди днюють у лісі. Кажуть, цього року чорниці вродили рясно, але через часті дощі дозрівають повільно.
А цю жіночку із двома доньками-близнючками та немовлям у візку (на знімку) ми зустріли у лісі за чотири кілометри від села Мушня Рокитнівського району. Одна з дворічних близнючок пила молоко з пляшечки, друга — погойдувала колиску, щоб заспокоїти немовля — така собі нянька, допоки мама у чорничнику збирає ягоди.
— Як ви наважились з такими маленькими дітьми до лісу податися? — цікавимося у молодої, але вже багатодітної мами.
— Життя змусило. Годувати та одягати дітей треба. А для цього гроші потрібні. А де ж їх знайти, як не в наших лісах? — каже вона.
— Куди ж діваєте ягоди? Заготівельникам здаєте?
— Я що, не маю розуму, щоб свій труд за копійки продавати, а заготівельники щоб на мені наживалися? Відвезу в Рівне, Київ чи Львів — дарма, що добу потрачу, зате виручку матиму. Наші ж заготівельники беруть чорниці по такій ціні, ніби ми їх коробками черпаємо з наших лісів. Тут спину попогнеш, поки відро надибаєш. Та ще й з дітьми, які час від часу відволікають і потребують уваги.
Жіночка справді має рацію: заготівельники не дуже щедрі на ціну. У Володимирецькому районі пропонують по вісім гривень за кілограм (а це півтора літра), в Рокитнівському, було, що й по сім, у Корецькому, як розповіли селяни на ринку «Андріївський» у Рівному, — по десять. Звичайно, перші ягоди, які завжди дорожчі, вигідніше продавати самому — більше заробиш, тож жіночки зранку — на маршрутку і в Рівне. Адже, скажімо, 24 червня на рівненських ринках за літр чорниць правили по десять гривень (а це набагато менше кілограма). А ось у кого немає часу на те, щоб везти зібране до міст, продають ягоди стихійним перекупникам, які партіями везуть чорниці до мегаполісів і на цьому заробляють і собі копійку. Та й більше платять за ягоди тим, хто їх збирає, ніж «офіційні» заготівельники.
На жаль, чорничні «жнива» не обходяться без «перекосів». Адже не всі заготівельники сплачують до місцевих бюджетів податки за збір ягід; дехто із сільських мешканців, йдучи у ліс за чорницями, бере із собою гребінки, завдаючи цим самим великої шкоди чорничникам, які пошкоджуються, а потім відновлюються не один рік; до того ж гребінки захоплюють і ще недостиглі ягоди, які потім збирачі викидають...
Узагалі-то, по собі знаю, чорничні «жнива» вчать цінувати зароблену власним трудом копійку дітей, які замість того, щоб байдикувати з однолітками, збирають ягоди, відмахуючись від надокучливої мошкарні. Одне слово, чорничні «жнива» на Поліссі — у розпалі.
Рівненська область.
Фото Миколи КИРИЛЬЧУКА.