Наприкінці 1970-х років Біл Манофф написав п’єсу «Сич і кицюня», яка не раз ставилася на Бродвеї, за її мотивами Голівуд зняв фільм «Поліцейський і повія» з Барброю Стрейзанд . А нещодавно «Сич і кицюня» поставлена у Запорізькому театрі «Ві», режисер Віктор Попов.
Завдяки сценографії та освітленню складалося враження, ніби ми в кінотеатрі дивимося не виставу, а фільм. Актор Сергій Детюк, що грає Фелікса, рухався по сцені, не намагаючись надто привертати до себе уваги глядачів. Через вікно пробивалося то денне, то нічне світло. Вся сцена — це одна кімната. А на ній всього двоє акторів. Ольга Максимишин (повія Доріс), яка увірвалася у життя письменника-початківця Фелікса, грала прямо-таки біснувато, несамовито кричала і тряслась усім тілом, в неї ніби дух Висоцького вселявся. Така гра часом дратувала глядача, але показувала темперамент цієї жінки. Доріс зваблювала Фелікса оголеним тілом. На жаль, еротики там було як кіт наплакав, та це нічого, бо вона полонила глядачів грою в інших епізодах і без роздягання. Фелікс радував публіку коментарями на кшталт: «Ти зламала мені життя, а тепер і смерть». Це нагадувало імпровізацію. Якщо коротко, Фелікс — уособлення інтелігента, а Доріс — навпаки. Чи можуть вони нормально співіснувати? Як показує життя і вистава — ні. Плюс і Мінус притягуються — та ненадовго. І зазвичай поганий тягне хорошого на дно. Ось і цей сюжет закінчився подвійним суїцидом. При їхньому знайомстві Фелікс читав свій твір, де звучала фраза «Сонце виплюнуло ранок». Впродовж усієї вистави Доріс повторювала, що сонце не може плюватися. Мораль: якщо при знайомстві дівчина не розуміє ваших метафор, вона вам не пара.
