Нещодавно в Київському Національному університеті імені Шевченка виступав жіночий ансамбль "Червона калина" з  пристоличного села Лука. Тут відбувалася презентація  книги професора цього закладу Івана Павленка "Пісенна традиція села Лука", а народний спів був живою ілюстрацією до неї. Завідуюча кафедрою фольклористики Інституту філології Олена Івановська назвала цю подію знаковою для всієї України.
Іван Павленко сердечно дякував людям, які допомогли йому у виданні книжки, зокрема начальникові управління культури Київської області Анатолію Романчишину та  голові Гореницької сільради Андрієві Гуленку… 
Один за одним звучали пісенні шедеври, ті, що колись співали прабабусі уже немолодих учасниць колективу: "Стоїть гора високая…", "Жила собі вдова сім год на роздоллі", "В мене милий — золото…"
Як удалося їм уберегти пісню? Якби вони жили далеко від великих міст, а то ж якихось тридцять кілометрів од столиці… То — справді таємниця, яку можна пояснити незбагненною силою Любові. Оце почуття рятує у найскрутніший час. І пісню також… Шістдесяті-вісімдесяті роки минулого століття стали роками нівелювання сердечної пісні нашого народу. Вона була витіснена псевдоцінностями масової телевізійної культури. 
…Свого часу Гоголь, прочитавши збірник фольклорних записів Михайла Максимовича, писав йому: "Моя радость, жизнь моя! Песни! Как я вас люблю! Что все черствые летописи, в которых я тепер роюсь, перед этими звонкими живыми летописями!"
…До "Червоної калини" приєднався студентський фольклорний гурт Київського університету "Роксоланія", маючи в своєму репертуарі більшість пісень, які здавен співають саме у селі Лука. Художній керівник обох  цих колективів Іван Павленко, як мудрий садівник, плекає розкішне українське народне багатоголосся — він знаходить час  бувати у цьому селі й пильнувати  цілющі джерела народної пісні.  
Наведемо міркування історика українського мистецтва Олександра Фисуна (на знімку): "Справжнє диво прибуло із села Лука. Фольклорний колектив явив таїнства української підголоскової поліфонії. Те, що ми почули, складає глибини не тільки генетичної пам'яті українців, а й таємницю безсмертя нашого народу. Сьогодні наші політики закликають іти в Європу, щоб там набиратися шляхетності, вищої культури. Однак ту шляхетність, яку втілюють два фольклорні колективи — "Червона калина" і "Роксоланія", — нинішня Європа вже загубила. Народний ансамбль "Червона калина" — старшого віку жінки — то ревні хранительки божественного співу. Ці  подвижниці вберегли понад 260 взірців нашого багатоголосся й секрети регіонального співу.
Якби мудрий наш музика Іван Якимович Павленко не стрівся з колективом "Червоної калини", не з'явилося б оцієї книжки — "Пісенна традиція села Лука". Наклад її невеликий, але вона  є свідченням нашої національної незнищимості, мистецького злету, що витворяється отією, задивленою в небеса сільською душею. 
Відомо, що грузини своїм чоловічим багатоголоссям показали високу культуру національного хорового співу й подали в ЮНЕСКО як духовні здобутки свого народу.
Наше народне багатоголосся, яке багато віків плекає сільська пісенна культура України, заслужило стати унікальною пам'яткою духовних скарбів планети. І гарно було б, якби науковці підготували такий документ і передали його в ЮНЕСКО, щоб наше пісенне багатство долучилося до надбань світової культури".