Ще 21 вересня 2004 року наша газета опублікувала текст промови Голови Верховної Ради України Володимира Литвина на урочистому засіданні з нагоди 170-річчя Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Заголовок виступу у нашому випадку просто символічний: «Навчимося розпізнавати апостолів правди і науки серед наших сучасників».

У травні цього року до апарату Верховної Ради, а потім і до редакції надійшов відгук на цей виступ, а якщо точніше — лист-прохання про допомогу. А коли вже з редакції до запорізького корпункту прийшов солідний пакет з матеріалом на 42 сторінках машинописного тексту, віддрукованого в один інтервал, то це ще не дуже налякало. Налякало інше: що переслано листа невизнаного астрономічного генія! Якому доведеться (як це роками робили дуже солідні контори навіть союзного рівня) ввічливо відмовити. В особистій бесіді... Річ у тім, що в автора ще не згладилися спогади про іншу зустріч — із запорізьким пенсіонером, математиком-любителем, який 35 років займається, і небезуспішно, доведенням теореми Ферма. Вражений науковим подвигом того абсолютно сліпого ентузіаста, я поспілкувався зі знайомими професорами математики і з’ясував: а) теорему Ферма вже доведено; б) «на нашій кафедрі давно є порядок, що докази теореми Ферма і проекти вічного двигуна не розглядаються — заради економії часу»...

Однак робити нічого — вирушив до Бердянська, де з великими пригодами знайшов автора листа, Василя Шелудченка (на знімку). Він саме відпочивав в одному із місцевих санаторіїв. 83-річний пенсіонер виявився (ні, не сліпим) — глухим, але теж абсолютно — з причин виробничого характеру. Тому спілкувався з паном Василем записками. «Моїй бабусі (дружині. — Авт.) треба пам’ятник поставити за те, що вона зі мною вже 53 роки мучиться — а як це важко жити поряд з глухим чоловіком», — зітхає, так би мовити, мій співрозмовник.

Астрономією захопився ще у школі, серйозно ж — у штурманській групі, коли служив на флоті. Потім був технікум, машинобудівний інститут ім. Чубаря (нині Запорізький національний технічний університет), далі — робота інженером-механіком на підприємствах Бердянська. Має кілька винаходів і безліч раціоналізаторських пропозицій. З 1980-х років почав штурмувати відділення фізики й астрономії Академії наук СРСР, а також Комітет у справах відкриттів і винаходів при Комітеті з науки і техніки СРСР. Усе безуспішно — кругом міцні шлагбауми, не тільки в питанні визнання тих чи інших пропозицій відкриттями, а й просто публікації їх у наукових журналах.

Декілька цитат

Щоб повніше охарактеризувати Василя Шелудченка як людину, що все ж добре знається на астрономії, коротка цитата з відгуку, написаного в травні 1991 року співробітником головної астрономічної обсерваторії АН УРСР, кандидатом фізико-математичних наук А. А. Корсунем: «Треба віддати належне вашій ерудиції в галузі астрономії і геофізики. Ви справді відзначили одне із цікавих явищ у русі Землі, а точніше особливість її обертання: обертання Землі навколо барицентру Земля—Місяць і можливі геофізичні наслідки такого руху. Всі теорії обертання Землі, що є нині, розглядають цей рух відносно центра мас Землі, щоправда, нині опублікована низка робіт, у яких звертається увага на цей спрощений розгляд обертання Землі. Математичної ж теорії поки що немає»...

Ще один відгук, уже негативний, від посадовців Московського державного астрономічного інституту ім. Штернберга (червень 1990 року): «Автор приходить до абсолютно правильного висновку про те, що Місяць у системі координат, що обертається з кутовою швидкістю орбітального руху навколо Землі, не має обертального руху окрім лібраційного. Однак сам по собі такий висновок є тривіальним»... І тут уже питання до фахівців ДАІШ: а чому ж з цього «тривіального», за їхніми словами, приводу немає ні наукової теорії, ні відповідних публікацій?

А ось відгук з «Астрономічного журналу» (вересень 1990 року), який сам пан Василь  вважає прямою науковою фальсифікацією: «Стаття Шелудченка В. П. присвячена розгляду питання обертання Місяця навколо своєї осі. Однак автор порушує тривіальні і добре відомі проблеми, що зустрічаються в даній задачі, і намагається вирішити їх, використовуючи математичні методи зі шкільного курсу математики. Відповіді на запитання, що так цікавлять автора, давно вивчені. Щоб переконатися в цьому, достатньо уважно вивчити відповідні розділи підручника із загальної астрономії. З цієї причини стаття Шелудченка В. П. не може бути опублікована в «Астрономічному журналі».

— Ну як так! — гнівається пан Василь, — мене спочатку звинувачують, що я використовую відомий математичний інструментарій. Та невже в цьому є якийсь злочин, і яким інструментарієм, окрім відомого, можна користуватися взагалі? Або далі йдеться про тривіальні проблеми і розділи підручника загальної астрономії. Але ж там, у підручнику, і сьогодні, через 20 років, все те саме: «Місяць навколо своєї осі рівномірно обертається з періодом, що дорівнює періоду його обертання навколо Землі». Ось така «нетривіальна» наука...

«Нетривіальні» танці Місяця і їх дослідник

А тепер саме час перейти хоча б до кількості невизнаних відкриттів Василя Шелудченка. Їх за його довге життя вже накопичилося аж 61. Дамо назви хоча б окремих із них: «Закономірність створення Сонячної системи на прикладі створення системи Земля—Місяць»; «Явище необертання Місяця навколо своєї осі і всіх небесних тіл, що не мають супутників чи планет»; «Явище фізичної лібрації — покачування по довготі — всіх небесних тіл на прикладі фізичної лібрації Місяця»...

Для тих, кому набридло читати подібне, невеличкий ліричний відступ. Усі бачать, що Місяць повернутий до нас одним боком і що він ніби «танцює». Однак теорії цього питання поки що нема. Про справді туманні теорії появи Сонячної системи із туманності, то вони є лише у вигляді гіпотез. У Василя Шелудченка ж існує одна-єдина ТЕОРІЯ — протосонце спочатку існувало як холодне тіло з температурою поверхні, близькою до абсолютного нуля. І ось, як, наприклад, за сильного морозу стався вибух (тріск), осколки ж від того вибуху отримали необхідну так звану кількість руху і момент кількості руху. Так з’явилися планети, їхні супутники тощо...

Щодо нашої планети, то існує вісь обертання Землі й вісь обертання системи Земля—Місяць. Які, до речі, не співпадають. Тому у пана Василя чимало, як він вважає, відкриттів, що носять прикладний характер (дуже актуальний сьогодні): «Закономірність потепління клімату на нашій планеті»; «Закономірність явищ землетрусів і вулканізму на Землі». А ось (хочете, це назвіть революцією, а хочете — заколотом у науковому світі): «Закономірність хибності—бездоказовості Закону всесвітнього тяжіння Ньютона»... Отакої!

Без поваги до класиків

Власне, у наукових ідеях Василя Шелудченка дістається не тільки Ньютону і Кеплеру — батькам сучасної астрономії, а й автору загальної теорії відносності Ейнштейну. І коли, за словами пана Василя, закони небесної механіки Ньютона — містика, то теорія відносності Ейнштейна — просто авантюра. Ну самі подивіться: простір — це тло, на якому все відбувається з матерією, час же просто потрібен для оцінки тих процесів. А зовсім не те, про що говорив Ейнштейн. «А його вислів, — дивується Василь Шелудченко, — «Коли моя теорія не відповідає фактам, то тим гірше для фактів»? Це серйозна наука чи як?»

Зрозуміло, що науковий світ такої неповаги до класиків не сприйме ні за яких обставин. Можливо, в тому й полягає одна із причин довгої, нудної і безрезультатної переписки з Академією наук і Комітетом у справах відкриттів і винаходів?..

З початку 90-х Василь Шелудченко залишив листування з академіями, а поставив перед собою хоча б завдання-мінімум — опублікувати щось із свого доробку в місцевій пресі. «Та ніхто не бажає цим займатися, — з сумом каже астроном-любитель, — усі дивляться на тебе, як на «міського божевільного», і намагаються швидше сплавити з кабінету».

Чого ж хоче пенсіонер Шелудченко?

Ні, він не хоче вже навіть компенсації за свою глухоту: 10 років судової тяганини і звернень до Генпрокуратури, які нічого не дали (бо, бач, минув термін давності), йому вже вистачило. Ні, йому не потрібна ні машина, ні квартира, ні звання лауреата й академіка, ні блага, ні довічна стипендія Президента. Йому потрібно лише, щоб те, що він своїм розумом і кропіткою працею у всіх доступних бібліотеках надумав, побачили люди. Іншими словами, щоб його роботу хоч у вигляді тоненької брошури було надруковано обмеженим тиражем. І щоб чи завтра, чи через роки, коли, можливо, Ньютона і Ейнштейна вже не вважатимуть богами, або коли в допитливих учених дійдуть руки почитати ту брошурку, вони, можливо, знайшли чимало відповідей на питання, що турбують і їх самих... І тоді піде мова про пріоритет у науці. І таке ж може бути — чому ж ні?

Ціна питання мізерна — приблизно місячна зарплата наукового та літературного редакторів, а ще послуги друкарні — смішні для багатих спонсорів за нинішніми часами гроші. Тому саме час шукати спонсорів. Можливо, вони самі відгукнуться на наш заклик?.. Щоб і автор робіт, Василь Шелудченко, таки потримав у руках своє наукове дитя...

 

Бердянськ—Запоріжжя.

Фото автора.