«Він увійшов просто, буденно, повільним кроком, вище середнього зросту, широкоплечий кремезний чоловік. Карі очі, смагляве обличчя, позначене особливою скульптурною красою, над якою не владні роки... Зоря Сосюри несе на собі відблиск голубої криниці безсмертної української пісні, колір високого неба його рідної Донеччини».Такими словами поет Борис Олійник змалював лірика Володимира Сосюру. Автор «Третьої роти» народився в Дебальцевому — невеликому робітничому містечку, яке досі не змінило «спеціалізації». Той самий потяг, який «удаль загуркоче», ті ж терикони навкруги. Нещодавно тут, у місті залізничників і енергетиків, пройшов обласний конкурс читців-декламаторів, поетів і художників, присвячений пам’яті іменитого земляка. Десятки учасників — школярів і дорослих, професійних митців і аматорів — свідчення того, що в краї відроджують культурні традиції, дають дорогу здібній молоді.
Гостем свята став правнук поета Олексій Сосюра (на знімку), який вручив нагороди переможцям. «На цій землі відчуваю себе донеччанином, — зізнався він. — Коли приїздив сюди вперше, збився з дороги, заблукав десь на кордоні областей. І загадав собі: ану, знайду дорогу, не питаючи нікого? І уявіть собі, знайшов. Немов якась сила вела мене сюди, до Дебальцевого, до прадідівських місць». Олексій Сосюра давно мріє про встановлення пам’ятника поетові у рідному місті. Зараз у Дебальцевому є музей Володимира Сосюри, а от скульптури немає.
«Сосюринськими» можна вважати чимало міст Донеччини: поет виступав на шахтах і заводах, у школах і колгоспах. Актові зали на таких зустрічах не могли вмістити всіх бажаючих. Серед тих, кого сьогодні надихає творчість земляка, — художник-оформлювач Донецького автотранспортного підприємства Людмила Довгаленко, інженер-залізничник Клавдія Дзюбич, літератор Лілія Цінкевич, випускник Світлодарської гімназії Євген Котляров, випускниця Дебальцевської загальноосвітньої школи №2 імені Сосюри Альона Ковальчук та інші.
Фото автора.
